Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.03.2020 року у справі №243/6500/19

Постанова

Іменем України

01 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 243/6500/19

провадження № 61-3397св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня 2019 року у складі судді Мірошниченко Л. Є. та постанову Донецького апеляційного суду від 22 жовтня

2019 року у складі колегії суддів: Будулуци М. С., Никифоряк Л. П., Халаджи О.

В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року заявою ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 народився у період Великої Вітчизняної Війни - ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Рангсдорф, Німеччина.

Відповідно до довідки Комітету державної безпеки СРСР Управління по Орловській області за № 10/К-46 від 05 червня 1991 року/ОД-477, його батьки: мати ОСОБА_2,1913 року народження, і батько ОСОБА_3,1914 року народження, в червні 1943 року були насильно вивезені з Орловської області в Німеччину, де по 22 квітня 1945 року знаходилися в одному з таборів передмістя Берліна, працювали на фабриці. Мати з дітьми 29 серпня 1945 року вибула в Орловську область, а батько був покликаний в Радянську Армію. За вказаний період батьки злочину проти Батьківщини не вчинили.

Згідно з довідкою Міністерства безпеки Російської Федерації Управління по Орловській області від 06 травня 1994 року № 10/47711, що надана ОСОБА_2,1913 року народження, ур. д. Зарецька Болховского р-ну, Орловської обл., вона від вересня 1941 року по червень 1943 року дійсно проживала на тимчасово на окупованій території Орловської області. У червні

1943 року була насильно вивезена окупаційною владою в Німеччину, де по

22 квітня 1945 року, тобто по день звільнення союзними військами використовувалася в якості чорноробочої на фабриці міста Рансдорф. У серпні 1945 року повернулася за місцем народження.

В грудні 1945 року його батьки та він у віці 1,5 року були переселені в УРСР для відновлення Донбасу, де продовжили мешкання у місті Горлівка Донецької області.

З 02 листопада 1960 року, у віці 16 років заявник почав працювати помічником слюсаря трамвайно-тролейбусного управління міста Горлівки Донецької області, де пропрацював до 13 грудня 2007 року - 47 років.

Надати інші документи на підтвердження факту переселення ОСОБА_1 на територію України заявнику не є можливим, оскільки з 13 квітня 2014 року і по теперішній час місто Горлівка Донецької області перебуває в окупації незаконних збройних формувань, а він є внутрішньо переміщеною особою, що мешкає на підконтрольній українській владі території у місті Слов'янську.

Встановлення факту про те, що він, як особа, після 09 вересня 1944 року була переселена на територію України з території інших країн, потрібно йому для отримання пільг, як учаснику війни у вигляді надбавки до пенсії, на які він має право на підставі вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року.

У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 просив встановити факт того, що він, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Рангсдорф, Німеччина, є особою, яка після 09 вересня 1944 року була переселена на територію України з території інших країн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня

2019 року у задоволенні заяви відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що заявником не було надано жодних доказів на підтвердження того факту, що він є особою, яка після 09 вересня 1944 року була переселена на територію України з території інших країн. Суд установив, що

29 серпня 1945 року заявник з матір'ю вибув з міста Рангсдорф, Німеччина до Орловської області, а докази переселення його в Україну після 09 вересня

1944 року відсутні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня

2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 лютого 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового з? язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області

від 02 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким встановити факт того, що він,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Рангсдорф, Німеччина, є особою, яка після 09 вересня 1944 року була переселена на територію України з території інших країн.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права при цьому, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Заявник зазначає, що Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не визначені і не підлягають доказуванню, як саме, ОСОБА_1 повинен бути переселений з території інших країн. На думку заявника, судами помилково вказано, що ним не надано жодних доказів на підтвердження факту переселення на територію України з інших країни після 09 вересня 1944 року.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.

29 травня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно свідоцтва про народження № 16/1944, виданого РАЦС міста Рангсдорф, Німеччина, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Рангсдорф. Батьки: ОСОБА_3 та ОСОБА_2, народжена ОСОБА_2, обидва проживали в м Рангсдорф (а. с. 10,11).

Відповідно до довідки Комітету державної безпеки СРСР Управління по Орловській області за № 10/К-46 від 05 червня 1991 року/ОД-477, батьки позивача: мати ОСОБА_2,1913 року народження, і батько ОСОБА_3,1914 року народження в червні 1943 року були насильно вивезені з Орловської області в Німеччину, де по 22 квітня 1945 року знаходилися в одному з таборів передмістя Берліна, працювали на фабриці. Мати з дітьми 29 серпня

1945 року вибула в Орловську область, а батько був покликаний в Радянську Армію.

За вказаний період батьки злочину проти Батьківщини не вчинили (а. с. 12).

Згідно з довідкою Міністерства безпеки Російської Федерації Управління по Орловській області від 06 травня 1994 року № 10/47711, що надана ОСОБА_2,1913 року народження, ур. д. Зарецька Болховского р-ну, Орловської обл., вона від вересня 1941 року по червень 1943 року дійсно проживала на тимчасово окупованій території Орловської області. У червні 1943 року була насильно вивезена окупаційною владою в Німеччину, де по 22 квітня 1945 року, тобто по день звільнення союзними військами, використовувалася в якості чорноробочої на фабриці міста Рансдорф. У серпні 1945 року повернулася за місцем народження (а. с. 13).

З 02 листопада 1960 року, заявник почав працювати в трамвайно-тролейбусному управлінні міста Горлівки Донецької області, де пропрацював до 13 грудня

2007 року, що підтверджується записами в трудовій книжці (а. с. 14-18).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько заявника ОСОБА_1 -

ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 14 листопада 1991 року, що видане Відділом РАЦС Центрально - Міського району м.

Горлівки Донецької області (а. с. 21).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати заявника ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_2 від 06 квітня 1999 року, що видане Центрально-Міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Горлівки (а. с. 22).

Заявник ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, згідно посвідчення серії НОМЕР_3, виданого Микитівським Управлінням праці та соціального захисту населення у м. Горлівка Донецької області від 28 квітня 2011 року (а. с. 23).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Пільги учасникам війни встановлені статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Пунктом 11 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасниками війни вважаються, зокрема, особи, які після 09 вересня 1944 року були переселені на територію України з території інших країн.

Заявник, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту того, що

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Рангсдорф, Німеччина, є особою, яка після 09 вересня 1944 року була переселена на територію України з території інших країн, вказував, що такий факт йому необхідний для отримання пільг, як учаснику війни у вигляді надбавки до пенсії, на які він має право на підставі вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у Частиною 1 статті 400 ЦПК України, не є вичерпним.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.

Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Установивши, що ОСОБА_1 29 серпня 1945 року вибув разом зі своєю матір'ю з міста Рангсдорф, Німеччина до Орловської області, що підтверджується довідками Комітету державної безпеки СРСР Управління по Орловській області за № 10/К-46 від 05 червня 1991 року/ОД-477 та Міністерства безпеки Російської Федерації Управління по Орловській області від 06 травня 1994 року № 10/47711, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки заявником не було надано жодних доказів на підтвердження того факту, що він є особою, яка після 09 вересня 1944 року була переселена на територію України з території інших країн.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі встановлені обставини справи, доводи заявника перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та до переоцінки доказів, що згідно правил частини 1 статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня

2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня

2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська