Постанова

іменем України

14 травня 2019 року

м. Київ

справа № 266/1510/17

провадження № 51-7082км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Парусова А.М.,

захисника Тимовського В.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016051290000127, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомПриморського районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, та виправдано.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено, виключено з його мотивувальної частини вказівку про те, що суд дійшов висновку про відсутність події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК. В решті вирок залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він з 11 лютого 2016 року по 12 травня 2016 року, перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ «СРЗ» та будучи службовою особою, достовірно знаючи про наявність постанови Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року по справі № 805/31/16-а, якою адміністративний позов Головного управління Держпраці у Донецькій області задоволено, застосовано до ТОВ «СРЗ» заходи реагування у сфері державного нагляду шляхом повного зупинення ведення та виконання робіт, зазначених у цьому рішенні, у зв`язку з загрозою життю та з метою недопущення спричинення шкоди життю людей, що набрало законної сили, і виконавчого листа від 11 лютого 2016 року, діючи умисно в інтересах ТОВ «СРЗ», зловживаючи своїм службовим становищем та використовуючи його всупереч інтересам служби, з метою невиконання вказаного рішення суду, в порушення положень ст. ст. 68, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 14 КАСУ, п. п. 11.2, 11.5 Статуту ТОВ «СРЗ» зі змінами, п. п. 1.3, 2.2.11 Контракту, будучи зобов`язаним і маючи реальну можливість виконати судове рішення, не вжив передбачених законом і рішенням суду заходів, необхідних для його виконання та не зупинив ведення та виконання робіт, указаних у постанові Донецького окружного адміністративного суду

від 11 лютого 2016 року по справі № 805/31/16-а, чим умисно не виконав це судове рішення, що набрало законної сили.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 2 ст. 382 КК як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили, вчинене службовою особою.

Під час судового розгляду суд першої інстанції, з урахуванням внесених у вирок змін судом апеляційної інстанції, виправдав ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК. При цьому суд зазначив, що зібрані по справі та досліджені в судовому засіданні докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій (далі - прокурор), вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, за наявності належних та допустимих доказів у провадженні, що підтверджували винуватість ОСОБА_1 в умисному невиконанні судового рішення, вчиненого службовою особою, суд безпідставно не застосував ч. 2 ст. 382 КК як закон, що підлягав застосуванню. Вважає, що всупереч вимогам ст. ст. 94, 370, 374 КПК апеляційний суд належно не перевірив правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, не надав обґрунтованої оцінки дослідженим доказам, визнавши ряд доказів недопустимими, не навів мотиви, з яких відкинув докази обвинувачення, та не зазначив у рішенні достатніх підстав для його ухвалення.

Захисник Пефті О.К. подав на касаційну скаргу прокурора заперечення, в якому просить судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Парусов А.М. вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник Тимовський В.С.заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора, вважаючи її безпідставною.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Парусова А.М., захисника Тимовського В.С., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

При цьому, згідно зі ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду чи невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. ст. 410-411 КПК) чинним законом не передбачена.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи отримали своє відображення й у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; ніхто не зобов`язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Статтею 86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

А згідно зі ст. 85 КПК належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Капо проти Бельгії» від 13 січня 2005 року зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в аспекті пункту 2 статті 6 Конвенції і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Крім того, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (див. рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 6 грудня 1998 року).

Водночас, розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у прокурора, судді, суддів щодо винуватості обвинуваченого після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався за ч. 2 ст. 382 КК в умисному невиконанні ним, як службовою особою - генеральним директором ТОВ «СРЗ», постанови Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року по справі № 805/31/16-а, що набрала законної сили.

Дослідивши обставини кримінального провадження, суд першої інстанції оцінив кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його за ч. 2 ст. 382 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.

До апеляційного суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, ухваливши новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 382 КК, та призначити відповідне покарання.

Зокрема, прокурор вказував, що суд не взяв до уваги докази, що підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який той обвинувачувався, посилався на неправильну та однобічну оцінку доказів, невідповідність висновків суду про визнання окремих доказів недопустимими обставинам кримінального провадження. Крім того, не погоджувався з рішенням про визнання речових доказів недопустимими, вказуючи, що слідчим виконано вимоги ст. 290 КПК щодо надання доступу до матеріалів досудового розслідування та речових доказів.

Здійснюючи апеляційний розгляд кримінального провадження щодоОСОБА_1 , апеляційний суд в порядку ч. 3 ст. 404 КПК повторно дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження, відповідно до вимог ст. 94 КПКнадав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів, перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 382 КК, визнавши доводи прокурора про порушення місцевим судом матеріального та процесуального закону такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

З наведеними в ухвалі мотивами, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали,погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Так, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дані протоколів обшуку від 5 січня 2017 року недопустимим доказом, зазначивши, що протягом всього судового розгляду сторона обвинувачення не довела правомірність дій слідчих при проведенні обшуків та не надала суду першої інстанції постанови про призначення групи слідчих у даному кримінальному провадженні, не дивлячись на те, що сторона захисту стверджувала про відсутність законних повноважень у слідчих, які проводили обшуки 5 січня 2017 року, та про порушення ними вимог ст. 235 КПК.

Із матеріалів кримінального провадження та реєстру матеріалів досудового розслідування, доданого до обвинувального акту вбачається, що постановою від 5 листопада 2016 року начальника СВ Центрального ВП Гребенюка К.В. визначено групу слідчих у складі слідчих Тимошевської О.В. та Сливченко В.В. і тільки постановою від 29 березня 2017 року доручено досудове розслідування слідчим: Лазаренко Є.Ю., Шафорост О.О., Левченко А.Б., Мельник О.А., Городник І .М. , тобто ця група слідчих мала повноваження для проведення слідчих дій, починаючи лише з 29 березня 2017 року, тобто з моменту винесення постанови.

Однак за даними протоколів обшуку від 5 січня 2017 року обшукина території та у приміщеннях ТОВ «СРЗ» проводили слідчі: Босак А.В . Левченко А.Б. , Сливченко В.В. , Мельник О.А. та Лазаренко Є.Ю .

При цьому слідчим Лазаренком Є.Ю. проводилися одночасно два обшуки у різних місцях - в один день за участю різних фахівців та понятих з 10-00 до 16-39 та

з 10-00 до 15-30.

Крім того, відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання, а також надати можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них.

Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

За даними протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 18 квітня 2017 року слідчим Шафорост О.О. було надано підозрюваному ОСОБА_1 та захиснику Касьянову М.М. доступ до матеріалів досудового розслідування у вигляді документів у шести томах із відображенням назви та кількості аркушів кожного наданого для ознайомлення документу. Водночас жодної інформації про те, що підозрюваному ОСОБА_1 та захиснику Касьянову М.М. надавався доступ до речових доказів цей протокол не містить.

З огляду на викладене, доводи прокурора про дотримання слідчим вимог ст. 290 КПК апеляційний суд слушно визнав безпідставними, пославшись на ухвалуПриморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2017 року, якою визнано недопустимими речові докази, перелік який приведений в постановах слідчого Центрального ВП ГУНП в Донецькій області від 6 січня 2017 року та від 11 січня 2017 року про залучення речових доказів, оскільки невідкриття стороною обвинувачення в повному обсязі матеріалів досудового розслідування, зокрема доказів, визнаних речовими, порушує право обвинуваченого на захист і відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження таких доказів.

Також апеляційний суд правильно вказав, що рішення суду першої інстанції про визнання недопустимим доказом даних протоколу огляду предметів відповідає положенням ч. 1 ст. 86 КПК, оскільки ця слідча дія проводилася з 10 січня 2017 року по 13 січня 2017 року за документами, вилученими під час проведення обшуків 5 січня 2017 року на території та у приміщеннях ТОВ «СРЗ», які визнано такими, що були проведені з порушенням вимог КПК.

Крім того, суд апеляційної інстанції належно проаналізував показання свідків, які заявлено стороною обвинувачення, - працівників ТОВ «СРЗ», та обґрунтовано визнав, що ці докази не свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, оскільки з їх показань фактично неможливо встановити, чи експлуатувались після прийняття Донецьким окружним адміністративним судом постанови від 11 лютого 2016 року саме ті об`єкти, роботи на яких повинні бути зупинені згідно з цим рішенням.

Водночас на спростування доводів прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_1 за висунутим йому обвинуваченням в ухвалі суд послався на показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про те, що ними, працівниками Головного управління Держпраці в Донецькій області у 2015 році проводилась перевірка в ТОВ «СРЗ», виявлені порушення фіксувалися в акті. Після прийняття Донецьким окружним адміністративним судом постанови від 11 лютого 2016 року нових перевірок вони не здійснювали, крім тих, що були пов`язані з встановленням фактів усунення ТОВ «СРЗ» порушень, виявлених при попередній перевірці.

Поряд з цим, як встановлено судами, зібраними в матеріалах провадження доказами підтверджуються обставини вжиття ТОВ «СРЗ» відповідних заходів для усунення виявлених в ході перевірки Головним управлінням Держпраці в Донецькій області порушень, викладених в акті від 21 грудня 2015 року, що стало підставою для прийняття 11 лютого 2016 року Донецьким окружним адміністративним судом постанови про зупинення робіт, про що свідчить видача наказу в.о. генерального директора ТОВ «СРЗ» ОСОБА_2 . від 9 березня 2016 року, яким з метою відновлення виконання робіт, зупинених на підставі виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду № 805/31 /16-а від 24 лютого 2016 року, визначено відповідальних посадових осіб, перелік завдань та строк їх виконання, а також пунктом 3 наказу персональну відповідальність за повне та своєчасне виконання всіх заходів за цим наказом покладено на в.о. директора з експлуатації ОСОБА_3 та попереджено його про дисциплінарну відповідальність за невиконання посадових обов`язків. З наказом ОСОБА_3 ознайомлено під підпис 10 березня 2016 року.

Про фактичне виконанняпостанови Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року свідчать й листи ТОВ «СРЗ» з 9 лютого 2016 року по 23 січня 2017 року до Головного управління Держпраці в Донецькій області з приводу надання інформації про виконання приписів та усунення порушень для прийняття рішення про можливість подальшої експлуатації обладнання, копії ухвал Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року та 14 лютого 2017 року про часткове скасування заходів реагування, визначених постановою цього суду від 11 лютого 2016 року, в зв`язку з тим, що обставини, які стали підставою для вжиття заходів реагування, усунуті.

Крім того, в ході розгляду судом першої інстанції було встановлено, що постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року скасовано Донецьким апеляційним адміністративним судом постановою від 1 серпня 2017 року та відмовлено у задоволенні позову Головного управління Держпраці у Донецькій області до ТОВ «СРЗ» про застосування заходів реагування. На обґрунтування рішення суд послався на те, що Головне управління Держпраці в Донецькій області, як суб`єкт владних управлінських функцій, приймаючи рішення про проведення перевірки, вид якої не узгоджувався з нормами закону, та звертаючись до суду за результатами такої перевірки про вжиття заходів реагування, діяв протиправно, недобросовісно, в порушення принципу рівності перед законом. До того ж, у вказаній постанові суду від 1 серпня 2017 року зазначено, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що внаслідок виявлених порушень необхідно застосувати заходи реагування щодо повного зупинення ведення та виконання робіт ТОВ «СРЗ» і що їх виконання загрожує життю та здоров`ю його працівників.

Таким чином, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні дав вичерпні відповіді на доводи апеляційної скаргипрокурора, зазначив підстави визнання окремих доказів недопустимими, навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким керувався. Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. ст. 370, 419 КПК.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що вказує в касаційній скарзі прокурор, не встановлено.

А тому касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк В.П.Огурецький