Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №219/6287/17

Постанова

Іменем України

26 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 219/6287/17

провадження № 61-2278св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Груіцької Л. О., Новосядлої В. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив звільнити його від сплати заборгованості за аліментами.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 28 березня 2008 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області ухвалено рішення про стягнення з нього аліментів на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_3,2007 року народження, у розмірі ј частини його доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму громадян. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 березня 2017 року у справі № 219/4624/16-ц задоволено його позов про зменшення розміру аліментів та стягнуто аліменти на користь відповідача на утримання сина у розмірі 300,00 грн щомісячно з подальшою індексацією відповідно до закону. На час звернення до суду із цим позовом у нього скрутне становище, він є особою з інвалідністю 3 групи, розмір його пенсії складає 1
080,20 грн, у нього є ще одна дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Раніше його не викликали до відділу державної виконавчої служби, на його адресу будь-які постанови не направлялися. За цей час утворилася заборгованість у розмірі 9 649,68 грн, яку він не може сплатити, оскільки він не матиме коштів для існування. Істотне значення мають обставини настання подій антитерористичної операції у місцевості, де він проживає, він не має іншого доходу, окрім пенсії у зв'язку з інвалідністю 3 групи, крім того, необхідний догляд та утримання іншої дитини, яка не повинна бути обмежена.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2017 року позов задоволено частково. Звільнено частково у розмірі 50 % позивача від сплати заборгованості, яка виникла за аліментами, призначеними на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 березня 2008 року.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, керувався загальними засадами справедливості цивільного судочинства та врахував, що позивач захворів у 2014 році, потребував витрат на лікування (медичні препарати, аналізи, обстеження, тощо), не міг працевлаштуватися, що є обставиною, що має істотне значення і є підставами для часткового звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у позові повністю.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що підставою для повного або часткового звільнення від сплати заборгованості за аліментами, згідно з частиною 2 статті 197 СК України є виникнення цієї заборгованості у зв'язку з тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. На наявність тяжкої хвороби позивач не посилався та доказів на підтвердження її існування не надавав. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що захворювання позивача, його лікування та неможливості працевлаштування, а також необхідність утримання іншої дитини, на що, крім прийнятих судом до уваги обставин, посилався позивач, не є обставинами, що мають істотне значення для звільнення від сплати аліментів у розумінні статті 197 СК України. Інвалідність третьої групи не свідчить про заборону працювати, оскільки у висновку МСЕК від 13 лютого 2017 року зазначено про умови праці, відповідно до яких позивач може працювати без фізичних навантажень, тривалого перебування на ногах.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1, не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційного суду, у січні 2018 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд неналежним чином оцінив наявні у матеріалах справи докази. Так, суд не врахував, що позивач є особою з інвалідністю третьої групи, це перешкоджає йому у працевлаштуванні, у нього народилася інша дитина, яка потребує коштів на утримання. Окрім цього, іншим судовим рішенням задоволений позов позивача про зменшення розміру аліментів, що мало бути враховано під час вирішення цієї справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 березня 2008 року з нього на користь відповідача стягнуті аліменти на утримання сина Данила у розмірі ј частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 березня 2017 року розмір аліментів змінено за позовом ОСОБА_1 з ј частини заробітку (доходу) до 300,00
грн щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 21 березня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття.

Із розрахунку заборгованості за аліментами, наданого головним державним виконавцем Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби 12 червня 2017 року встановлено, що заборгованість за аліментами станом на 01 червня 2017 року складає 9 649,68 грн.

Відповідно до довідки МСЕК від 13 лютого 2017 року підтверджено, що позивачу під час повторного огляду встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням на строк до 01 березня 2019 року. У наведеній довідці зазначений висновок про необхідні умови праці: позивач може працювати без фізичних навантажень, тривалого перебування на ногах.

Виписками з історій хвороби підтверджено, що позивач з 11 до 21 листопада 2013 року перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні міської лікарні № 2 м. Артемівська з діагнозом - тривале загострення хронічного дискогенного попереково-крижового радикуліту з вираженим больовим, м'язово-тонічним корінцевим синдромами.

До цього з 09 жовтня 2013 року до 10 листопада 2013 року перебував на амбулаторному лікуванні. Також позивач лікувався стаціонарно з 20 до 30 січня 2015 року, з 16 до 28 вересня 2015 року, з 11 до 21 листопада 2016 року.

Згідно із довідкою Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позивач перебуває на обліку у цьому управлінні та отримує пенсію за інвалідністю 3 групи з 13 лютого 2014 року. Розмір пенсії з 01 жовтня 2017 року до 28 лютого 2019 року становить 2 395,80 грн.

З березня 2014 року до серпня 2015 року включно розмір пенсії позивача становив 1 565,85 грн, з вересня 2015 року до квітня 2016 року включно 1 772,10 грн, з травня 2016 року до листопада 2016 року включно - 913,60 грн з вирахуванням аліментів, з грудня 2016 року до квітня 2017 року включно 1 008,20 грн з вирахуванням аліментів, у травні 2017 року та червні 2017 року 1 060,75 грн з вирахуванням аліментів.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 13 березня 2012 року

серії НОМЕР_1, позивач є батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач ОСОБА_2 є матір'ю трьох дітей, у тому числі ОСОБА_3,2007 року народження, та має право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивач стверджував про захворювання з 2013 року, проте інвалідність 3 групи встановлена йому у лютому 2014 року, тобто частина заборгованості виникла до діагностування хвороби позивача.

Будь-яких доказів та пояснень того, чому виникла заборгованість у

2008-2013 роках позивачем не надано.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Згідно з частиною 2 статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами у разі, якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення.

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності будь-яких передбачених частиною 2 статті 197 СК України обставин, що мають істотне значення та могли б слугувати підставою для звільнення від сплати заборгованості з аліментів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги у цілому фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати зміну оцінки докази.

Доводи касаційної скарги щодо того, що іншим судовим рішенням задоволений позов позивача про зменшення розміру аліментів, що підтверджує підставність позову у цій справі, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки підстави, передбачені статтями 192 та 197 СК України для зменшення розміру аліментів, та, відповідно звільнення від сплати заборгованості, є відмінними.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються підстави позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Оцінюючи інтереси сторін з точки зору забезпечення їх справедливого балансу, Верховний Суд визнає, що міркування дотримання мінімальних інтересів неповнолітньої дитини на отримання гарантованого законом забезпечення переважають над інтересами позивача, що мають істотне значення, проте не можуть слугувати підставою для звільнення його від виконання обов'язку.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко