Історія справи

Ухвала ККС ВП від 01.10.2019 року у справі №202/3822/18

Постанова

іменем України

17 листопада2020 року

м. Київ

справа №202/3822/18

провадження № 51-2961км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Бущенка А. П., Григор'євої І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

прокурора Єременка М. В.,

захисника Соболя М. С. (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Соболя Максима Сергійовича на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2019 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Шевченки Кобеляцького району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомІндустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 185 КК - на строк 1 рік, за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 11 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у провадженні.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 04 березня 2019 року апеляційну скаргу захисника Дяченка В. А. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вказаний вирок - без змін.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні умисного вбивства та крадіжки за обставин, детально викладених увироку.

Як установив суд,08 квітня 2018 року приблизно з 04:05 до 04:28, більш точного часу не встановлено, у квартирі АДРЕСА_1 на ґрунті ревнощів під час словесного конфлікту, діючи умисно та бажаючи настання смерті потерпілої ОСОБА_2, ОСОБА_1 штовхнув останню в грудну клітку, від чого вона впала на ліжко. Потім ОСОБА_1, не даючи можливості потерпілій чинити опір, передбачаючи суспільнонебезпечні наслідки у вигляді її смерті та бажаючи їх настання, поклав подушку на обличчя ОСОБА_2, достовірно при цьому розуміючи, що він перекрив їй дихальні шляхи, і почав здавлювати її протягом 7-10 хвилин. Зрозумівши, що ОСОБА_2 знепритомніла та перестала виявляти ознаки життя, ОСОБА_1 взяв мотузку та обмотав нею п'ять разів шию потерпілої, а потім, зав'язавши кінці мотузки на два вузли, стиснув.

Смерть ОСОБА_2 настала від механічної асфіксії внаслідок здавлення органів шиї.

У результаті указаних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 було заподіяно численні тілесні ушкодження, які є тяжкими, небезпечними для життя в момент їх утворення та перебувають у причинному зв'язку з настанням смерті потерпілої.

Після вчинення вбивства ОСОБА_1, перебуваючи в зазначеній квартирі, реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, таємно викрав належний ОСОБА_2 мобільний телефон марки "Lenovo A6020" вартістю 1450 грн і разом з викраденим майном з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним у подальшому на власний розсуд.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Соболь М. С. в інтересах засудженого ОСОБА_1, не погоджуючись із встановленими судами нижчих інстанцій фактичними обставинами, просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно послався у вироку на недопустимі докази, при цьому відмовившивзадоволенні клопотання сторони захисту про визнання ряду доказів недопустимими, своїх висновків не мотивував. Зазначає також, що під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції мало місце порушення ст. 23 КПК. Крім того, на думку захисника, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

На вказану скаргу прокурор та потерпілий подали заперечення, в яких, наводячи аргументи, зазначають про неспроможність касаційних вимог сторони захисту та законність постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушенні та особі засудженого.

У касаційній скарзі захисник, серед іншого, посилається на неповноту розгляду справи, заперечує відповідність висновків у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до компетенції суду касаційної інстанції законом не віднесено. Згідно з правилами глави 31 ст. 433 КПК такими повноваженнями наділено апеляційний суд, який у цьому випадку керується статтями 409, 410, 411 КПК.

Разом із тим згідно з вимогами статтями 409, 410, 411 КПК ухвала суду апеляційної інстанції має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Отже, при здійсненні апеляційного розгляду зазначеного провадження апеляційний суд зобов'язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен з них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумнів. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

При перегляді вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 апеляційний суд не дотримався статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПКодавчих положень.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 не визнав своєї вини, заперечував свою причетність до вбивства й стверджував, що обмовив себе через застосування до нього під час досудового розслідування правоохоронцями недозволених методів слідства. У судовому засіданні 19 липня 2018 року захисник зазначив, що з цього приводу він 25 червня 2018 року написав заяву до прокуратури (т. 1, а. п. 46-48).

У своїй заяві захисник зазначив, що 08 квітня 2018 року ОСОБА_1 було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та цього ж дня доставлено до Індустріального ВП ГУНП в Дніпропетровській області, де четверо співробітників цього підрозділу завдавали йому ударів у різні частини тіла. Також захисник послався на лист Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань ( № 4)" від 22 червня 2018 року, відповідно до якого по прибуттю ОСОБА_1 11 квітня 2018 року до установи на його тілі було зафіксовано тілесні ушкодження у вигляді гематоми в лівій поперековій ділянці (т. 1, а. п. 37-38).

За результатами розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 місцевий суд дійшов протилежного висновку і ухвалив обвинувальний вирок.

Не погоджуючись із таким рішенням, захисник оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій скарзі захисник, навівши доводи про незаконність засудження ОСОБА_1, просив скасувати оспорюваний вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник, серед іншого, стверджував про недоведеність винуватості обвинуваченого і відсутність у матеріалах провадження доказів, які б вказували на те, що саме ОСОБА_1 вчинив злочини, передбачені ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК. Зазначав, що місцевий суд неправомірно визнав допустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 13 квітня 2018 року та залишив поза увагою показання його підзахисного про те, що співробітники оперативного підрозділу Індустріального ВП ГУНП, які брали участь у його затриманні, застосовували до нього фізичне насильство.

Під час апеляційного провадження сторона захисту також звертала увагу суду і на застосування до ОСОБА_1 під час досудового розслідування недозволених методів слідства.

За наслідками апеляційного розгляду суд визнав скаргу необґрунтованою й залишив без змін обвинувальний вирок.

Однак у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції не навів переконливих спростувань усіх аргументів сторони захисту, а по суті, обмежився формальним цитуванням доказів, відображених у рішенні місцевого суду, та посиланням на правильність викладеного у ньому висновку. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив у своєму рішенні, що будь-яких підтверджень достовірності заяви сторони захисту щодо застосування до обвинуваченого недозволених методів досудового розслідування встановлено не було. Заяви захисника до прокурора місцевої прокуратури були предметом відповідної перевірки, якою було спростованойого доводи щодо застосування до ОСОБА_1 методів фізичного та психологічного впливу збоку працівників поліції під час проведення досудового розслідування, що ставили б під сумнів належність та допустимість доказів, отриманих під час досудового розслідування.

Проте наведену позицію суду не можна визнати вмотивованою та прийнятною.

Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) беззастережно забороняє катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження.

Як визначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Вергельський проти України" та "Яременко проти України" (рішення від 12 березня 2009 року та 12 червня 2008 року відповідно), коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб'єктів владних повноважень на порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.

Зазначені положення Конвенції та практика ЄСПЛ є джерелами права, що залишив поза увагою суд апеляційної інстанції. Зокрема, цей суд не врахував правил п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК, в силу яких недопустимим є доказ, отриманий унаслідок жорстокого поводження або погроз його застосування.

З огляду на наявні в матеріалах кримінального провадження дані про те, що по прибуттю ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань ( № 4)" 11 квітня 2018 року на його тілі було зафіксовано тілесні ушкодження у вигляді гематоми в лівій поперековій ділянці, та відсутність переконливих доказів на спростування твердження сторони захисту про заподіяння цих ушкоджень саме співробітниками органів досудового розслідування, перевірку заяви про застосування до ОСОБА_1 фізичного насильства під час досудового розслідування не можна визнати належною. Суд враховує долучений прокурором у суді касаційної інстанції висновок службового розслідування за заявою адвоката Дяченка В. А., відповідно до якого фактів неправомірних дій щодо ОСОБА_1 з боку поліцейських Індустріального ВП та Дніпровського ВП під час службового розслідування не виявлено. Однак, із зазначеного висновку вбачається, що він винесений лише на підставі пояснень працівників ВКП Дніпровського ВП - старших лейтенантів поліції ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Індустріального ВП. Суд наголошує на тому, що таку перевірку не можна визнати ефективною і такою, що безспірно спростовує заяви про застосування насильства до ОСОБА_1.

Таким чином, залишаючи без належної перевірки заяви про незаконні методи слідства щодо ОСОБА_1 й у зв'язку з цим обмову останнім себе у вчиненні злочинів, з огляду на те, що стороною захисту в цьому контексті заперечується допустимість протоколу слідчого експерименту за участю засудженого, який було покладено в основу обвинувального вироку, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, як про це слушно йдеться в касаційній скарзі.

З огляду на зазначене ухвалу апеляційного суду не можна залишити в силі, вона підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Оскільки питання про доведеність чи недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів має бути вирішено за наслідками апеляційної процедури, то подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, з використанням усіх процесуальних можливостей ретельно перевірити всі доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, інші його доводи в касаційній скарзі й, здійснивши провадження з додержанням вимог чинного законодавства, прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Соболя Максима Сергійовича задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет А. П. Бущенко І. В. Григор'єва