Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.02.2022 року у справі №592/4064/20
Ухвала КЦС ВП від 22.04.2021 року у справі №592/4064/20

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 592/4064/20

провадження № 61-5045 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2020 року, додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2020 року у складі судді Хитрова Б. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на частку нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що вона разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_5 , сином від першого шлюбу - ОСОБА_2 та його дружинами - третіми особами у справі, проживали у АДРЕСА_1 .

З ОСОБА_3 син перебував у шлюбі з 28 квітня 2001 року по 03 листопада 2005 року. З ОСОБА_4 син перебував у шлюбі з 24 жовтня 2008 року по 08 липня 2013 року. Коли син знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , сторони вирішили побудувати будинок для спільного сумісного проживання у майбутньому. Між ними була укладена усна угода про створення спільної часткової власності.

22 листопада 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, що складав 12 % готовності, по АДРЕСА_2 . Будинок за спільною в сім`ї домовленістю був оформлений на сина. Коштів у сина і у його сім`ї не було, а тому позивач сплачувала особисті кошти за придбане незавершене будівництво. Всі будівельні матеріли купувала за свої кошти. Будинок будувався з 2004 року по 2015 рік.

21 грудня 2015 року була зареєстрована Декларація про готовність до експлуатації об`єкта. 16 лютого 2016 року згідно з рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради була присвоєна поштова адреса будинку.

25 лютого 2016 року зареєстровано право власності на будинок за ОСОБА_2 . Збудований та зданий до експлуатації будинок є двоповерховим, загальною площею 164,5 кв. м, житловою площею 75,6 кв. м, з надвірними та господарськими спорудами: погребом, прибудовою, сараєм, літнім душем, вбиральнею, навісом, ганком, воротами, огорожею. Складовими будинку є: на 1 поверсі: гараж, площею 21,5 кв. м, коридор, площею 10,4 кв. м, кухня, площею 10,9 кв. м, санвузол, площею 5,6 кв. м, туалет, площею 2,3 кв. м, топочна, площею 8,1 кв. м, коридор, площею 11,1 кв. м, житлова кімната, площею 26,3 кв. м; на 2 поверсі: коридор, площею 12,3 кв. м, туалет, площею 1,4 кв. м, коридор, площею 5,2 кв. м, три житлові кімнати, площею, відповідно, 16,7 кв. м, 14,1 кв. м, 18,5 кв. м.

У вересні 2019 року син черговий раз одружився й у грудні 2019 року він разом зі своєю дружиною ОСОБА_9 вигнали її з чоловіком з будинку, неодноразово намагалися повернутися в будинок, але будь-якого доступу до будинку вони не мають. Син змінив замки. В будинку знаходяться всі їх речі, в підвалі - зібрана огородина, в сараї - кури. Вона писала листа сину, просила подумати над його поведінкою, неодноразово викликала поліцію. Їй та її чоловіку немає де жити.

Ураховуючи викладене, позивач просила визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку, надвірних та господарських споруд, розташованих за адресою: по АДРЕСА_2 , скасувавши запис про право власності: 13515085, дата, час державної реєстрації: 25 лютого 2016 року, 10:53:54, державний реєстратор Прилєпа Л. Ю., Сумське міське управління юстиції, Сумська область; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28541383 від 02 березня 2016 року, Прилєпа Л. Ю. ; форма власності - приватна, власник: ОСОБА_2 та визнати частково недійсним виданий 07 липня 2005 року ОСОБА_2 державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 591036600 02 001 0137; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 591036600 02 001 0137.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку, надвірних та господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_2 , скасувавши запис про право власності: 13515085, дата, час державної реєстрації: 25 лютого 2016 року, 10:53:54, державний реєстратор Прилєпа Л. Ю., Сумське міське управління юстиції, Сумська область; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28541383 від 02 березня 2016 року, Прилєпа Л. Ю. ; форма власності - приватна, власник: ОСОБА_2 .

Визнано частково недійсним виданий 07 липня 2005 року ОСОБА_2 державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 591036600 02 001 0137. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 591036600 02 001 0137. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2020 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що даруючи сину гроші на придбання незавершеного будівництва у 2005 році за адресою: АДРЕСА_2 , спільно проживаючи однією сім`єю з відповідачем - сином позивача в момент придбання домоволодіння, приймаючи участь матеріально та власним трудом в побудові спірного домоволодіння, спільно проживаючи в спірному домоволодінні, позивач набула разом з сином, який є формальним титульним власником спірного домоволодіння, право власності на частину спірного домоволодіння.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - залишено без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2020 року та додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції зазначивши, що ОСОБА_2 не надано жодного доказу на підтвердження наявності у нього інших, крім заробітної плати в сумі 11 395 грн грошових коштів, заощаджень, за рахунок яких він розпочав та здійснював будівництво спірного двоповерхового будинку, площею у 165 кв. м.

На обґрунтування своєї позиції щодо будівництва будинку за його кошти відповідач зазначав про те, що він часто знаходився у відрядженні в інших містах, у Росії, але жодного належного, допустимого, документального доказу на підтвердження як перебування у відрядженнях, так і отримання заробітної плати у великих розмірах, працюючи у Росії під час відряджень, суду не надав. Сама по собі наявність у ОСОБА_2 гарних будівельних навиків, володіння спеціальностями електрозварювальника, слюсаря, водія, що не доведено останнім, не свідчить про його фінансову забезпеченість та можливість збудувати за особисті кошти спірний будинок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, постановах Верховного Суду України від 16 травня 2012 року у справі № 6-42цс12, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 592/4064/20 із Ковпаківського районного суду м. Суми.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що 22 листопада 2004 року відповідач уклав договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом жилого будинку, відповідно до якого купив незавершений будівництвом жилий будинок, що складає 12 % готовності, розташований по АДРЕСА_2 на земельній ділянці міської ради, за що сплатив 5 940 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Краснощок Л. М., р. № 4895. 4546.

Перед тим, як укласти цей договір, між позивачкою та відповідачем було укладено договір дарування грошових коштів, посвідчений цим же приватним нотаріусом. Відповідно до цього договору, позивачка подарувала відповідачу грошові кошти у сумі 5 940 грн для купівлі незавершеного будівництвом жилого будинку по АДРЕСА_2 . Ці кошти були ним фактично сплачені за покупку цього об`єкту.

Отже, відповідно до вимог статей 328 717 ЦК України відповідач одноособово набув право власності на незавершений будівництвом жилий будинок, сплативши за нього особисті грошові кошти, отримані в дар.

На час покупки незавершеного будівництвом об`єкта земельна ділянка, на якій він розташований, була неприватизованою та належала Сумській міській раді. Відповідно до вимог частини першої статті 120 ЗК України у зв`язку з набуттям права власності на жилий будинок до відповідача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт.

В подальшому відповідач набув право власності на земельну ділянку шляхом безоплатної приватизації відповідно до вимог статей 116 118 ЗК України.

Визнаючи за позивачкою право власності на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 частину земельної ділянки, на якій він розташований, суд не встановив наявність угоди про створення спільної власності, а ті підстави, на які позивач послалася: дарування позивачкою грошей на придбання незавершеного будівництва, її участь в побудові будинку, спільне проживання в ньому, не свідчать про укладання угоди про створення спільної власності та не спростовують доводів відповідача про те, що будинок він будував для себе, а мати надавала йому допомогу в будівництві.

Про відсутність угоди про створення спільної власності на будинок свідчать й ті обставини, що фактично будинок будувався для проживання однієї сім`ї, бо він є єдиним житловим об`єктом, має один вхід, одну кухню, один санвузол, 4 житлові кімнати. Будівництво велося з метою забезпечення житлом сім`ї відповідача.

Крім того, позивачка достовірно знала та погоджувалася з тим, що право власності на будинок та земельну ділянку буде зареєстроване на ім`я її сина, а не на них двох, та не заперечувала проти цього.

Позивачка не зареєструвала своє місце проживання у спірному будинку. Весь час вона залишається зареєстрованою в своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що сама по собі участь інших осіб у спорудженні будинку не може слугувати підставою для визнання за такими особами права власності на частку у спорудженому будинку. Такі особи можуть лише вимагати відшкодування власником будинку понесених ними затрат. Лише у виняткових випадках, якщо з урахуванням всіх обставин справи та в результаті з`ясування істинних правовідносин сторін буде встановлено, що сторонні особи брали участь у спорудженні будинку на підставі укладеної із забудовником та членами його сім`ї угоди про створення спільної власності на будинок з метою забезпечення зазначених осіб жилими приміщеннями, за особами, які, не будучи членами сім`ї забудовника, брали участь у спорудженні будинку, може визнаватися право на частку в будинку. Проте в рішенні суду відсутнє обґрунтування того, що позивачка домовилася з відповідачем про створення спільної часткової власності на будинок з набуттям права кожного з них на 1/2 частку.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили, що судові рішення є законними та обґрунтованим, підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_5 , сином від першого шлюбу - ОСОБА_2 та його дружинами - третіми особами у справі, проживали в АДРЕСА_1 .

З ОСОБА_3 відповідач перебував у шлюбі з 28 квітня 2001 року по 03 листопада 2005 року.

З ОСОБА_4 відповідач перебував у шлюбі з 24 жовтня 2008 року по 08 липня 2013 року.

У 2004 році, коли ОСОБА_2 знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 , сторони вирішили побудувати будинок для спільного сумісного проживання у майбутньому, тому 22 листопада 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, що складав 12 % готовності по АДРЕСА_2 . Будинок за спільною в сім`ї домовленістю був оформлений на ОСОБА_2 (а.с. 21, т. 1).

В день оформлення договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, 22 листопада 2004 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування коштів, за яким ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 кошти на придбання незавершеного будівництва у розмірі 5 940 грн (а.с. 21, 230, т. 1).

За договором купівлі-продажу був придбаний фундамент, розміром 9,5 м на 8,75 м, що підтверджується технічним паспортом на будинок 2005 року, який був знищений і на його місці закладений новий фундамент з новими, збільшеними розмірами по периметру 10,65 м на 10,81 м, що підтверджується технічним паспортом 2013 року (а.с. 22-24, 84-88, т. 1).

До 2009 року сторони всі разом проживали у квартирі у АДРЕСА_2 однією сім`єю. Обставину спільного проживання однією сім`ю за адресою: АДРЕСА_1 , підтвердили у судовому засіданні суду першої інстанції допитані свідки, в тому числі і свідок сторони відповідача - ОСОБА_14 , що підтверджується: копією медичної картки сина відповідача та ОСОБА_3 , у якій зазначена адреса дитини: АДРЕСА_1 ; копією фотоальбому із дитячого садка, який відвідував син відповідача та ОСОБА_3 - ОСОБА_15 , що знаходиться по АДРЕСА_3 в безпосередній близькості від будинку, в якому проживали сторони (а.с. 49-50, т. 2).

З копії долученої до матеріалів цивільної справи трудової книжки ОСОБА_2 , з відомостей персоніфікованого обліку, які на запит місцевого суду були надані управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області вбачається, що ОСОБА_2 працював у Сумському виробничому підприємстві «Нафтохіммонтаж» з 01 серпня 2005 року по 30 травня 2008 року. При цьому отримав заробітну плату: у 2005 році - 3 500 грн, 2006 році - 9 400 грн, у 2007році - 9 600 грн, у 2008 році - 7 991 грн (а.с. 115-127, 179-181, т. 1).

Судом встановлено, що будівництво спірного будинку велося з 2004 року по 2015 рік.

21 грудня 2015 року була зареєстрована декларація про готовність до експлуатації об`єкта.

16 лютого 2016 року згідно з рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради була присвоєна поштова адреса будинку.

25 лютого 2016 року зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 (а.с. 82-83, т. 1).

