Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 499/511/19

провадження № 51-2332 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Іванівського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160000000827 від 10 грудня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рибниця Республіки Молдови,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України(далі - КК України).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Іванівського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та заходів забезпечення провадження.

За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку,10 грудня 2018 року приблизно о 08:20 ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «Jaguar X-Type», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на 399 км + 913 м автодороги Київ-Одеса в напрямку м. Одеси, порушив п. 2.3б, п. 12.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , внаслідок чого настала смерть останнього.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 01 березня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Іванівського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року - без змін.

Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи, викладені ним в касаційній скарзі, зазначає, що апеляційний суд, погоджуючись з призначеним місцевим судом покаранням, належним чином не врахував, що він визнав вину у вчиненні інкримінованого йому злочину та щиро розкаявся, у повній мірі відшкодував завдану потерпілим шкоду. Зауважує, що останні не мають до нього претензій матеріального та морального характеру. Наголошує, що суди не взяли до уваги дані про його особу, зокрема те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, офіційно працевлаштований, має на утриманні вагітну дружину та малолітню дитину. Звертає увагу, що з моменту вчинення злочину минуло 5 років і за цей період він не вчинив жодного правопорушення, отже є підстави для застосування до нього приписів ст. 75 КК України. Зауважує, що ухвала апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК України).

Заперечень на касаційну скаргу до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважала доводи касаційної скарги необґрунтованими, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про їхню особисту участь або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, кваліфікація дій засудженого, а також вид та розмір призначеного йому покарання в касаційному порядку не оспорюються. Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що сторона захисту фактично порушує питання про недотримання судами попередніх інстанцій визначених законом вимог при вирішенні питання про можливість звільнення останнього від відбування основного покарання з випробуванням.

Приписами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Статтею 65 КК України встановлено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Вирішення питання про можливість звільнення особи від відбування покарання належить до дискреційних повноважень суду (судового розсуду), який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Згідно зі ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, внаслідок якого настала смерть потерпілого, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, офіційно не працевлаштований, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину, та дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

У свою чергу суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданої апеляційної скарги сторони захисту, погодився з призначеним місцевим судом покаранням та обґрунтовано зазначив, що доводи обвинуваченого про наявність обставин що пом`якшують покарання (щире каяття та відшкодування шкоди) є безпідставними, оскільки останній заявив про визнання своєї винуватості лише на стадії апеляційного провадження, втім у суді першої інстанції та на досудовому розслідуванні перекладав вину на потерпілого.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що щире каяття повинно мати не формальний характер, оскільки воно само собою не є підставою для звільнення від відбування покарання, а лише характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину. Це ставлення виявляється в тому, що винний визнає свою вину, що насамперед повинно виражатися в бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 759/7784/15-к).

Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні слушно зауважив, що відшкодування ОСОБА_6 завданої потерпілим шкоди і відсутність з боку останніх претензій матеріального та морального характеру, з урахуванням наслідків вчиненого злочину (настання смерті), не можуть бути визначальними та такими, що безумовно свідчать про наявність підстав для застосування ст. 75 КК України.

Водночас цей суд також дійшов переконання, що звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням дієво не вплине на формування думки інших водіїв транспортних засобів про неприпустимість порушення ПДР та чітке розуміння того, що особа має нести невідворотне та справедливе покарання за дії, які потягли смерть людини.

Отже, урахувавши обставини справи в їхній сукупності, суди дійшли висновку про відсутність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Узв`язку з тим, що в касаційній скарзі відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до засудженого ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК Українита відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.

Всупереч доводам касаційної скарги, ухвала апеляційного суду є належним чином мотивованою та повністю відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 376 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Іванівського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 березня 2024 рокузалишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3