Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 637/228/17

провадження № 61-36198св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Сподобівська сільська рада Шевченківського району Харківської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Котелевець А. В., Колтунової А. І., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Сподобівської сільської ради Шевченківського району Харківської області (далі - Сподобівська сільська рада) про визнання заповіту недійсним і нікчемним.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . За життя вона склала заповіт, відповідно до якого заповіла їй все своє майно. Після звернення до приватного нотаріуса Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області із заявою про прийняття спадщини, позивачу стало відомо, що 09 липня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 , який посвідчений секретарем виконавчого комітету Сподобівської сільської ради ОСОБА_5.

Позивач вважала, що вказаний заповіт складено та посвідчено з порушенням вимог законодавства, оскільки з 1975 року спадкодавець мала проблеми зі здоров`ям, а саме: неповну вікову катаракту правого ока та повну катаракту лівого ока, хронічну двосторонню туговухість. Записи в медичній картці свідчать про те, що ОСОБА_3 на момент складання заповіту фактично не могла чути пояснень присутніх осіб та бачити зміст документу, який вона підписала.

З огляду на викладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним та нікчемним заповіт ОСОБА_3 , який посвідчений 09 липня 2014 року секретарем виконавчого комітету Сподобівської сільської ради ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за номером 30.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано нікчемним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 09 липня 2014 року секретарем виконавчого комітету Сподобівської сільської ради ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за номером 30. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що посвідчення заповіту відповідно до частини другої статті 1248 ЦК України повинно було відбуватися при свідках, оскільки ОСОБА_3 мала значні вади зору та слуху через похилий вік. Заповіт фактично складено за місцем проживання ОСОБА_3 , однак місцем його складання зазначено Сподобівську сільську раду.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 09 липня 2014 року секретарем виконавчого комітету Сподобівської сільської ради ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за номером 30, недійсним. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що заповіт, складений 09 липня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 , за формою відповідає вимогам статті 1247 ЦК України та посвідчений уповноваженою на це особою, тому підстав для визнання його нікчемним у суду першої інстанції не було.

ОСОБА_3 на час складення заповіту мала такі вади здоров`я як двосторонню туговухість четвертого ступеня, неповну вікову катаракту правого ока і повну катаракту лівого ока. Тому заповіт повинен був посвідчуватися уповноваженою особою сільської ради у присутності свідків. Вказані вимоги щодо порядку посвідчення заповіту дотримані не були.

В заповіті від 09 липня 2014 року, який складений на ім`я ОСОБА_2 , зазначено, що його посвідчення відбулося в приміщенні Сподобівської сільської ради, однак фактично такий підписано за місцем проживання заповідача. Отже, заповіт від 09 липня 2014 року містить недостовірну інформацію про місце його посвідчення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що позивач не довела ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог. ОСОБА_1 вказувала, що заповідач ОСОБА_3 через свої фізичні вади не могла сама прочитати заповіт, а посвідчення заповіту мало відбуватись при свідках. Однак такі аргументи є безпідставними, оскільки лікар терапевт Шевченківської центральної районної лікарні ОСОБА_4 , яка була допитана як свідок, зазначала, що відповідь на питання чи могла заповідач сама прочитати заповіт та чути про що йде мова, може надати лише експерт. Клопотань про проведення судової експертизи позивач не заявляла. Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та задовольнив вимоги частково, із порушенням частини шостої статті 81 ЦПК України, посилаючись на припущення.

Заповіт на користь відповідача було складено за власною волею спадкодавця, він відповідає вимогам ЦК України, підписаний заповідачем та посвідчений уповноваженою особою сільської ради.

Судом не встановлено, що ОСОБА_3 за життя визнавалась обмеженою у дієздатності або недієздатною.

В заповіті зазначене місце, дата і час його складання, є відмітка про те, що зміст статей 1235, 1241, 1245 ЦК України заповідачеві роз`яснено, а відомості про заповіт внесені до Спадкового реєстру. Тому підстави для визнання оспореного заповіту недійсним відсутні, а апеляційний суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2018 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги. Тому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Сподобівської сільської ради від 01 лютого 2017 року № 26 та записами господарської книги ОСОБА_3 постійно проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: дочка - ОСОБА_1 , 1950 року народження, пенсіонерка. Малолітніх, неповнолітніх дітей та недієздатних членів сім`ї заповідач не мала.

06 лютого 2002 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно вона заповіла дочці ОСОБА_1 Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Сподобівської сільської ради та зареєстровано в реєстрі за номером 125.

09 липня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 , який був посвідчений секретарем виконавчого комітету Сподобівської сільської ради ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за номером 30. Згідно з останнім заповітом ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку (пай).

Після смерті матері ОСОБА_1 у шестимісячний строк звернулася до приватного нотаріуса Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області із заявою про прийняття спадщини. Приватний нотаріус роз`яснив позивачу, що вона є не єдиним спадкоємцем майна, а спадкова справа після смерті ОСОБА_3 вже відкрита.

Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції як свідок секретар Сподобівської сільської ради ОСОБА_5 пояснила, що заповіт складався за допомогою технічних засобів в сільській раді на прохання спадкодавця, яка передала в сільську раду паспорт. Потім вона разом з ОСОБА_2 їздила за місцем проживання ОСОБА_3 , щоб заповідач підписала заповіт. На зір і слух ОСОБА_3 не скаржилась.

На час підписання заповіту від 09 липня 2014 року у ОСОБА_3 була неповна вікова катаракта правого ока і повна катаракта лівого ока, туговухість четвертого ступеня.

Свідок ОСОБА_4 , яка є лікарем-терапевтом у Шевченківській центральній районній лікарні, у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що ОСОБА_3 мала хвороби, через які дуже погано чула та майже нічого не бачила. При туговухості четвертого ступеня, який був у заповідача, втрата слуху є повною. Під час лікування ОСОБА_3 в терапевтичному відділені вона взагалі нічого не бачила лівим оком, а правим не бачила майже 90 %.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

З системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що якщо заповідач має фізичні вади, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. Недотримання вказаної вимоги щодо форми заповіту та його посвідчення відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина перша та друга статті 1257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами»

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови суду апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суди на підставі показань зазначеного свідка, записів в медичній картці, яка була надана на запит суду першої інстанції, вказали, що ОСОБА_3 на час складення заповіту мала такі вади здоров`я, як двосторонню туговухість четвертого ступеня, неповну вікову катаракту правого ока і повну катаракту лівого ока і самостійно без наведення відповідних доказів (висновку експерта тощо) дійшли висновку про нездатність цього спадкодавця прочитати текст заповіту, хоча такий висновок має характер припущення.

Тому колегія суддів не може погодитись з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність посвідчення заповіту ОСОБА_3 у присутності свідків, оскільки він ґрунтується на припущеннях.

Отже, заповіт, складений ОСОБА_3 09 липня 2014 року, відповідає вимогам закону щодо його форми, а саме він викладений у вигляді письмового документу, підписаний власноруч заповідачем, посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування. Суди не встановили, що у момент складення заповіту у ОСОБА_3 були фізичні вади або хвороби, які позбавляли її здатності самостійно прочитати заповіт та вчинити на ньому свій підпис. Належних та допустимих доказів про невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача суду позивачем надано не було. Отже, було дотримано порядок посвідчення заповіту, зокрема послідовно вчинено всі необхідні для цього дії. Позивачем не доведено порушень вимог закону щодо посвідчення заповіту.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання заповіту недійним.

Посилання позивача і судів першої та апеляційної інстанції як на одну з підстав визнання заповіту недійсним на те, що заповіт містить недостовірну інформацію про місце його посвідчення, оскільки його посвідчення відбулося в приміщенні Сподобівської сільської ради, хоча він фактично підписаний за місцем проживання заповідача, є безпідставними, так як чинне законодавство не пов`язує дійсність/недійсність заповіту з наведеною обставиною.

Крім того, позивач просила визнати заповіт нікчемним, проте суди не звернули увагу на те, що такий спосіб захисту своїх прав та інтересів є неефективним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання заповіту недійсним і нікчемним як до ОСОБА_2 , так і до Сподобівської сільської ради, вказавши їх співвідповідачами. При цьому сільська рада не є належним відповідачем у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог до неї необхідно відмовити як до неналежного відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Сподобівської сільської ради Шевченківського району Харківської області про визнання недійсним і нікчемним заповіту ОСОБА_3 , посвідченого 09 липня 2014 року секретарем виконавчого комітету Сподобівської сільської ради Шевченківського району Харківської області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за номером 30, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Н. О. Дундар

В. І. Журавель

М. М. Русинчук