Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

судова справа № 563/210/18

провадження № 51-8926 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Слинька С. С.,

суддів: Білик Н. В., Кишакевича Л. Ю.,

при секретарі Гапон С. А.,

за участю прокурора Пашкова Є. Є.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника ПетрукаО.В.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017180140000486, за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Устя Корецькогорайону Рівненської області, жителя АДРЕСА_1), раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Корецького районного суду Рівненської області від 29 листопада 2017 року за ч. 2 ст. 125 КК України та на підставі ст. 71 вказаного Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та його захисника Петрука О.В. на вирок Корецького районного суду Рівненської області від 16 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Корецького районного суду Рівненської області від 16 квітня 2018 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року, засуджено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до ст. 71 цього ж Кодексу за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання покарання, призначеного за вироком Корецького районного суду Рівненської області від 29 листопада 2017 року, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 4 місяці.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 30 грудня 2017 року приблизно о 10:00, перебуваючи за місцем свого проживання АДРЕСА_1, будучи у стані алкогольного сп'яніння, в ході суперечки з дружиною ОСОБА_3, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно завдав останній одного удару кухонним ножем у живіт, заподіявши потерпілій тяжкого тілесного ушкодження у вигляді проникаючого поранення передньої черевної стінки, яке ускладнилося внутрішньочеревною кровотечею.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що його дії неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки, на його думку, вони підлягали кваліфікації за ст. 123 цього Кодексу. На обґрунтування своєї позиції посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що його дії були викликані протиправною поведінкою потерпілої, тобто він вчинив їх у стані сильного душевного хвилювання. Зазначає, що місцевий суд не досліджував питання про перекваліфікацію його дій, не вирішував питання про його психологічний та душевний стан на момент вчинення злочину і не призначав судово-психіатричної експертизи. Також вказує на неврахування судом під час призначення йому покарання усіх обставин, що його пом'якшують та дають підстави для застосування до нього положень ст. 69 КК України. При цьому вказує не те, що апеляційний суд зазначені порушення залишив поза увагою, постановивши рішення з порушенням вимог ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі захисник Петрук О.В. просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Аргументуючи свою позицію, він стверджує, що суди повинні були при призначенні покарання ОСОБА_1 застосувати ст. 69 КК України та призначити йому більш м'яке покарання.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.

Прокурор вважав касаційні скарги не обґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду:

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом, а неповнота судового розгляду, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

При цьому з оскаржуваних судових рішень убачається, що згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у пред'явленому йому обвинуваченні. Такий висновок суд належним чином детально обґрунтував у прийнятому рішенні.

З урахуванням фактичних обставин провадження, встановлених судом, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України є правильною.

При цьому є неспроможними доводи засудженого про те, що наслідки у виді отримання потерпілою ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження настали у зв'язку з протиправною поведінкою останньої, яка викликала у ОСОБА_1 стан сильного душевного хвилювання, а тому в його діях, як він вважає, відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України і, отже, його дії підлягають кваліфікації за ст. 123 КК України.

Відповідно до положень кримінального закону суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 123 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за вказаною статтею є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко та бурхливо і певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, тобто заподіяв потерпілій ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження.

Відповідно до матеріалів провадження в ході судового слідства було встановлено, що ОСОБА_1 під час суперечки з дружиною ОСОБА_3 умисно завдав останній одного удару кухонним ножем у живіт.

Згідно з висновком експерта від 22 січня 2018 року № 18 потерпіла ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення передньої черевної стінки дещо справа від середньої лінії живота, яке ускладнилося внутрішньочеревної кровотечею. Поранення виникло від однієї травматичної дії колюче-ріжучого предмета. Вказане тілесне ушкодження відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

До того ж, як убачається з показів засудженого ОСОБА_1, які він давав у ході судового розгляду в суді першої інстанції (відповідно до відтворення аудіозапису судового засідання від 06 березня 2018 року, зафіксованого на технічному носії інформації), вину у вчиненому злочині, передбаченому ч. 1 ст. 121 КК України, він визнав повністю і вказав, що коли він перебував у будинку за місцем спільного проживання зі своєю дружиною ОСОБА_3, під час сварки остання його вдарила по хворій нозі, після чого він її наздогнав і завдав одного удару ножем у живіт.

Потерпіла ОСОБА_3 у судовому засіданні вказала аналогічні обставини щодо подій сварки та вчинення ОСОБА_1 протиправних дій стосовно неї.

Сукупність об'єктивних обставин, установлених судом, характер дій потерпілої та засудженого не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 був у стані сильного душевного хвилювання, який настав раптово та зменшив його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.

В матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що ОСОБА_3 вчинила саме таке протизаконне насильство, яке могло раптово викликати у засудженого стан сильного душевного хвилювання.

Крім того, посилання засудженого про те, що місцевий суд не досліджував питання про перекваліфікацію його дій, є необґрунтованим, оскільки протягом усього судового слідства ні ОСОБА_1, ні його захисник не оспорювали кваліфікації дій засудженого. При цьому, ОСОБА_1 повністю визнав свою вину в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, розкаявшись у вчиненому.

Посилання засудженого на те, що суд повинен був призначити психолого-психіатричну експертизу щодо нього є безпідставним, оскільки такого клопотання в судовому засіданні не заявлялося.

Таким чином, з огляду на наведене та з урахуванням положень кримінального закону колегія суддів погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України і вважає таку кваліфікацію правильною.

Доводи засудженого та його захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі унаслідок суворості та необхідність застосування до нього ст. 69 КК України є необґрунтованими.

Так, мотивуючи своє рішення щодо справедливого виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1, суд урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується посередньо та не перебуває на обліку у лікарів нарколога чи психіатра.

Обставинами, що пом'якшують покарання засудженому, суд визнав щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю злочину, а обставинами, які його обтяжують, - рецидив злочинів та вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.

Аналогічні доводи щодо суворості призначеного ОСОБА_1 покарання та необхідності застосування до нього ст. 69 КК України були наведені в апеляційних скаргах захисника Петрука О. В. та потерпілої ОСОБА_3 і перевірялися судом апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними.

При цьому свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З урахуванням наведених обставин, які мають значення для визначення справедливого виду та розміру покарання винній особі і були визнані такими, що пом'якшують і обтяжують покарання, покарання у виді та розмірі, визначених судом, є справедливим і відповідає вимогам ст. 65 КК України щодо мети покарання. З огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу засудженого, який раніше притягався до кримінальної відповідальності, таке покарання сприятиме його виправленню та перевихованню, а також попередить вчинення нових протиправних діянь.

При цьому підстав вважати це покарання несправедливим унаслідок суворості чи м'якості, підстав для його пом'якшення чи застосування положень ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає навіть з урахуванням доводів засудженого та його захисника, наведених у їх касаційних скаргах.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Корецького районного суду Рівненської області від 16 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ПетрукаО.В. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько Н. В. Білик Л.Ю. Кишакевич