Збудований та зданий в експлуатацію будинок є двоповерховим, загальною площею 164,5 кв. м, житловою площею 75,6 кв. м, з надвірними та господарськими спорудами: погребом, прибудовою, сараєм, літнім душем, вбиральнею, навісом, ганком, воротами, огорожею. Складовими будинку є: на 1 поверсі: гараж, площею 21,5 кв. м, коридор, площею 10,4 кв. м, кухня, площею 10,9 кв. м, санвузол, площею 5,6 кв. м, туалет, площею 2,3 кв. м, топочна, площею 8,1 кв. м, коридор, площею 11,1 кв. м, житлова кімната, площею 26,3 кв. м; на 2 поверсі: коридор, площею 12,3 кв. м, туалет, площею 1,4 кв. м, коридор, площею 5,2 кв. м, три житлові кімнати, площею, відповідно, 16,7 кв. м, 14,1 кв. м, 18,5 кв. м.

У вересні 2019 року відповідач одружився та у грудні 2019 року він разом зі своєю дружиною - ОСОБА_9 вигнали позивача та її чоловіка з будинку, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , показами свідків.

Позивач писала листа відповідачу, просила подумати над його поведінкою, неодноразово викликала поліцію (а.с. 90-93, т. 1).

У квартирі за місцем реєстрації позивача проживає її старший син, який проходив лікування в протуберкульозному диспансері, він онкохворий, після операції, сумісне з ним проживання є неможливим. Іншого житла, окрім спірного будинку, фактично позивач не має (а.с. 198-199, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Спір у даній справі стосується визнання права власності у порядку поділу спільного сумісного майна членів однієї сім`ї на будинковолодіння, яке розташоване по АДРЕСА_2 , та земельну ділянку, на якій розташований вказаний житловий будинок.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оспорюване майно є спільним майном членів однієї сім`ї ОСОБА_1 та її сина - ОСОБА_2 , оскільки, придбавши незавершене будівництво готовністю 12% у 2004 році спірне будинковолодіння за кошти, подаровані його матір`ю, ОСОБА_2 та його мати - ОСОБА_1 за спільні кошти та спільною працею побудували будинок, здали його до експлуатації та оформили всі належні документи, а тому наявні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 частину земельної ділянки, на якій він розташований.

Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об`єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об`єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України).

Особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

З матеріалів справи вбачається, що будь-яких угод між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладалось, доказів того, що допомога забудовнику надавалася не безоплатно, тобто за умови її оплати чи повернення коштів, матеріали справи також не містять.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зміст наведеної норми процесуального закону покладає й на позивача (незалежно від категорії спору) обов`язок підтвердити обґрунтованість заявлених ним вимог. Відсутність спростування підстав позову відповідачем не має наслідком безумовне задоволення позову, який не підтверджений доказами.

За приписами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Судом встановлено, що кошти, сплачені ОСОБА_2 за об`єкт незавершенного будівництва по АДРЕСА_2 , були ним отримані в дар від матері - ОСОБА_1 , на підставі договору дарування, тобто належали йому на праві особистої приватної власності.

Відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (втратив чинність з 20 червня 2007 року), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України.

Частиною першою статті 377 ЦК України та частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім, багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового використання в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За змістом частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної власності.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 4 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року з наступними змінами, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

У порушення статті 382 ЦПК України, суди на вказані вимоги закону уваги не звернули, не врахували, що між сторонами угода про створення спільної власності не була укладена, спірний будинок збудований на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_2 .

Разом з тим, ОСОБА_1 не є ані власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, ані забудовником. Сама по собі та обставина, що позивач витрачала власні кошти для спорудження будинку не може бути підставою для задоволення позову на підставі частини четвертої статті 368 ЦК України.

Відтак, позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що вона набула право власності на частину спірного житлового будинку.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на підпункти «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та ухвалення у справі нового судового рішення, то судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної скарги, у розмірі 6 804 грн 63 коп., та судові витрати, понесені відповідачем за подання касаційної скарги, у розмірі 9 072 грн 84 коп., слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2020 року, додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 березня 2021 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на частку нерухомого майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 804 грн 63 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги, та 9 072 грн 84 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого відповідачем за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович