Історія справи

Постанова ККС ВП від 18.07.2024 року у справі №754/10022/22
Постанова ККС ВП від 18.07.2024 року у справі №754/10022/22

П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року

м. Київ

справа № 754/10022/22

провадження № 51-4053км23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100030002168, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там же, такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Деснянський районний суд м. Києва вироком від 07 лютого 2023 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, а відповідно до ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав обов`язки, передбачені ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

2. Суд вирішив питання щодо судових витрат і речових доказів.

3. За вироком судуОСОБА_7 визнано винуватим у незаконному придбанні та зберіганні особливо небезпечних психотропних речовин та особливо небезпечного наркотичного засобу з метою збуту.

4. Як зазначено у вироку суду, ОСОБА_7 у не встановлений досудовим розслідуванням час з метою подальшого збуту придбав в особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс масою не менше 248,15 г, який отримав 31 серпня 2022 року у відділенні АДРЕСА_2 й незаконно зберігав при собі до вилучення працівниками поліції того ж дня о 10:20.

5. Крім того, ОСОБА_7 у не встановлений досудовим розслідуванням час і в неустановленому місці з метою збуту незаконно придбав в особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, особливо небезпечну психотропну речовину - 3,4-метилендіоксиметамфетамін (МДМА) масою 0,117 г, особливо небезпечну психотропну речовину - тенамфетамін (МДА) масою 0,172 г, особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс масою 1,6 г, які зберігав за місцем свого проживання на АДРЕСА_3 до вилучення працівниками поліції 31 серпня 2022 рокув період з 16:15 до 21:20.

6. Київський апеляційний суд 30 березня 2023 року скасував вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року в частині призначеного покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням і ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності. Ухвалив відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання період його перебування під вартою з 31 серпня по 05 вересня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. У решті вирок щодо ОСОБА_7 апеляційний суд залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

7. Адвокат ОСОБА_6 у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 , застосувавши до засудженого правила ст. 75 КК. Скаржник вважає вирок апеляційного суду незаконним і несправедливим. Зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про застосування до засудженого положень ст. 75 цього Кодексу, а також призначаючи йому додаткове покарання у виді конфіскації майна, не врахував обставин, на які вказав місцевий суд, зокрема того, що ОСОБА_7 сприяв органам досудового слідства в розкритті кримінальних правопорушень, визнав свою вину і щиро розкаявся, зробив для себе належні висновки, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, вперше притягається до кримінальної відповідальності, є особою молодого віку, має вищу освіту, проживає з матір`ю та бабою, які мають тяжкі захворювання, у 2019 році втратив батька. Зауважує, що ОСОБА_7 своїми діями не спричинив жодних тяжких наслідків, із часу вчинення інкримінованого злочину повністю змінився, став на шлях виправлення, про що свідчить його дієве каяття, адже він постійно проживав за місцем реєстрації, займався суспільно корисною працею, не вчинив жодних злочинів чи адміністративних правопорушень, не переховувався від органів слідства й суду, щиро розкаявся і бездоганною поведінкою довів, що його перебування на волі не загрожує інтересам суспільства, а отже, призначене ОСОБА_7 апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі є неактуальним і не може вважатися таким, що сприятиме виправленню та попередженню вчинення нових злочинів. Захисник наголошує, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином усіх обставин у справі, які свідчать про те, що ОСОБА_7 не є соціально небезпечною особою, і дають підстави для висновку про можливість його виправлення в умовах без ізоляції від суспільства.

Позиції учасників судового провадження

8. Захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити, змінивши вирок Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року і застосувавши до ОСОБА_7 правила ст. 75 КК.

9. Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню, просила залишити рішення суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 без зміни.

10. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

11. Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

12. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

13. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

14. Обґрунтованість засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК у касаційній скарзі не заперечується. Водночас захисник вважає вирок суду апеляційної інстанції таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Захисник указує, що апеляційний суд не застосував до ОСОБА_7 закону, який, на його думку, підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК, а також безпідставно призначив додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Щодо доводів сторони захисту про незаконність вироку апеляційного суду через скасування рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання

15. Статтею 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі:

1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

16. Вирок суду апеляційної інстанції за приписами ч. 2 ст. 420 КПК повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

17. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

18. Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 цього Кодексу, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

19. Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання із застосуванням ст. 69 КК і без конфіскації майна та зі звільненням винуватого від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК, дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині звільнення засудженого від відбування покарання - скасуванню, та ухвалив вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді реального позбавлення волі з конфіскацією майна.

20. Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що місцевий суд дійшов неправильного висновку про можливе звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. За змістом ст. 75 КК всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

21. Апеляційний суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції послався на щире каяття засудженого, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також на те, що він уперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, є особою молодого віку з вищою освітою, яка у 2019 році втратила батька, проживає з тяжкохворими матір`ю та бабою, як на обставини, що дають підстави для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК і призначення йому покарання, нижчого, ніж передбачено законом, і не призначати додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 307 КК. Сукупність цих же обставин суд першої інстанції визнав такою, що спонукає до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання за правилами ст. 75 КК, що, як слушно відзначив апеляційний суд, суперечить вимогам чинного кримінального процесуального закону щодо необхідності належного обґрунтування як рішення про можливість призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті), так і рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

22. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого переконання, що, призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК, суд першої інстанції не вказав жодних підстав, з яких визнав можливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання, та не мотивував свого рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

23. При цьому апеляційний суд зауважив, що місцевий суд належним чином не врахував, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке законом віднесено до категорії тяжких злочинів, а саме незаконне придбання і зберігання особливо небезпечних психотропних речовин та особливо небезпечного наркотичного засобу з метою збуту. Ці обставини свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки винуватого та спростовують висновок суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання в умовах застосування до нього положень статей 75 76 КК.

24. Зважаючи на викладене, апеляційний суд обґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції через неправильне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Щодо доводів сторони захисту про безпідставність призначення апеляційним судом ОСОБА_7 додаткового покарання у виді конфіскації майна

25. Частинами 1 і 2 ст. 59 КК передбачено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України ігромадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості й може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

26. Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який зізлочинів, визначених у частинах 4 і 5 ст. 12 КК, якщо його вчинено з корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями необхідно розуміти бажання винного одержати внаслідок скоєння злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Санкцією ч. 2 ст. 307 КК додаткове покарання у виді конфіскації майна передбачено як обов`язкове. Отже, оскільки в зазначеній нормі закону конфіскація майна передбачена як обов`язкове додаткове покарання і суд установив, що ОСОБА_7 займався незаконним придбанням і зберіганням особливо небезпечних психотропних речовин та особливо небезпечного наркотичного засобу з метою власного збагачення, рішення апеляційного суду про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді конфіскації майна цілком відповідає вимогам закону.

Щодо доводів заявника проневідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість

27. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

28. Згідно зі статтями 50 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного.

29. Відповідно до ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

30. Як зазначив суд апеляційної інстанції, місцевий суд обґрунтовано визнав, що всі встановлені у справі обставини, які пом`якшують покарання, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, та в сукупності з даними про особу винуватого, його ставлення до вчиненого, давали суду законні підстави застосувати положення ст. 69 КК і призначити ОСОБА_7 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК.

31. Водночас апеляційний суд не погодився зі строком покарання призначеного ОСОБА_7 на підставі ст. 69 КК і, вважаючи його надмірно суворим, визнав за необхідне призначити обвинуваченому за ч. 2 ст. 307 КК основне покарання із застосуванням ст. 69 КК на менший строк, ніж призначив суд першої інстанції, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

32. Колегія суддів вважає таке рішення обґрунтованим, а доводи, наведені в касаційній скарзі адвоката, про несправедливість призначеного ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції покарання, безпідставними.

33. Таким чином, Суд не має підстав для задоволення касаційної скарги захисника та зміни судового рішення.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3