Історія справи

Постанова ККС ВП від 24.09.2025 року у справі №295/3087/24
Постанова ККС ВП від 24.09.2025 року у справі №295/3087/24

Постанова

Іменем України

24 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 295/3087/24

провадження № 51-2530км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представникапотерпілих ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_7 на вирок Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1

ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Богунського районного суду міста Житомира від 25 листопада 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено:

- за ч. 1 ст. 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- за ч. 3 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років і 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_8 призначено у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк попереднього ув`язнення із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн та моральну шкоду у розмірі 300 000 грн та на користь ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.

Вирішено долю речових доказів і процесуальних витрат.

Як установив суд та детально виклав у вироку, ОСОБА_8 будучи військовослужбовцем військової служби призваним під час мобілізації, перебуваючи в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , вчинив умисні кримінальні правопорушення за наступних обставин.

Так, ОСОБА_8 01 січня 2024 року близько 07:45 в порушення вимог пункту 2.1. а) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та в порушення вимог пункту 2.9. а) ПДР, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував технічно - справним автомобілем Kia Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухався ним по проїзній частині вулиці Перемоги зі сторони проспекту Незалежності в напрямку вулиці Лесі Українки в м. Житомирі.

Рухаючись у вказаний день, час, місці та за вказаних обставин зазначеним транспортним засобом по проїзній частині вказаної вулиці, у світлу пору доби, в умовах достатньої видимості, водій ОСОБА_8 у порушення вимог пунктів 2.3. б), 8.7.3 е), 12.3., 12.4, 12.9 б), 18.1. ПДР, проїжджаючи регульоване перехрестя вулиць Перемоги та проспекту Незалежності в м. Житомирі, проявив безпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перевищив максимальну швидкість руху транспортних засобів у населеному пункті, не врахував дорожню обстановку та не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу, здійснив в`їзд на червоний сигнал світлофора, що забороняє рух, в межі регульованого перехрестя вулиць Перемоги та проспекту Незалежності в м. Житомирі, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що розташовується поблизу будинку №11 по майдану Визволення та позначений дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 ПДР України «Пішохідний перехід» і горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР України, на якому перебувала пішохід ОСОБА_11 , не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу, а в разі потреби не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, для якого була створена небезпека, внаслідок чого передньою частиною керованого ним автомобіля марки Кіа Sorento, реєстраційний номер НОМЕР_2 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину вул. Перемоги в межах пішохідного переходу з ліва на право відносно руху автомобіля.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження, які є смертельними та несумісні з життям і знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Порушення водієм ОСОБА_8 вимог пунктів 2.3б), 2.9а), 8.7.3е), 12.3., 12.4, 12.9 б), 18.1. ПДР України, знаходиться у причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Крім того, цього ж дня після вчинення вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, залишивши пішохода ОСОБА_11 в небезпечному для життя стані, водій ОСОБА_8 , в порушення вимог підпунктів «а», «г», «д» пункту 2.10 ПДР, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер своєї бездіяльності, залишив без допомоги пішохода ОСОБА_11 , яка внаслідок отриманих тілесних ушкоджень перебувала у небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, та на керованому ним транспортному засобі з місця пригоди зник, залишивши потерпілу на проїзній частині поблизу будинку № 11 Майдану Визволення, без допомоги, при цьому маючи реальну можливість надати їй допомогу.

Вказані дії кваліфіковані за ч. 3 ст. 286-1 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинили смерть потерпілій та за ч. 1 ст. 135 КК, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через інший безпорадний стан, якщо той, хто залишив без допомоги мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 27 березня 2025 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та стягнення моральних збитків цивільного позову скасував та ухвалив новий, яким ОСОБА_8 призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- за ч. 3 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_8 призначено у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн та на користь ОСОБА_10 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.

В іншій частині вирок суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник не погоджується з вироком суду апеляційної інстанції, просить його скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає приписам статей 370 420 Кримінального процесуального кодексу України КПК.

Захисник не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення та кваліфікацію дій підзахисного, вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років є явно несправедливим через його суворість.

Апеляційний суд в повній мірі не врахував сукупності обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_8 та впливають на вид і розмір покарання, зокрема, те, що на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду справи в судах попередніх інстанцій він усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому.

Крім того суд безпідставно не врахував, що ОСОБА_8 був призваний до лав Збройних Сил України в порядку мобілізації, почав проходити службу з 26 лютого 2022 року в різних частинах, позитивно характеризується, має статус учасника бойових дій, виконував бойові завдання, має травматичну ампутацію пальців правої руки, СГМ, ЗЧМТ, непроникаюче поранення рогівки лівого ока, був прооперований та проходив стаціонарне і амбулаторне лікування.

Апеляційний суд у вироку послався на докази, які в порядку ч. 11 ст. 290 КПК стороні захисту та прокурору не відкривалися, а були надані суду представником потерпілих лише під час апеляційного розгляду справи, а саме йде мова фактичні дані в рішеннях у справах про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_8 (577/1463/23, № 577/2065/23). Згідно ч. 12 ст. 290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

На переконання захисника є достатні підстави для призначення ОСОБА_8 покарання нижче від найнижчої межі встановленої в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК на підставі ст. 69 цього Кодексу, а саме у виді обмеження волі на строк 5 років, однак апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині.

Так в апеляційній скарзі сторона захисту акцентувала на сукупності встановлених судом обставин, які дають підстави для застосування приписів ст. 69 КК, однак апеляційний суд безпідставно залишив їх без перевірки.

Водночас захисник посилається на практику Верховного Суду щодо застосування приписів ст. 69 КК, викладену в постановах від 09 червня 2022 у справі № 357/3/21, від 08 вересня 2022 року у справі № 504/4159/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 450/2953/20.

Поряд з цим сторона захисту не погоджується з рішенням апеляційного суду в частині збільшення розміру на відшкодування моральної шкоди потерпілим, яка була безпідставно збільшення з 300 000 грн до 1 000 000 грн кожному із потерпілих, Суд не врахував, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Вказаних обставин не було належним чином проаналізовано і враховано.

До суду касаційної інстанції надійшло клопотання захисника ОСОБА_7 про розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 у відсутності захисника та засудженого. Касаційні вимоги підтримують в повному обсязі і просять їх задовольнити.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Представник потерпілої заперечувала проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та просила ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.

Прокурор не підтримала доводи, наведені в касаційній скарзі сторони захисту, просила Суд залишити без змін ухвалу апеляційного суду.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, вислухавши позицію прокурора та представника потерпілих і перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів уважає, що скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених с. 1 ст. 135 та ч. 3 ст. 286-1 КК, у касаційній скарзі не оспорюється.

Щодо доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_12 було призначено покарання засуджено за ч. 1 ст. 135 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 3 ст. 286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_8 призначено у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження, у тому числі за апеляційною скаргою представника потерпілих, не погодився з визначеним місцевим судом за ч. 3 ст. 286-1 КК розміром як основного так і додаткового покарання та встановив, що, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд не надав належної оцінки обставинам вчинення кримінального правопорушення, зокрема тому, що винний перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував транспортним засобом, не маючи посвідчення водія, у межах населеного пункту перевищив максимальну швидкість руху, виїхав на червоний сигнал світлофора, який забороняє рух, у межах регульованого перехрестя і здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка перебувала на пішохідному переході. Поряд із цим суд достатньою мірою не врахував, що обвинувачений раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а також не надав оцінки позиції потерпілих, які наполягали на призначенні ОСОБА_8 найсуворішого виду покарання за вчинені кримінальні правопорушення.

Апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними доводи сторони захисту про можливість застосування приписів ст. 69 КК під час призначення покарання.

Слушними є посилання апеляційного суду на те, що згідно зі сталою судовою практикою призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за цей злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язкового додаткового покарання на підставі ст. 69 КК може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному конкретному випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.

Обґрунтовуючи неможливість застосування приписів ст. 69 КК, апеляційний суд зважив на те, що ОСОБА_8 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія, у ранню пору доби, у межах населеного пункту, скоївши ДТП, завдав потерпілій тілесні ушкодження, які несумісні із життям і результатом яких стала її смерть.

Таким чином, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку, що позитивні дані, які характеризують особу ОСОБА_8 , зокрема його щире каяття у вчиненому, вибачення перед потерпілими, не можуть вважатися такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого і дають підстави для застосування приписів ст. 69 КК. Сукупність фактичних обставин кримінального провадження та дані про особу засудженого свідчать про те, що ОСОБА_8 не усвідомив суспільної небезпеки вчиненого ним діяння, з урахуванням неодноразового притягнення його до адміністративної відповідальності у зв`язку з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а тому обставин, які би свідчили, що він бажає стати на шлях виправлення, немає.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду в цій частині і вважає, що суд, обираючи вид і форму відбування покарання урахував достатню сукупність обставин, визначених кримінальним законом, які мають значення, у тому числі ті, на які посилається сторона захисту, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років. Суд також звертає увагу, що дійсно обставини вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, з урахуванням притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у стані алкогольного сп`яніння, та незворотні наслідки у вигляді смерті людини, не свідчать про можливість виправлення засудженого без позбавлення волі.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 420 КПК.

Доводи захисника про те, що суд безпідставно і всупереч приписам ст. 290 КПК взяв до уваги долучені до матеріалів кримінального провадження постанови суду про притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, є неспроможними.

Відповідно до звукозапису судового засідання від 20 лютого 2025 року представник потерпілих долучив до матеріалів кримінального провадження копії постанов у справах про адміністративні правопорушення стосовно

ОСОБА_8 , про які йшлося в апеляційній скарзі представника потерпілих, отримані на відповідний адвокатський запит. Проти їх долучення до матеріалів справи сторона захисту не заперечувала. Відповідно до приписів ст. 404 КПК апеляційний суд має право дослідити докази, які не були досліджені судом першої інстанції, якщо вони стали відомі після ухвалення вироку, що суд і зробив. Такі дії суду, на переконання колегії суддів, не є істотним порушенням та спричинюють за собою безумовного скасування вироку апеляційного суду.

Аргументи захисника щодо завищеного розміру компенсації моральної шкоди, стягненої із засудженого на користь потерпілих, на думку колегії суддів, частково заслуговують на увагу.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, дійшов висновку про необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих з 300 000 грн до 1 000 000 грн.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) установлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи.

Критерії, якими суд має керуватися під час визначення розміру моральної шкоди, закріплені в ч. 3 ст. 23 ЦК та п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 квітня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення в необхідному чи повному обсязі.

Суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд, збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих, указав, що суд першої інстанції недостатньо врахував положення

ст. 23 ЦК в частині встановлення обсягу спричиненої потерпілим моральної шкоди, а саме фізичних та психологічних страждань унаслідок ДТП, яка призвела до смерті матері потерпілих ОСОБА_11 .

Колегія суддів частково погоджується з висновком апеляційного суду, водночас вважає, що стягнута з ОСОБА_8 на користь потерпілих ОСОБА_9 і

ОСОБА_10 (кожного окремо) компенсації моральної шкоди, яка становить 1 млн грн, підлягає зменшенню до 800 тис. грн.

Такий розмір відшкодування моральної шкоди буде відповідати покладеним в основу статей 23 та 1167 ЦК принципам розумності, виваженості та справедливості.

Отже, касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 змінити.

Зменшити розмір стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (кожного окремо), моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, до 800 000 грн.

В іншій частині судове рішення залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3