Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №233/3858/18

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 233/3858/18

провадження № 61-23179св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Міністерство оборони України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня

2019 року у складі судді Малінова О. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Папоян В. В.,

Азевича В. Б., Біляєвої О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що починаючи з січня 2015 року на протязі чотирьох років ОСОБА_1 відстоював своє право на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975. Звертався до Костянтинівського об'єднаного військового комісаріату та Міністерства оборони України з вимогою призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, але йому було відмовлено. Ним було оскаржено відмову Міністерства оборони України до суду та постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року по справі № 826/12948/16, яку було залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, його вимоги було частково задоволено. Визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення документів, поданих для розгляду та зобов'язано повторно розглянути його заяву.

20 квітня 2018 року рішенням комісії Міністерства оброни України позивачу було призначено одноразову грошову допомогу та через тиждень після призначення він її отримав.

Вважав, що за чотири роки, які він витратив на відстоювання свого права на отримання одноразової допомоги, у тому числі два роки у судовому порядку, відповідачем йому було заподіяно моральну шкоду. Таку шкоду він обґрунтовує необхідністю поїздок до міста Києва на засідання суду та понесенням пов'язаних з цим витрат, що суттєво вплинуло на його матеріальний стан. При цьому він зазнавав значних хвилювань, які визивали судові процеси, необхідність звернення до багатьох держаних установ, збирання документів для відстоювання свого права, що призвело до погіршення його здоров'я. Він був вимушений неодноразово проходити лікування у шпиталях та лікарнях. Також, через несвоєчасну виплату грошової допомоги внаслідок інфляції він отримав суму значно менш вагому, ніж міг би отримати у 2014 році, коли звернувся за її призначенням.

ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 20 жовтня 2018 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача Державну казначейську службу України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 21 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із їх недоведеності, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо факту завдання йому з боку відповідача шкоди, її розміру та наявність причинного зв'язку між діями відповідача та завданням позивачу моральної шкоди.

Постановою Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 21 травня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня

2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада

2019 року та передати справу на новий розгляд.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами першої та другої інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня

2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду

від 20 лютого 2018 року, було встановлено неправомірність дій відповідача щодо повернення заяви про призначення і виплату допомоги та зобов'язано повторно розглянути дану заяву. Внаслідок неправомірних дій відповідача та стресу, який продовжується з січня 2015 року, заявнику завдано моральних та фізичних страждань.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2019 року та постанови Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

У січні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня

2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада

2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу з

08 вересня 1966 року по 15 квітня 1969 року, у тому числі в період з 21 серпня по

20 жовтня 1968 року приймав участь у бойових діях в складі в/ч 63795 на території Чехословаччини.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААВ № 496336 від 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 вперше встановлена III група інвалідності. Причина інвалідності: поранення, ЗЧМТ, контузія, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Позивач 15 вересня 2014 року отримав посвідчення інваліда ІІІ групи.

В Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, якій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, позивач звернувся з заявою на адресу військового комісара, де перебуває на обліку, про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності. Заява Донецьким об'єднанням військовим комісаріатом разом з необхідним пакетом документів направлена на адресу Міноборони України.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 комісією з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийнято рішення про необхідність повернення на доопрацювання документів, поданих на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовців, у тому числі ОСОБА_1, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) зокрема те, що воно не пов'язано з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння. Рішення комісії оформлено протоколом від 13 березня 2016 року № 34.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерство оборони України про визнання дій (рішення) неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня

2017 року у адміністративній справі № 826/12948/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого

2018 року, вимоги задоволено частково: визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання заяву з доданими документами про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; скасовано протокол засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 13 травня 2016 року № 34, затверджений

16 травня 2016 року, в частині, а саме пункт 80 про повернення документів ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги на адресу Донецького обласного військового комісаріату; зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому III групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії та додані до неї документи і прийняти відповідне рішення, яке передбачене частиною другою пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

20 квітня 2018 року комісією Міноборони розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення (протокол від 20 квітня 2018 року № 41) про призначення позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 182 700,00 грн.

В квітні 2018 року зазначена сума допомоги виплачена ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із їх недоведеності, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо факту завдання йому з боку відповідача шкоди, її розміру та наявність причинного зв'язку між діями відповідача та завданням позивачу моральної шкоди.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погодитися не може.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини 1 статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина 2 стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин 1 -3 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що "згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 2 статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується".

За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши наявність судового рішення, яким визнано неправомірними дії Міністерства оборони України, безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

З матеріалів справи відомо, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року у адміністративній справі № 826/12948/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, визнано неправомірними дії Міністерства оборони України.

Отже, встановлено наявність неправомірних дій з боку відповідача, що підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року у адміністративній справі № 826/12948/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду

від 20 лютого 2018 року, що в свою чергує дає підстави для вирішення питання про стягнення моральної шкоди.

При визначенні розміру стягнення на відшкодування моральної шкоди судова колегія приймає до уваги розмір завданої моральної шкоди та її тривалість.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Залежно від наведених обставин, що мають істотне значення, колегія суддів вважає, що відповідач має відповідати за заподіяну моральну шкоду перед позивачем та визначає розмір у такого відшкодування у сумі 5 000,00 грн.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 2 та 3 статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального права, додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня

2019 року та постанова Донецького апеляційного суду від 12 листопада

2019 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 21 травня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 12 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 (п'ять тисяч) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун