Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №337/4565/21
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №337/4565/21

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 337/4565/21

провадження № 61-9537св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району в особі органу опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 07 червня 2022 року в складі судді Гнатик Г. Є., додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 червня

2022 року в складі судді Гнатик Г. Є., постанову Запорізького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Хортицького районного суду

міста Запоріжжя від 20 червня 2022 року в складі судді Гнатик Г. Є., постанову Запорізького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району в особі органу опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення графіку спілкування.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 20 лютого 2010 року перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 10 жовтня

2018 року. Від шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина мешкає разом з матір`ю.

Зазначав, що відповідач чинить перешкоди позивачу у спілкуванні із сином та не надає можливості повноцінно приймати участь у вихованні дитини. Проживаючи в іншому місті, він не може спілкуватися із сином, оскільки всі відомі батьку номери телефонів відключені. На думку позивача, відповідач свідомо чинить перешкоди у його спілкуванні із сином, чим порушує право дитини на нормальне спілкування з батьком. Вказував на відсутність компромісу з відповідачем у питанні спілкування та прийняття участі у вихованні сина.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні із сином та надати йому можливість безперешкодно спілкуватись з дитиною за допомогою технічних засобів відеозв`язку або телефонії щовівторка, щочетверга, щосуботи тривалістю не менше 15 хв у кожен з таких днів у проміжок часу з 18.00 год до 21.00 год за умови задовільного стану здоров`я дитини; поштового, електронного та іншого зв`язку у необмеженій кількості; дозволити ОСОБА_1 без присутності ОСОБА_2 один раз на три місяці у кожні другі вихідні дні першого місяця (суботу та неділю) з 09.00 год до 20.00 год бачитися із сином за місцем фактичного проживання останнього у квартирі АДРЕСА_1 з можливістю спільного відвідування громадських місць, закладів громадського харчування, розважальних закладів для дітей та спільного відпочинку поза місцем проживання/реєстрації ОСОБА_3 ; дозволити ОСОБА_1 без присутності ОСОБА_2 бачитися та зустрічатися із ОСОБА_3

у день його народження - 24 грудня кожного року протягом 3 год за місцем фактичного проживання дитини у квартирі

АДРЕСА_1 з можливістю спільного відвідування громадських місць, закладів громадського харчування, розважальних закладів для дітей та спільного відпочинку поза місцем проживання/реєстрації ОСОБА_3 :

з 12.00 год до 15.00 год у разі, якщо день народження припадає на день, коли навчання не проводиться; з 15.00 год до 18.00 год у разі, якщо день народження припадає на день, коли навчання проводиться; дозволити ОСОБА_1 без присутності ОСОБА_2 у період новорічних свят кожного парного року, тобто з 30 грудня парного року до 14 січня

непарного року, забирати сина ОСОБА_3 до місця свого фактичного проживання на АДРЕСА_2 ; дозволити ОСОБА_1 без присутності ОСОБА_2 під час літніх канікул ОСОБА_3 , тобто в період з 01 червня до 31 серпня кожного парного року відпочивати із сином на території України в оздоровчих закладах та закладах відпочинку протягом строку, що не перевищує 30 днів поспіль, за вибором ОСОБА_1 та за умови, що про такий відпочинок (конкретно визначене місце, адреса, термін відпочинку) він повідомлятиме ОСОБА_2 не пізніше, ніж за 14 календарних днів до початку такого відпочинку.

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 07 червня

2022 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні із сином ОСОБА_3 та надати можливість ОСОБА_1 безперешкодно спілкуватись з дитиною за допомогою: технічних засобів відеозв`язку або телефонії - щовівторка, щочетверга, щосуботи, тривалістю не менше

15 хв у кожен із таких днів у проміжок часу з 18.00 год до 21.00 год за умови задовільного стану здоров`я дитини; поштового, електронного та іншого зв`язку у необмеженій кількості.

Зобов`язано ОСОБА_2 один раз на три місяці, в кожні другі вихідні дні першого місяця (суботу та неділю) з 09.00 год до 20.00 год, надати можливість ОСОБА_1 бачитися із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем фактичного проживання дитини у квартирі АДРЕСА_1 та з можливістю спільного відвідування громадських місць, закладів громадського харчування, розважальних закладів для дітей та спільного відпочинку поза місцем проживання/реєстрації ОСОБА_3 .

Зобов`язано ОСОБА_2 надати можливість ОСОБА_1 без присутності ОСОБА_2 зустрічатися із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в день його народження, тобто 24 грудня, кожного року, протягом 3 год за місцем фактичного проживання дитини у квартирі

АДРЕСА_1 з можливістю спільного відвідування громадських місць, закладів громадського харчування, розважальних закладів для дітей та спільного відпочинку поза місцем проживання/реєстрації ОСОБА_3 з 12.00 год до 15.00 год у разі, якщо день народження припадає на день, коли навчання не проводиться;

з 15.00 год до 18.00 год у разі, якщо день народження припадає на день, коли навчання проводиться.

Зобов`язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 без присутності

ОСОБА_2 у період новорічних свят, кожного парного року, тобто

з 30 грудня парного року до 14 січня непарного року, забирати сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця свого фактичного проживання на АДРЕСА_2 .

Зобов`язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 без присутності

ОСОБА_2 під час літніх канікул ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто у період з 01 червня до 31 серпня кожного парного року, відпочивати з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України, в оздоровчих закладах та закладах відпочинку, протягом строку, що не перевищує 30 днів поспіль, за вибором ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , за умови, що про такий відпочинок (конкретно визначене місце, адресу, термін відпочинку) ОСОБА_1 повідомлятиме ОСОБА_2 не пізніше ніж за 14 календарних днів до початку такого відпочинку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач як батько дитини має право на безперешкодне особисте спілкування зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язаний брати участь у його вихованні. Після розірвання шлюбу між сторонами у справі виник спір з приводу зустрічей позивача з дитиною, його участі в вихованні сина. На час розгляду справи сторони проживають окремо. ОСОБА_2 заперечувала у спілкуванні батька з сином, під час яких вона повинна залишати своє житло, бо це порушить її права. ОСОБА_1 сплачує аліменти на утримання малолітнього сина, цікавиться його життям та здоров`ям, задовільно характеризується за місцем проживання, не перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та

у психоневрологічній лікарні.

Суд першої інстанції вважав, що спілкування батька та малолітнього сина буде лише сприяти повноцінному вихованню дитини, її повному

і гармонійному розвитку як особистості, задоволенню важливих потреб дитини. Дитина має рости в атмосфері любові і розуміння, під опікою

і відповідальністю обох батьків, незважаючи на те, що хтось з них проживає окремо від дитини. Між тим з батьків, хто проживає окремо, і дитиною повинен існувати постійний, систематичний контакт. Безпосередня участь позивача у вихованні сина, регулярне спілкування між ними не лише забезпечить реалізацію батьківських прав та виконання батьківських обов`язків позивача, а, в першу чергу, буде повністю відповідати інтересам дитини.

Додатковим рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя

від 20 червня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 11 700 грн та сплачену суму судового збору - 908 грн, а всього - 12 608 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час проведення судових дебатів у справі, представник позивача та представник відповідача заявили про майбутнє звернення до суду із заявами про відшкодування судових витрат. 13 червня 2022 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 11 800 грн. 16 червня 2022 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 23 500 грн та сплаченої суми судового збору - 908 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність сторонами витрат на правничу допомогу. Вказував, що ОСОБА_1 поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 23 500 грн, а ОСОБА_2 - 11 800 грн, тому різницю

у таких витратах - 11 700 грн (23 500 - 11 800) необхідно стягнути

з ОСОБА_2 . Крім того, вказував, що суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя

від 07 червня 2022 року та додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлені у справі обставини свідчать про наявність спору між сторонами з приводу зустрічей позивача із сином, його участі у вихованні дитини. Під час розгляду справи суд першої інстанції відповідно до статті 171 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у присутності практичного психолога відділу соціальної роботи по Хортицькому районі міста Запоріжжя та завідуючої кафедри психології Запорізького національного університету заслухав думку малолітнього ОСОБА_3 щодо спілкування з батьком.

Суд першої інстанції дотримався справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини, яка дозволить дитині підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, врахував, що спілкування батька та малолітнього сина буде сприяти повноцінному вихованню дитини, її повному і гармонійному розвитку як особистості, задоволенню життєво важливих потреб дитини. Дитина має рости в атмосфері любові та розуміння, під опікою і відповідальністю обох батьків, незважаючи на те, що хтось із них проживає окремо від дитини. Між тим з батьків, хто проживає окремо, і дитиною повинен існувати постійний, систематичний контакт.

Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, що безпосередня участь батька у вихованні сина, регулярне спілкування між ними не лише забезпечить реалізацію батьківських прав та виконання батьківських обов`язків позивача, а й, у першу чергу, буде відповідати інтересам дитини. При цьому відповідач як мати, з якою дитина проживає постійно, повинна не перешкоджати спілкуванню позивача з сином, а вжити усіх заходів для того, щоб сприяти налагодженню їх особистого спілкування, підтримувати

у дитини нормальний психологічний стан і не допускати формування

у дитини негативного ставлення до батька через неприязні особисті стосунки між ними як чоловіком та жінкою, через недосягнення ними згоди щодо виховання чи утримання дитини тощо.

Суд апеляційної інстанції також погодився з висновками суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а також зазначив, що сторони

у справі довели належними та допустимими доказами розмір витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя

від 20 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 06 вересня 2022 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_1 , посилається на пункти 1, 4 частини другої

статті 389 ЦПК України. Вказував, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі

№ 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 761/33744/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18,

від 10 грудня 2019 року у справі № 902/844/18, від 27 березня 2020 року

у справі № 910/4450/19, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19,

від 16 лютого 2021 року у справі № 640/1175/20, від 03 серпня 2022 року

у справі № 910/9627/20, від 31 травня 2022 року у справі № 910/3067/21,

від 26 жовтня 2021 року у справі № 914/2617/20, від 02 червня 2022 року

у справі № 912/3575/20, від 15 червня 2022 року у справі № 910/18646/19, від 23 червня 2022 року у справі № 910/12184/20, від 17 серпня 2022 року

у справі № 725/1301/21. Крім того, зазначає, що суди не дослідили зібрані

у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга ОСОБА_1 також мотивована тим, що суди помилково застосували висновок Верховного Суду, викладений у постанові

від 09 лютого 2022 року у справі № 523/3904/19. Позивач отримав заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу через 15 днів після ухвалення додаткового рішення, не був повідомлений про дату розгляду вказаного питання у судовому засіданні, тому був позбавлений можливості реалізувати процесуальне право на подання заперечень щодо такого розміру та клопотання про їх зменшення. Суди на вказане уваги не звернули. При цьому позивач, подаючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, надав належні докази направлення такої заяви відповідачу. Суди фактично не досліджували подані відповідачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, які є неналежними. Так, в акті приймання виконаних робіт/послуг від 07 червня 2022 року зазначено, що адвокат відповідача приймав участь у судових засіданнях 27 жовтня

2020 року та 16 вересня 2021 року, що не відповідає фактичним обставинам, оскільки провадження у справі відкрито лише 19 серпня 2021 року,

а 16 вересня 2021 року адвокат відповідача був відсутній у судовому засіданні, що підтверджується відповідним протоколом. Частково задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції помилково стягнув витрати на правничу у повному розмірі, а не пропорційно розміру задоволених вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 07 червня 2022 року, додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя

від 20 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 06 вересня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити

у задоволенні позову, відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу, а також стягнути з останнього на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 11 800 грн.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_2 , посилалась на пункти 3, 4 частини другої

статті 389 ЦПК України. Вказувала, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо розподілу витрат на правничу допомогу за відсутності в іншої сторони об`єктивної можливості подати клопотання про зменшення таких витрат). Крім того, зазначала, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга ОСОБА_2 також мотивована тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та замінив за власною ініціативою вимоги позивача з «дозволити йому» на «зобов`язати мене». Позивач не перешкоджала відповідачу у спілкуванні та побаченнях з сином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних обставин, тому заявлені у справі вимоги є безпідставними, а позов подано з метою стягнення витрат на правничу допомогу. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не заявляла вимог про зменшення витрат на правничу допомогу, що підтверджується відзивом на позов, запереченнями на відповідь, заявою про ухвалення додаткового рішення. Крім того, заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу відповідач отримала 18 червня 2022 року (в суботу), тому не могла подати відповідну заяву про зменшення їх розміру до ухвалення судом додаткового рішення 20 червня 2022 року (в понеділок). Суди не з`ясували питання реальності та неминучості понесених позивачем витрат, їх співмірності зі складністю справи, не дослідили поведінки сторін, зокрема позивача, не дослідили обґрунтованості та пропорційності витрат до предмета спору, дій сторін щодо досудового вирішення спору. Заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є завищеними, надуманими та не відповідають складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подавдо Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просив залишити касаційну скаргу останньої без задоволення, а оскаржувані судові рішення у частині задоволених позовних вимог - без змін.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

01 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року.

11 жовтня 2022 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 07 червня 2022 року, додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 07 червня 2022 року, додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 20 лютого 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення шлюбних відносин сторін, залишився проживати разом з матір`ю.

Після розірвання шлюбу між сторонами у справі виник спір щодо участі батька у спілкуванні з дитиною та його участі у її вихованні.

23 жовтня 2021 року орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району затвердив висновок щодо розв`язання спору між сторонами у справі з приводу зустрічей позивача

з дитиною, його участі у вихованні сина, з урахуванням пояснення батьків та думку дитини.

Зазначеним висновком запропоновано вирішити спір про участь батька

у вихованні дитини та спілкуванні з нею таким чином:

- безперешкодно спілкуватись з дитиною за допомогою технічних засобів відеозв`язку або телефонії щовівторка, щочетверга, щосуботи тривалістю не менше 15 хв у кожен із таких днів у проміжок часу з 18.00 год до 21.00 год (за умови задовільного стану здоров`я дитини та бажання дитини);

- за допомогою поштового, електронного та іншого зв`язку у необмеженій кількості (за умови бажання дитини);

- один раз на три місяці в кожні другі вихідні дні першого місяця (суботу та неділю) з 09.00 год до 20.00 год бачитися з сином на території

міста Запоріжжя, з можливістю спільного відвідування громадських місць, закладів громадського харчування, розважальних закладів для дітей та спільного відпочинку поза місцем проживання/реєстрації дитини (за умови бажання дитини);

- 24 грудня кожного року впродовж 3 год на території міста Запоріжжя,

з можливістю спільного відвідування громадських місць, закладів громадського харчування, розважальних закладів для дітей та спільного відпочинку поза місцем проживання/реєстрації ОСОБА_3 (за умови бажання дитини), з 12.00 год до 15.00 год у разі, якщо день народження припадає на день, коли навчання не проводиться та з 15.00 год до 18.00 год у разі, якщо день народження припадає на день, коли навчання проводиться;

- у період новорічних свят кожного парного року з 30 грудня року

до 14 січня непарного року, забирати сина до місця свого фактичного проживання на АДРЕСА_2 (за умови бажання дитини);

- у період з 01 червня до 31 серпня кожного парного року відпочивати

з сином на території України в оздоровчих закладах та закладах відпочинку впродовж терміну, що не перевищує 30 днів поспіль, за вибором

ОСОБА_1 та за умови, що про відпочинок, конкретно визначене місце, адреса, терміни відпочинку повідомлено матері дитини не пізніше ніж

за 14 календарних днів до початку такого відпочинку (за умови бажання дитини);

- інші дні та часи вирішувати за домовленістю між батьками (за бажанням дитини).

Суд першої інстанції (у присутності практичного психолога відділу соціальної роботи по Хортицькому районі міста Запоріжжя ОСОБА_4 та завідуючої кафедри психології Запорізького національного університету, доцента ОСОБА_5 ) заслухав думку малолітнього ОСОБА_3 щодо спілкування з батьком. Відповідно до зазначених пояснень ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю, з якою має добрі стосунки. З батьком

ОСОБА_1 спілкується по телефону та веде з ним переписку, але під час перебування у школі телефон вимикає, під час прогулянки телефон

з собою не бере. У грудні 2021 батько привітав його з наступаючим новим роком, у 2022 році батько йому не телефонував. Крім того, він не завжди бере слухавку, оскільки батько його провокує, одного разу запитав у нього про те, чи хоче він велосипед, отримавши позитивну відповідь, велосипед йому так і не купив, привітав з днем народження, але подарунка від батька він не отримав. У розмові з батьком є агресія щодо нього та матері. Він чув розмову між батьками, батько погано ставиться до матері.

Суди також встановили, що ОСОБА_1 сплачує аліменти на утримання малолітнього сина, цікавиться його життям та здоров`ям, задовільно характеризується за місцем проживання, не перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та у психоневрологічній лікарні.

У суді першої інстанції представник позивача та представник відповідача заявили про майбутнє звернення до суду із заявами про відшкодування судових витрат. 13 червня 2022 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі

11 800 грн. 16 червня 2022 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 23 500 грн та сплаченої суми судового збору - 908 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону

і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт

з дитиною є реалізацією матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання

з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні

і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо,

у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

За статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Отже, системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 334/1202/20.

Суди встановили, що після припинення шлюбних відносин сторін син залишився проживати разом з матір`ю. Між сторонами у справі виник спір щодо участі батька у спілкуванні з дитиною та його участі у її вихованні.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судами України як джерело права.

ЄСПЛ вказував, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема,

стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справах «Хант проти України», «Йогансен проти Норвегії»).

Таким чином, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 сплачує аліменти на утримання малолітнього сина, цікавиться його життям та здоров`ям, задовільно характеризується за місцем проживання, не перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та не перебуває на обліку у психоневрологічній лікарні. Жодних обставин, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітнім сином, чи обставин, які б свідчили про таке спілкування батька з сином, яке б перешкоджало нормальному розвитку дитини, суди не встановили.

Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2023 року у справі № 208/4682/20 наголошував, що дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Вирішуючи спір суди врахували висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району

від 23 жовтня 2021 року, а також думку малолітнього ОСОБА_3 щодо спілкування з батьком, який був заслуханий в суді першої інстанції

у присутності практичного психолога відділу соціальної роботи по Хортицькому районі міста Запоріжжя та завідуючої кафедри психології Запорізького національного університету.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав за необхідне позов задовольнити частково, зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні із сином ОСОБА_3 та надати можливість батькові безперешкодно спілкуватись з дитиноювідповідно графіку.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди повно та всебічно з`ясували обставини справи, оцінили докази в сукупності, врахували інтереси дитини, зокрема, необхідність дотримання звичних для неї умов щодо організації, розпорядку її повсякденного життя, її вік, а також право кожного з батьків брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною,

і встановили такий спосіб участі позивача у вихованні малолітнього сина, який найбільше відповідає інтересам останнього.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про визначений спосіб участі батька у вихованні та безперешкодному спілкуванні із сином за встановленим графіком та вважає, що суди врахували інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином. Правильними є висновки судів про можливість визначення порядку періодичних тимчасових побачень батька з дитиною, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам.

Помилковими є доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що суди не дослідили зібрані у справі докази та не дали їм належну оцінку, а висновки судів ґрунтуються на недопустимих доказах, оскільки оскаржувані судові рішення в частині вирішення заявлених у справі вимог ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення

в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Результат оцінки доказів по суті заявлених вимог

у цій справі знайшов відображення в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, в яких вказано, які факти судами встановлені, на основі яких доказів. Оцінка зібраних доказів в частині вирішення позовних вимог судами здійснено з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суди ухвалили судові рішення в частині вимог про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення графіку спілкування відповідно до встановлених

у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Суди розглянули заявлений у справі спір в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо виходу за межі позовних вимог не заслуговують на увагу.

Безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що вона не перешкоджала позивачу у спілкуванні з сином, тому позов у справі

є безпідставним, оскільки такі доводи спростовуються встановленими

у справі обставинами та зібраними у справі доказами.

Інші наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи щодо неправильного вирішення позову зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Разом з тим Верховний Суд не погоджується з висновками судів в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, враховуючи наступне.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів

у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу,

а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно

з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені

у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 357/9440/20.

Разом з тим саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Зазначені висновки викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною

стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року

у справі № 904/4507/18 зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 283/2791/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 705/2550/16-ц.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 641/1355/18, від 11 листопада 2020 року у справі

№ 610/1905/18.

Враховуючи часткове задоволення позову немайнового характеру, суди дійшли помилкового висновку про покладення витрат на правничу допомогу, які були понесені учасниками справи, на протилежну сторону

у повному розмірі.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати

з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі

№ 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Верховний Суд вважає слушними та погоджується з доводами сторін щодо неправильного вирішення судами питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення, яким вирішено питання розподілу витрат на

професійну правничу допомогу, ухвалено Хортицьким районним судом

міста Запоріжжя 20 червня 2022 року.

Відповідно до поданого відповідачем фіскального чеку та опису вкладення у лист з оголошеною цінністю заява про ухвалення додаткового рішення передана для відправлення позивачу до поштової служби 14 червня

2022 року. На підтвердження доказів направлення відповідачу заяви про ухвалення додаткового рішення позивач подав до суду фіскальний чек

від 13 червня 2022 року, з якого не вбачається зміст вкладення поштової кореспонденції.

Таким чином, суд першої інстанції не мав підстав вважати, що сторони

у справі без поважних причин не скористалися правом на подання до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Разом з тим позивач, зокрема в апеляційній скарзі, вказував, що заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення отримав лише 05 липня 2022 року, тобто після ухвалення додаткового рішення, що підтверджується копією стікера-квитанції на конверті та витягом із сайту АТ «Укрпошта». Таким чином, ОСОБА_1 був позбавлений можливості подати заяву про зменшення витрат на правничу допомогу до ухвалення додаткового рішення.

Крім того, заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_2 про те, що вона не мала можливості вчасно подати заяву про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки відповідну заяву позивача отримала лише 18 червня 2022 року (в суботу), а додаткове рішення було ухвалене 20 червня

2022 року (в понеділок).

У подальшому як позивач, так і відповідач просили зменшити розмір витрат на правничу допомогу, заявлених до стягнення протилежною стороною.

Апеляційний суд на вказані порушення суду першої інстанції уваги не звернув та не усунув зазначених недоліків за результатом апеляційного перегляду справи.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, залишив поза увагою критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, ті обставини, що позовну заяву задоволено частково, а відповідач має на утриманні малолітнього сина.

При цьому заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що адвокат Приступи А. В. не приймав участі у судових засіданнях

27 жовтня 2020 року та 16 вересня 2021 року, оскільки провадження

у справі відкрито лише 19 серпня 2021 року, а 16 вересня 2021 року адвокат відповідача був відсутній у судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частинах п`ятій та шостій статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Колегія суддів, оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвокатів зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлені сторонами суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатами роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвокатів в суді першої інстанції, який підлягає відшкодуванню, необхідно зменшити.

Верховний Суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 , який підлягає відшкодуванню за рахунок ОСОБА_2 , необхідно зменшити з 23 500 грн до 5 000 грн, а розмір витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 , який підлягає відшкодуванню за рахунок

ОСОБА_1 , необхідно зменшити з 11 800 до 5 000 грн.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про зменшення витрат

на правничу допомогу як позивача, так і відповідача до 5 000 грн,

то, враховуючи часткове задоволення позовних вимог немайнового характеру та вимоги частини десятої статті 141 ЦПК України, відсутні підстави для стягнення таких витрат з однієї сторони на користь іншої сторони.

Крім того, враховуючи часткове задоволення заявлених у справі вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про стягнення всієї суми судового збору за

подання до суду позовної заяви немайнового характеру у розмірі 908 грн

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 641/1355/18.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що розмір сплаченого в суді першої інстанції судового збору, який підлягає відшкодуванню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , необхідно зменшити з 908 грн до 454 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. (частина перша статті 412 ЦПК України).

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про

відсутність підстав для скасування рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 07 червня 2022 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення графіку спілкування, тому судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін.

Колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2022 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року підлягають скасуванню в частині вирішення питання розподілу витрат на правничу допомогу, оскільки такі вимоги як позивача, так і відповідача задоволенню не підлягають.

Додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя

від 20 червня 2022 року та постанова Запорізького апеляційного

суду від 06 вересня 2022 року підлягають зміні в частині стягнення

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, шляхом зменшення його розміру з 908 грн до 454 грн.

Щодо судових витрат в суді касаційної інстанції

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судові рішення в частині вирішення заявлених у справи позовних вимог залишено без змін, підстав для розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 07 червня

2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 вересня

2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району в особі органу опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення графіку спілкування, залишити без змін.

Додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя

від 20 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 06 вересня 2022 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 11 700 (одинадцяти тисяч семисот) гривень.

Додаткове рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя

від 20 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 06 вересня 2022 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, зменшивши його розмір з 908 (дев`ятисот восьми) гривень до 454 (чотирьохсот п`ятдесяти

чотирьох) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук