Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.05.2018 року у справі №753/13271/17

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 753/13271/17

провадження № 61-21208св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року у складі судді Шклянка М. П. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., а також касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) у липні 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 27 червня 2006 року між банком та відповідачем укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 380/882/06-Пі, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти.

Надання кредиту здійснювалося окремими частинами в межах максимального ліміту в розмірі 350 000, 00 євро з кінцевим терміном завантаження максимального ліміту заборгованості до 01 травня 2008 року та його повернення - до 26 червня 2011 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12, 25 % річних, а також комісій в розмірі та порядку, визначених договором.

17 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір про внесення змін та доповнень до зазначеного кредитного договору, відповідно до умов якого максимальний ліміт кредитних коштів визначено в сумі 600 000, 00 євро з кінцевим терміном повернення до 26 червня 2016 року та сплатою процентів у розмірі 12, 5 % річних.

Банк стверджував, що зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти відповідачу у межах максимального ліміту.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 свої обов`язки за договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість й заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором в розмірі 811 501, 14 євро, яка складалася із заборгованості за кредитом - 551 014, 88 євро та заборгованості за відсотками - 260 486, 26 євро, а станом на 05 липня 2017 року залишок зі сплати відсотків становив 120 540, 53 євро. Просив стягнути з відповідача несплачену заборгованість за відсотками у сумі 119 800, 00 євро.

Стислий виклад позиції позивача за заявою про забезпечення позову

ПАТ «Укрсоцбанк» 18 грудня 2017 року звернулося до суду із заявою, в якій просило накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , та заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії стосовно зазначеного нерухомого майна, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяви про забезпечення позову

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року заяву ПАТ «Укрсоцбанк» про забезпечення позову шляхом накладення арешту задоволено частково. Накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 23672869, та належить на праві власності ОСОБА_1 . В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, враховуючи характер майна, на яке позивач просить накласти арешт, а також суму боргу, яку позивач просить стягнути з відповідача, вважав, що для вжиття заходів забезпечення позову наявні достатні підстави, які дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

При цьому, суд вважав вимоги щодо заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії стосовно зазначеного нерухомого майно недоцільними, оскільки накладення арешту і є застосуванням заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна та забороною вчиняти щодо нього будь-які дії, у тому числі реєстраційні, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено договорами іпотеки, не спростовують висновки суду, оскільки предметом цього спору є стягнення боргу, а не звернення стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд також врахував, що між сторонами існує інший спір, у якому ціна позову перевищує ціну предмета іпотеки, яка зазначена у доданому до апеляційної скарги іпотечному договорі, а відтак підстави для відмови у забезпеченні позову відсутні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду позову по суті

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2018 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» залишок заборгованості за відсотками за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2006 року № 380/882/06-Пі у розмірі 120 540, 53 євро. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі 53 900, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідач свої зобов`язання за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2006 року № 380/882/06-Пі належним чином не виконав, а отже зобов`язаний повернути позивачу борг за кредитним договором у розмірі 120 540, 53 євро, тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2018 року скасовано. Постановлено у справі нове рішення, яким у позові ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції поклав в основу рішення неналежний доказ - ухвалене в заочному порядку рішення суду, яке скасовано ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року, тобто на день ухвалення оскаржуваного рішення зазначене рішення суду втратило чинність, а спір про стягнення з боржника заборгованості за кредитом та відсотками, яка виникла станом на 18 червня 2012 року, перебуває на вирішенні суду.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення на підставі нечинного рішення суду за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитом на дату початку нарахування такої заборгованості - 18 червня 2012 року. Суд не мотивував висновки також щодо обґрунтованості нарахування банком відсотків за користування кредитом у розмірі 13, 5 %, а не 12, 25 %, як передбачено підпунктом 1.1.1 договору з доповненнями до нього.

Зазначені обставини, за висновками апеляційного суду, свідчать про відсутність підстав вважати безспірно встановлений розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 260 486, 26 євро як складову частину розрахунку заборгованості, стягнутої з відповідача нечинним рішенням й, відповідно, суми заборгованості, встановленої оскаржуваним рішенням.

Також апеляційний суд врахував, що ухвалюючи рішення, всупереч вимогам частини першої статті 13 ЦПК України, суд першої інстанції вийшов за межі позову, оскільки в позовній заяві банк просив стягнути з боржника заборгованість за відсотками в сумі 119 800, 00 євро, в той час як судовим рішенням стягнуто 120 540, 53 євро.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року, ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про забезпечення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1 .

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час вирішення заяви про забезпечення позову.

Зазначає, що суди задовольнили заяву про забезпечення позову за відсутності доведеного ризику істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку незабезпечення позову, оскільки вимоги позивача у цій справі забезпечені іпотекою нежитлових приміщень. Стверджує, що банк не довів, що вартість предмета іпотеки не покриває у повному обсязі розмір заявлених вимог до боржника.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У червні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому ПАТ «Укрсоцбанк» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що вартість предмета іпотеки не перевищує загального розміру заборгованості ОСОБА_1 перед банком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк»

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2018 року, ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року повністю та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ПАТ «Укрсоцбанк»

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення відсотків, нарахованих банком у період з 18 червня 2012 року до 05 липня 2017 року, коли предметом позову у справі № 753/3403/18 є стягнення заборгованості за кредитом та відсотками станом на 18 червня 2012 року. Вважає, що апеляційний суд не був позбавлений можливості дослідити письмові докази на обґрунтування заявлених позовних вимог у справі, яка переглядається. Також зазначає, що умовами кредитного договору передбачена можливість зміни розміру відсоткової ставки та порядку її зміни, якої дотримався банк.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк», у якому Марач І. В. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення без змін. Зазначає, що встановлення заборгованості за кредитом не входило у предмет доказування у справі, яка переглядається. Вважає, що банк не довів правомірність нарахування відсотків за збільшеною відсотковою ставкою.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк» на постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційні скарги у справі, що переглядаються, подані у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності

Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного суду від 11 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 червня 2006 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 380/882/06-Пі, згідно з умовами якого відповідачу надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти. Надання кредиту за умовами кредитного договору здійснюється окремими частинами в межах максимального ліміту в розмірі 350 000, 00 євро з кінцевим терміном завантаження максимального ліміту заборгованості до 01 травня 2008 року та його повернення до 26 червня 2011 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12, 25 % річних, а також комісій, в розмірі та порядку, визначених договором.

17 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір про внесення змін та доповнень до зазначеного кредитного договору, відповідно до умов якого текст договору викладено в новій редакції, максимальний ліміт кредитних коштів визначено в сумі 600 000, 00 євро з кінцевим терміном повернення до 26 червня 2016 року та сплатою процентів, у розмірі 12, 5 % річних.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 листопада 2012 року у справі № 02-/2-6766/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 140 411, 39 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 листопада 2012 року у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором за період з 18 червня 2012 року до 05 липня 2017 року заборгованість відповідача за договором становить: 551 014, 88 євро - заборгованість за сумою кредиту, 381 026, 79 євро - заборгованість за відсотками, а також 256 900, 60 євро - пеня.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк»

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

З огляду на наведене, враховуючи, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання пред`явленням у 2012 році судової вимоги позичальнику, у якій просив стягнути заборгованість за кредитним договором у повному обсязі у розмірі 811 501, 14 євро, яка складалася з заборгованості: за кредитом - 551 014, 88 євро та заборгованості за відсотками - 260 486, 26 євро, Верховний Суд вважає, що у банку припинилося право нараховувати надалі відсотки за кредитом до повного погашення заборгованості за кредитом у цій цивільній справі.

Наведених норм права суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та суд першої інстанції, задовольнивши повністю позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими після зміни строку виконання зобов`язання, а апеляційний суд, відмовивши у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю розміру заявлених позовних вимог, погодились з правомірністю продовження нарахування відсотків з моменту настання обов`язку дострокового виконання основного зобов`язання за кредитним договором протягом розгляду справи № 02/2-6766/12.

Верховний Суд дійшов переконання, що, відмовляючи у позові у зв`язку з недоведеністю розміру заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції насамперед повинен був встановити наявність факту порушення суб`єктивного цивільного права особи, яка звернулась за його захистом, проте таке право не підлягало б захисту у зв`язку із припиненням права на позов у матеріально-правовому розумінні.

Із системного аналізу наведених норм права Верховний Суд зробив висновок, що банк не мав права на нарахування процентів за кредитом, які стали предметом позову, а отже відсутні підстави стверджувати про наявність факту порушення суб`єктивного цивільного права, тобто суд першої інстанції необґрунтовано стягнув нараховані проценти за кредитним договором після закінчення строку кредитування, а суд апеляційної інстанції помилково відмовив за недоведеністю розміру заявлених позовних вимог.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_1 .

В оцінці доводів касаційної скарги ОСОБА_1 . Верховний Суд врахував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви та розгляду її судами першої та апеляційної інстанцій) позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, банк зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Проте, заперечуючи проти вжитих заходів забезпечення позову, відповідач стверджував, що зобов`язання за кредитним договором забезпечені іпотекою, вартість предмета іпотеки відповідно до договору значно перевищує розмір заборгованості, а тому відсутні правові підстави для накладення арешту на нерухоме майно, яке не передано в іпотеку банку.

Верховний Суд врахував, що виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено іпотекою нежитлових приміщень, які не можуть бути реалізовані без згоди банку як іпотекодержателя. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, відмінне від того, що передане в іпотеку (нежитлові приміщення №№ 1-20 (літ. А), загальною площею 374, 7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ), банк на обґрунтування такого клопотання зобов`язаний був довести, що іпотечного майна недостатньо для забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальником, а також, що накладення арешту на інше майно боржника є співмірним таким вимогам, що здійснене банком не було.

В оцінці доводів касаційної скарги та заперечень Верховний Суд врахував, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Оскільки банком під час звернення до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову не доведено співмірність вжитих заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, а також не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження належного йому нерухомого майна, суди дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Банк ані під час подання заяви про забезпечення позову, ані під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, не надав суду належних та допустимих доказів співмірності вжитих заходів забезпечення позову заявлених позовним вимогам з урахуванням забезпечення кредитних зобов`язань відповідача іпотекою, вартість предмета якої визначена сторонами у розмірі 1 068 450,00 грн. Позивачем не надано доказів вартості предмета іпотеки на момент звернення до суду із заявою про забезпечення позову.

Одночасно Верховний Суд врахував, що заходи забезпечення позову застосовуються судом з метою не допустити у майбутньому унеможливлення відновлення порушених прав, належних позивачу, за захистом яких він звернувся до суду. Враховуючи, що у справі, яка переглядається, банк не мав права на нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування, то відсутні правові підстави для забезпечення позову, оскільки права позивача не порушені відповідачем.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

З огляду на викладене Верховний Суд, підсумовуючи висновки, дійшов переконання, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, а також порушено норми процесуального права під час вирішення питання про забезпечення позову, що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового про відмов у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою-третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , то судові витрати, понесені заявником у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню позивачем на користь заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за кредитним договором відмовити.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за кредитним договором відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені заявником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 352, 40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко