Постанова
Іменем України
01 липня 2020 року
м. Київ
справа № 2-7390/11
провадження № 61-39589св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна Альвіна Валеріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2016 року у складі судді Луняченко В. О. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна А. В. (далі - приватний нотаріус ОМНО Колодяжна А. В.), про визнання недійсним договорів дарування та визнання права власності за заповітом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 за заповітом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_5 на праві власності з 1998 року належало домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджено дублікатом свідоцтва про право власності НОМЕР_1-25.03.1994р., виданого Третьою одеською нотаріальною конторою 16 серпня 1997 року, та дублікатом свідоцтва про право на спадщину за законом, який видано Третьою одеською нотаріальною конторою 25 березня 1994 року.
На підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 1998 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_6 купив 1/2 частку вищезазначеного будинку з господарськими спорудами
Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 залишилась проживати у належній їй 1/2 частині будинку з господарськими спорудами,
а співвласник ОСОБА_6 і його рідний брат ОСОБА_1 , який з 1999 року зареєстрований за цією адресою, надавали ОСОБА_5 допомогу у зв`язку із її важким матеріальним становищем і погіршенням стану здоров`я.
07 серпня 2001 року ОСОБА_6 подарував належну йому 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого заповіла належну їй 1/2 частину будинку ОСОБА_1 Заповіт нотаріально посвідчено.
05 листопада 2003 року приватний нотаріус Колодяжна А. В. посвідчила договір дарування, згідно з яким ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.
Після смерті ОСОБА_5 і дотепер в 1/2 частині будинку, в якій проживала остання, проживає ОСОБА_1
15 серпня 2007 року нотаріально посвідчено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар 1/2 частину спірного житлового будинку.
У зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_1 з урахуванням уточнення просив задовольнити позов з наведених правових підстав.
21 травня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про усунення перешкод у розпорядженні, користуванні та володінні майном і вселення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 05 листопада 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3324.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 89,2 кв. м та житловою площею 28,2 кв. м у порядку спадкування за заповітом від 15 листопада 2001 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .
Витребувано від ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2017 року доповнено рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2016 року про відмову в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_3 як власнику у користуванні, володінні та розпорядженні
1/2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1 та вселення ОСОБА_3 як власника, у зазначену частину будинку.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_5 на час її смерті дає підстави вважати, що наявність договору дарування від 05 листопада 2003 року впливає на права позивача, а тому визнав за позивачем право на звернення до суду з вимогами про визнання договору недійсним та витребування майна. Укладення ОСОБА_5 договору дарування на ім`я ОСОБА_2 05 листопада 2003 року не відповідало її внутрішній волі і було укладено у зв`язку з неусвідомленням значення своїх дій та неможливістю ОСОБА_5 керувати ними, а тому відповідно до частини третьої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 225, частини першої статті 717 ЦК України цей правочин є оспорюваним і має бути визнаний недійсним.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-7390/11, витребувано її з Київського районного суду м. Одеси.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 квітня 2020 року справу передано судді Бурлакову С. Ю.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на 1/2 частину будинку.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що ОСОБА_1 не довів свої позовні вимоги, оскільки в матеріалах справи наявні два протилежні висновки стосовно стану здоров`я ОСОБА_5 , у разі визнання спірного договору недійсним ОСОБА_1 не є особою, до якої переходить право на спадщину. Крім того, ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, про застосування якого відповідач заявив у судовому засіданні.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про усунення перешкод у розпорядженні, користуванні та володінні майном і вселення не оскаржувалось, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі дубліката свідоцтва про право власності НОМЕР_1-25.03.1994р., виданого Третьою одеською нотаріальною конторою 16 серпня 1997 року, за реєстровим номером 1-3167, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості (далі - КП «ОМБТІ та РОН»)
13 травня 1998 року в книзі № 1 за № 18017, та дубліката свідоцтва про право
на спадщину за законом, виданого Третьою одеською нотаріальною конторою 25 березня 1994 року, за реєстровим номером 1-3168, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 15 серпня 1998 року в книзі № 1, за № 18017.
Житловий будинок АДРЕСА_1 складається з житлової будівлі літ. «А» житловою площею 28,2 кв. м та надвірних будівель і споруд: літ. «Б» - сарай, літ. «Г» - вбиральня, № 1-4 - огородження, І - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 584,00 кв. м.
11 червня 1998 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 1/2 частину зазначеного житлового будинку, про що свідчить договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11 червня 1998 року, укладений на Одеської товарній біржі та зареєстрований в ОМБТІ за № 1, реєстр номер 18017 від 15 червня 1998 року.
Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 залишилась проживати на належній їй 1/2 частині житлового будинку, а співвласник ОСОБА_6 і його рідний брат, позивач ОСОБА_1 , який з 09 липня
1999 року зареєстрований за цією адресою, почали допомагати ОСОБА_5 у зв`язку із її важким матеріальним становищем і погіршенням стану здоров`я.
16 серпня 2001 року ОСОБА_6 подарував належну йому 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , про що свідчить договір дарування від 16 серпня 2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О. В., зареєстрований в реєстрі за № 6224.
15 листопада 2001 року ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого належну їй 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами заповіла ОСОБА_1 , заповіт посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Пучковою І. А., зареєстрований в реєстрі за № 1-2780.
05 листопада 2003 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна А. В. посвідчила договір дарування, згідно з яким ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , договір зареєстрований в реєстрі за № 3324, право власності зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» в книзі № 137 доп-116, номер запису 18017.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла у віці 86 років у зв`язку із церебральним атеросклерозом з гіпертонією, про що в книзі реєстрації актів про смерть у Першому відділі актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси зроблено відповідний запис за № 7873.
Після смерті ОСОБА_5 і дотепер в 1/2 частині будинку, в якій проживала ОСОБА_5 , проживає ОСОБА_1
15 серпня 2007 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Різої Н. В. посвідчено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 1-3314, право власності зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» за № 19694042, номер запису: 18017, в книзі: 137 доп-116.
Згідно з повідомленням КП «ОМБТІ та РОН» від 05 листопада 2007 року житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 02 листопада
2007 року зареєстрований: Ѕ - за ОСОБА_4 , Ѕ - за ОСОБА_3 .
Згідно з висновком посмертної судової психолого-психіатричної експертизи від 28 липня 2010 року, проведеної судовими експертами-лікарями Одеської обласної клінічної психіатричної лікарні № 1, ОСОБА_5 на час укладення договору дарування 05 листопада 2003 року за своїм психічним станом, віком, і актуальним психоемоційним станом не могла правильно усвідомлювати характер і значення своїх дій і керувати ними.
Згідно з висновком повторної посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 25 грудня 2012 року, проведеної судовими експертами-лікарями Одеської обласної клінічної психіатричної лікарні № 1, встановлено, що на момент укладення договору дарування від 05 листопада 2003 року ОСОБА_5 за своїм психічним станом могла правильно розуміти характер і значення своїх дій на момент і під час укладення договору і керувати ними.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 396 від 16 липня 2015 року, проведеної судовими експертами-лікарями Херсонської обласної психіатричної лікарні, ОСОБА_5 під час укладення договору дарування ІНФОРМАЦІЯ_4 страждала хронічним психічним захворюванням, унаслідок чого не могла розуміти характер і значення своїх дій і керувати ними.
Відповідно до показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 ОСОБА_4 , які в судовому засіданні 14 листопада 2016 року засвідчили, що останні роки перед смертю ОСОБА_5 потребувала стороннього догляду в силу стану здоров`я і вікових обмежень, у зв`язку з чим позивач постійно проживав разом з нею.
Згідно з довідкою від 28 лютого 2007 року № 180, виданої головою дільничного комітету громадськості, ОСОБА_1 постійного проживав разом з ОСОБА_5 і вів з нею спільне господарство.
Згідно з договором-замовленням на організацію та проведення поховання від 29 серпня 2006 року № 029313 позивач оплатив поховання ОСОБА_5 .
Після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, постановою державного нотаріуса Четвертої одеської нотаріальної контори Ласурія Я. Ю. від 07 серпня 2015 року йому було відмолено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю правовстановлювальних документів на 1/2 частину спірного будинку, належну спадкодавцю.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Встановлення неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення правочину відбувається з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи
про те, що в момент вчинення правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Встановивши, що ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент укладення договору дарування, що підтверджується висновками посмертної судової психолого-психіатричної експертизи
від 28 липня 2010 року та судово-психіатричної експертизи від 16 липня
2015 року № 396, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визнання договору дарування від 05 листопада 2003 року недійсним.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Згідно з частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , оскільки проживав зі спадкодавцем на день відкриття спадщини.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування строків позовної давності до вимог позивача, оскільки відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки у ОСОБА_1 право на прийняття спадщини за заповітом могло виникнути лише після смерті заповідача, то для нього перелік строку позовної давності обраховується з моменту смерті ОСОБА_5 , тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2, а не з моменту вчинення оспорюваного правочину. Оскільки з позовом ОСОБА_1 звернувся 11 жовтня 2007 року, то ним строк позовної давності не пропущений.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, та власного тлумачення заявником норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун