Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 761/20940/19

провадження № 61-6040 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Небилович Андрій Миколайович,

відповідач - акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Волошина В. О. від 30 вересня 2019 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Волошина В. О.

від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Суханової Є. М.

від 02 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства (далі - АТ) «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк», в якому просив визнати незаконним звільнення з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк» згідно з наказом від 16 квітня 2019 року № 260-к згідно за пунктом 2 статті 41 КЗпП України, зобов`язати відповідача змінити формулювання причини його звільнення на звільнення за власним бажанням (частина перша статті 38 КЗпП України).

В обґрунтовування позовних вимог зазначав те, що він з січня 2015 року працював у відповідача, з 06 листопада 2017 року переведений на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк». Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» від 16 квітня 2019 року № 260-к його звільнено з роботи з 26 квітня 2019 року згідно з пунктом 2 статті 41 КЗПП України (втрата довір`я).

Вважав, що його звільнення з роботи відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки дійсною причиною звільнення був конфлікт між ним та адміністрацією через його бажання звільнитись на підставі статті 38 КЗпП України до закінчення двомісячного строку, визначеного роботодавцем, так як у квітні 2019 року його попередили про скорочення, він шукав нову роботу і тому вирішив звільнитися за власним бажанням.

Враховуючи те, що він не вчиняв жодних дій, які б давали підстави для втрати до нього, як матеріально-відповідального працівника, довір`я, до його обов`язків не входило безпосереднє обслуговування грошових чи матеріальних цінностей, письмові пояснення щодо підстави звільнення у нього не відбиралися, тому вимушений був звернутися до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління акціонерного товариства згідно з наказом № 260-к від 16 квітня 2019 року за пунктом 2 статті 41 КЗпП України. Зобов`язано АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк» з «вчинення винних дій при обслуговуванні товарних цінностей, які дають підстави для втрати довір`я, п. 2 ст. 41 КЗпП України» на «за власним бажанням, ч. 1 ст. 38 КЗпП України», шляхом внесення зазначених змін до наказу № 260-к від 16 квітня 2019 року. Стягнуто з АТ «ВТБ Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 536,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва

від 31 жовтня 2019 рокузаяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з АТ «ВТБ Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління АТ «ВТБ Банк» згідно з наказом від 16 квітня 2019 року № 260-к за пунктом 2 статті 41 КЗпП України відбулося незаконно, так як до позивача не було доведено строків виконання п`яти наказів від 10 грудня 2018 року, згідно з якими структурні підрозділи банку мали надати документи, направлені на закриття відділень, його не було ознайомлено з доповідною головного бухгалтера від 12 квітня 2019 року про невиконання цих наказів й про порушення позивачем трудової дисципліни. Оскільки ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням, суд змінив формулювання причини звільнення з пункту 2 статті 41 на пункт 1 статті 38 КЗпП України і вважав це належним способом захисту порушеного права.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2020 року апеляційні скарги АТ «ВТБ Банк» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 31 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, вірно застосував закон, який їх регулює. Суд також зазначив, що в наказі про звільнення за втрату довір`я не конкретизовано, вчинення яких винних дій допустив позивач, враховуючи й те, що безпосередньо він не обслуговував грошові або товарні цінності, які йому під звіт не передавалися.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2020 року (надійшла до суду 02 квітня 2020 року), в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 761/20940/19 із Шевченківського районного суду м. Києва, у задоволенні клопотання АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» про зупинення виконання судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій відмовлено, та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що ПАТ «ВТБ Банк» у наказі від 16 квітня 2019 року № 260-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України повинен був зазначити конкретне порушення, які призвели до втрати до нього довіри, оскільки згідно чинного законодавства на роботодавця не покладено такого обов`язку. Зазначений наказ було видано на підставі службової записки головного бухгалтера фінансового департаменту від 12 квітня 2019 року, в якій деталізовано зазначена причина звільнення ОСОБА_1 , порушення ним трудової дисципліни й вчинення дій, які призвели до втрати до нього довір`я.

Зазначає, що ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений із наказами від 10 грудня 2018 року з додатками відповідно до глави 9.5 Інструкції ознайомлення з наказами, які він не виконав.

Крім того, суди надали невірну оцінку про те, що ОСОБА_1 не є матеріально-відповідальною особою, оскільки відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. При цьому 06 листопада 2017 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність з метою забезпечення зберігання матеріальних цінностей, які належать Банку, тому позивач безпосередньо обслуговував грошові та матеріальні цінності.

Відповідно до пункту 1 договору працівник зобов`язується дбайливо ставитися до переданих йому Банком для зберігання або іншої мети матеріальних цінностей і вживати заходів для відвернення заподіяння їм шкоди та запобігання збитків.

Також вказує, що суди не врахували роз`яснень, викладених у пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100 цс 16, згідно з якими настання негативних наслідків для роботодавця не є обов`язково умовою для звільнення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, досліджено всі обставини справи та ухваленні з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки вона є необґрунтованою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом ПАТ «ВТБ Банк» від 29 грудня 2014 року № 4038-к

ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду завідувача складу відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації управління справами ПАТ «ВТБ Банк» з 05 січня 2015 року (а. с. 35).

Наказом ПАТ «ВТБ Банк» від 06 листопада 2017 року № 1207-к

ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління, та укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а. с. 37, 48).

08 квітня 2019 року ПАТ «ВТБ Банк», як роботодавцем, попереджено ОСОБА_1 , як працівника про майбутнє скорочення посади, яку він обіймає і наступне звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України

(а. с. 10).

12 квітня 2019 року ОСОБА_1 було подану ПАТ «ВТБ Банк» заяву про звільнення його із займаної посади за власним бажанням із 30 квітня

2019 року (а. с. 11)

12 квітня 2019 року головним бухгалтером ОСОБА_2 було подано уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» службову записку щодо невиконання вимог організаційно-розпорядчих документів банку. Згідно зазначеної службової записки, відповідно до затверджених наказами відповідача від 10 грудня 2018 року №№ 46-од, 47-од, 48-од, №49-од, 50-од планів протягом січня-лютого

2019 року структурними підрозділами Банку здійснювались дії та вживались заходи, направлені на закриття відділень Банку відповідно до затверджених планів. ОСОБА_1 , як матеріально-відповідальна особа, не надав до відділу обліку внутрішньобанківських операцій службові записки та належним чином оформлені й підписані акти приймання-переміщення основних засобів (а. с. 39).

Відповідно до наказу ПАТ «ВТБ Банк» від 16 квітня 2019 року № 260-к ОСОБА_1 було звільнено з 26 квітня 2019 року з роботи за вчинення винних дій при обслуговуванні товарних цінностей, які дають підстави для втрати довір`я, пункт 2 статті 41 КЗпП України. Зазначений наказ було видано на підставі службової записки головного бухгалтера фінансового департаменту від 12 квітня 2019 року (а. с. 38).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

Касаційна скарга АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника;

3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Разом з тим ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

У пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що звільнення з підстав втрати довір`я може бути визнано обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Зазначені положення трудового законодавства та наведені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України апеляційним судом не були враховані.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов взаємо суперечливих висновків, які не дають можливість Верховному Суду, з урахуванням його процесуальних повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, ухвалити власне рішення.

Так, суд апеляційної інстанції, спочатку зазначивши, що ОСОБА_1 , як працівник, не може біти звільнений за пунктом 2 статті 41 КЗпП України, оскільки безпосередньо не обслугував грошові або матеріальні цінності, якими можуть бути лише особи, яким вони видані під звіт, іншим висновком зазначив, що роботодавець не довів, за які саме конкретні й винні порушення звільнено позивача на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України, тобто вже дійшов протилежного висновку, що позивач міг бути звільнений зі вказаної підстави.

Верховний Суд зазначає, що для правильного вирішення спору суду апеляційної інстанції слід було виконати вимоги підпункту в) пункту 2 частини першої статті 382 ЦПК України, яка зобов`язує суд зазначити у мотивувальній частині свого судового рішення мотиви прийняття чи відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Зокрема, в апеляційній скарзі (а. с. 116-119) АТ «ВТБ Банк» посилалося на договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність позивача, посадову інструкцію начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації адміністративно-технічного управління

ПАТ «ВТБ Банк», які знаходяться в матеріалах справи й на яких є підпис ОСОБА_1 (а. с. 40-47, 48).

Отже, для того, щоб визначити, чи обслуговує працівник безпосередньо грошові або товарні цінності, необхідно дослідити та оцінити документальні дані про його функціональні обов`язки. Незважаючи на наявність у справі таких доказів і аргументів роботодавця про те, що ОСОБА_1 безпосередньо обслуговував грошові та товарні цінності, апеляційний суд їм оцінки не надав, а Верховний Суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, надавати перевагу одним доказам над іншими тощо. При цьому визначальним не є той факт, про який вказав апеляційний суд, а саме отримання працівником цінностей під звіт, оскільки, наприклад, бухгалтер не отримує цінності під звіт, але безумовно відноситься до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, оскільки підписує разом з керівником установи документи, що є підставою для приймання і видачі товарно-матеріальних цінностей та коштів тощо, без підпису головного бухгалтера вказані документи вважають недійсними й до виконання не приймаються.

Суду слід визначитись зі вказаним та дійти висновку, чи давали вчинені працівником дії підстави для втрати до нього довір`я. При цьому підставою для звільнення можуть вважатися не будь-які дії чи проступки зазначених працівників, а тільки умисне або необережне вчинення ними дій, що могло викликати втрату довір`я до них, як до осіб, яким можна ввірити матеріальні цінності. За загальним правилом йдеться про винні дії, вчинені при виконанні працівником функціональних обов`язків.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу й на те, що апеляційний суд не врахував, що у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене і не встановив, чи пов`язував роботодавець звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням.

Доводи позивача про те, що роботодавець до звільнення не відібрав у нього письмове пояснення також залишилося апеляційним судом взагалі без уваги, при якому слід врахувати, що відібрання пояснення порушника трудової дисципліни передбачене положеннями частини першої статті

149 КЗпП України,воно є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, оскільки суд не в повній мірі дослідив наявні у справі докази, надані сторонами, а оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, норми матеріального права відповідно до них не застосовані, суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості усунути ці недоліки, тому справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази;

суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк