Історія справи

Ухвала ККС ВП від 10.11.2020 року у справі №487/5992/17

Постанова

іменем України

11 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 487/5992/17

провадження № 51-5408км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів: Кравченка С. І., Білик Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О. О.,

прокурора Піх Ю. Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150030002008, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України та виправдано у зв'язку з не доведенням, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він у невстановлену дату та час придбав у невстановленої особи та зберігав за місцем проживання з метою використання для виготовлення психотропних речовин рідини, виявлені 16 липня 2019 року в ході обшуку його помешкання, у складі яких, згідно висновку експерта № 1019 від 29 вересня 2017 року, містяться прекурсори, обіг яких обмежено і стосовно яких встановлено заходи контролю, а саме: фенілацетон, об'ємом 0,25 мл та соляна кислота, об'ємом 155 мл із концентрацією 34%.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що ухвала апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою. На його думку, колегія суддів залишила поза увагою те, що докази, надані стороною обвинувачення, у своїй сукупності підтверджують наявність у ОСОБА_1 умислу та спеціальної мети на придбання та зберігання прекурсорів для їх подальшого використання задля виготовлення психотропних речовин.

Також апеляційний суд помилково дійшов висновку про недопустимість протоколу обшуку від 16 червня 2017 року через проведення процесуальної дії іншим слідчим, а не конкретно визначеним в ухвалі слідчого судді.

Крім цього, ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України, оскільки не містить ґрунтовних спростувань доводів апеляційної скарги прокурора.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Піх Ю. Г. просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність підстав для скасування або зміни судових рішень суд касаційної інстанції керується статтями 412, 413, 414 КПК України.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 статті 17 КПК України, що передбачають наступне: ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

В силу вимог ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення. Вказаного у даному кримінальному провадженні прокурором зроблено не було.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого ст. 2 КК України. Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі об'єктивних та суб'єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння, як злочин. Елементами складу злочину є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона.

Статтею 311 КК України встановлено кримінальну відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів. При цьому, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони даного кримінального правопорушення є наявність мети використання прекурсорів для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин.

В основу обвинувачення ОСОБА_1 було покладено наступні докази: протокол про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 23 травня 2017 року, згідно якого заявник ОСОБА_2 стверджувала про зберігання ОСОБА_1 за місцем проживання амфетаміну; рапорт старшого оперуповноваженого, згідно якого встановлено, що обвинувачений причетний до незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин; протокол обшуку квартири АДРЕСА_1, під час якого у ОСОБА_1 було вилучено прозорий пакетик, в якому знаходиться порошкоподібна речовина, а в житловому приміщенні - два згорнутих куски фольги із залишками порошкоподібної речовини світлого кольору; пристрій для куріння; ковпак та пакетик, в якому виявлено зерна у вигляді кульок; пакет з помаранчевими стрічками; електронні ваги; пляшку із рідиною "Крот"; 5 скляних трубок, 2 з яких обгорнуті в газету та знаходились у пакеті "Нова пошта"; пластикову пляшку об'ємом 1 л із рідиною прозорого кольору; скляну пляшку об'ємом 0,5 л із рідиною прозорого кольору; шприц об'ємом 100 мл; 2 пляшки від білизни; скляну колбу з кришкою синього кольору та маску-респіратор білого кольору.

Також, на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, стороною обвинувачення надано висновок експерта № 1019 від 29 вересня 2017 року, згідно якого у вилучених під час обшуку рідинах містяться прекурсори, а саме: фенілацетон, об'ємом 0,25 мл та соляна кислота, об'ємом 155 мл із концентрацією 34%, які можуть використовуватися для синтезу органічних сполук, у тому числі наркотичних засобів та психотропних речовин.

Крім цього, на поверхні електронних ваг та полімерного шприца виявлено нашарування особливо небезпечних наркотичних засобів та психотропних речовин, обіг яких заборонено і обмежено.

Натомість, сторона захисту зазначала, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки останній придбав та зберігав вилучені прекурсори для побутових цілей, а не з метою здійснення протиправної діяльності, а виявлення залишків наркотичних та психотропних речовини на вилучених побутових речах є наслідком їх вживання обвинуваченим.

З огляду на неспростовані показання ОСОБА_1, який вказував, що використовував вилучені у нього під час обшуку рідини виключно в побутових цілях, а також відсутність категоричних висновків експерта, які б безсумнівно вказували на можливість використання прекурсорів та наданих на дослідження речей тільки для виготовлення психотропних засобів, місцевий суд, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідивши усі докази, надавши їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов обґрунтованого висновку, що прокурором не доведено поза розумним сумнівом наявність у обвинуваченого обов'язкового елементу - суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КПК України.

По суті прийнятого рішення вирок суду, яким ОСОБА_1 виправдано на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, зокрема й тим, на які є посилання у касаційній скарзі, і обґрунтовано визнав їх неспроможними та з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без змін.

Зокрема, колегія суддів апеляційного суду погодилася із висновками місцевого суду, про те, що надані стороною обвинувачення докази, не підтверджують поза розумним сумнівом наявність у ОСОБА_1 умислу та спеціальної мети, які є обов'язковими елементами складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КПК України.

Крім цього, апеляційний суд повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, дійшов висновку про те, що протокол обшуку та похідні від нього докази, на які прокурор посилався в своїй апеляційній скарзі, отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки обшук за місцем проживання ОСОБА_1 проведено не слідчим Івановим О. К., який конкретно вказаний в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на вторгнення до приватного житла, а іншою неуповноваженою у даному кримінальному провадженні особою - старшим слідчим Біліченком С. В.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду взяла до уваги те, що в матеріалах провадження була відсутня інформація, що підтверджувала участь старшого слідчого Біліченка С. В. у групі слідчих по даному кримінальному провадженню, а письмовий витяг з ЄРДР, який містить відомості про дату реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення, його кваліфікацію та слідчих, які здійснюють досудове розслідування, було долучено до матерів кримінального провадження лише на стадії апеляційного перегляду вироку, через що він не міг бути взятий до уваги.

Більше того, зазначений прокурором процесуальний документ стосується кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України, а обшук проводився у провадженні, внесеному до ЄРДР за ч. 1 ст. 309 КК України, витяг з якого у матеріалах справи також відсутній.

З огляду на викладене, посилання у касаційній скарзі на судову практику Верховного Суду, відповідно до якої обшук може провести будь-який слідчий, включений до групи у конкретному кримінальному провадженні, не є доречними, оскільки при прийнятті рішення про недопустимість доказу апеляційний суд перш за все виходив з того, що всі процесуальні документи, в тому числі й направлений до суду обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості, складені слідчим Івановим О. К., а будь-яке підтвердження того, що старший слідчий Біліченко С. В. на момент проведення обшуку був включений до групи слідчих у даному кримінальному провадженні - відсутні.

Тому, доводи прокурора про необґрунтоване визнання колегією суддів апеляційного суду недопустимими протоколу обшуку від 16 червня 2017 року та інших, похідних від нього, є безпідставними.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих доводів на спростування висновків місцевого та апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення прокурор у касаційній скарзі не навів.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, Судом не встановлено.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець С. І. Кравченко Н. В. Білик