Історія справи

Ухвала ККС ВП від 30.09.2020 року у справі №148/1536/18

Постанова

іменем України

12 січня 2021 року

м. Київ

справа № 148/1536/18

провадження № 51-4685 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів: Кравченка С. І., Білик Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О. О.,

прокурора Дехтярук О. К.,

захисника Кіцули В. І. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кіцули В. І. на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 7 травня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020310000269, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_1, раніше судимого: останній раз вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 1 липня 2019 року за ч. 3 ст. 185 КК України, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді 5 років 5 місяців позбавлення волі;

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 7 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, без конфіскації майна;

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі, без конфіскації майна.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового приєднання невідбутого покарання, призначеного вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 1 липня 2019 року, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, без конфіскації майна.

Строк відбування призначеного ОСОБА_1 покарання визначено рахувати з дня його фактичного затримання, а саме з 9 липня 2018 року.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 червня 2018 року, діючи умисно, повторно, з метою вчинення крадіжки, відкривши за допомогою ножа водійські двері автомобіля марки "Fiat" марки "Scudo", д. н. з. НОМЕР_1, який знаходився біля домогосподарства № 10/2 по вул. Віктора Святелика в м. Тульчин Вінницької області, проник до салону вказаного транспортного засобу, звідки таємно викрав належні ОСОБА_2 відеореєстратор "Парк сіті" з флеш картою на 32 Gb, набір інструментів "Берх ", знімач ізоляції "Лемансо" та балонний ключ, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 5520
гривень.

Крім цього, 13 червня 2018 року, приблизно о 1:00, ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, незаконно заволодів мопедом марки "Jieda jd50gt~4", об'ємом двигуна 49 см3, який знаходився біля кафе "Русь", що по вул. Гагаріна в м. Тульчин Вінницької області, заподіявши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 3140 гривень.

В подальшому, 28 червня 2018 року, приблизно о 2:00, ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу проник до подвір'я домогосподарства АДРЕСА_2, де незаконно заволодів мопедом марки "Honda Dio", об'ємом двигуна 49,9 см3, заподіявши потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 6030 гривень.

Також, 2 липня 2018 року, приблизно о 0:00, ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, незаконно заволодів автомобілем "ЗАЗ 11024", д. н. з. НОМЕР_2, який знаходився біля домогосподарства № 13/2 по вул. Відродження в м. Тульчин Вінницької області, заподіявши потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 28

820 гривень.

До того ж, 8 липня 2018 року, приблизно о 19:00, ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, з метою вчинення крадіжки, шляхом відкриття вікна, проник до будинку АДРЕСА_3, звідки таємно викрав належні ОСОБА_6 ноутбук марки "AcerTravelMate 290", зарядний пристрій до ноутбуку марки "Benq" та сумку для ноутбуку, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 2240 гривень.

Далі, 9 липня 2018 року, приблизно о 1:00, ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, незаконно заволодів мопедом марки "Viper Legend EX50QT-Z", об'ємом двигуна 49 см 3, який знаходився біля домогосподарства № 37 по вул. Романа Чайковського в м.

Тульчин Вінницької області, заподіявши потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 3700 гривень.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 31 серпня 2020 року змінив вирок місцевого суду в частині застосування принципу визначення остаточного покарання і на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначеного покарання та невідбутого покарання за вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 1 липня 2019 року визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, без конфіскації майна. Крім цього, апеляційний суд вказав, що строк відбування призначеного ОСОБА_1 покарання слід рахувати з дня проголошення вироку, а саме з 7 травня 2020 року, зарахувавши при цьому відбуте покарання за попереднім вироком.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Кіцула В. І., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить судові рішення скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свою позицію, захисник зазначає, що призначене ОСОБА_1 покарання є надмірно суворим, проте суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення приписів статей 50, 65 КК України та всупереч вимогам статей 370, 419 КПК України в своєму рішенні належним чином не спростував доводи його апеляційної скарги.

Крім цього, в порушення положень ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційний суд вийшов за межі апеляційних вимог прокурора та захисника, змінивши строк з якого рахується початок відбування ОСОБА_1 покарання - з 9 липня 2018 року на 7 травня 2020 року, чим фактично погіршив становище обвинуваченого.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Кіцула В. І. просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор Дехтярук О. К. просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України не оспорюються, тому колегія суддів в цій частині судові рішення не перевіряє.

У касаційній скарзі захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може ", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного ", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи захисника щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості й істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Проте, на переконання колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні судом не було порушено загальних засад призначення покарання.

Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд зважив на тяжкість вчинених злочинів, які згідно зі ст. 12 КК України (в редакції, яка діяла на час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції) є тяжкими (ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України) та середньої тяжкості (ч. 2 ст. 185 КК України). Також суд урахував дані про особу винного, який раніше судимий і за місцем проживання та навчання характеризується негативно.

Крім того, дотримуючись положень статей 66, 67 КК України, суд визнав неповнолітній вік ОСОБА_1, щире каяття у вчинених злочинах та добровільне відшкодування шкоди обставинами, що пом'якшують покарання, та вказав про відсутність обставин, що його обтяжують.

Повною мірою врахувавши визначені законом обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість досягти мети виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, і призначив покарання не в максимальних межах санкцій статей, за якими його засуджено, яке належить відбувати реально.

Доводи захисника про неврахування судом при призначенні покарання усіх даних про особу винного спростовуються матеріалами кримінального провадження, а на переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є співмірним характеру протиправних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не сприймається як явно несправедливе внаслідок його суворості.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника щодо надмірної суворості міри примусу, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано визнала їх неспроможними та з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення залишила в цій частині вирок щодо ОСОБА_1 без зміни.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Посилання захисника Кіцули В. І. на те що, апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційних скарг та погіршив становище обвинуваченого, змінивши строк з якого рахується початок відбування ОСОБА_1 покарання, є безпідставними з огляду на таке.

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 31 серпня 2020 року, окрім іншого, ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 70 КК України призначено міру примусу шляхом часткового складання призначеного покарання і невідбутого покарання за вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 1 липня 2019 року, при цьому зараховано строк вже відбутого покарання за попереднім вироком, який рахується з моменту затримання, а саме з 9 липня 2018 року.

Враховуючи застосування у даному випадку правил щодо призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, а також недопустимість повторного зарахування відбутого строку покарання, апеляційний суд обґрунтовано вказав, що початок строку відбування покарання за вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 7 травня 2020 року слід вважати днем проголошення судового рішення.

Зазначене жодним чином не призводить до погіршення становища засудженого ОСОБА_1.

З огляду на викладене, істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування оскарженої ухвали і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, про що йдеться у касаційній скарзі, при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 7 травня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Кіцули В. І. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець С. І. Кравченко Н. В. Білик