Постанова

іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 473/629/18

провадження № 51-661км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Марчука О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Ворониці В.М.,

захисника Бежанової А.В.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 5 грудня 2019 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12017150190001633, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей в силу п. 5 ст. 89 КК,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

Цивільні позови потерпілих задоволено частково та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - 2576 грн і 4547 грн відповідно в рахунок відшкодування заподіяних їм злочином матеріальних збитків. Цивільні позови потерпілих у частині стягнення з обвинуваченого на їхню користь моральної шкоди залишено без розгляду.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 12 серпня 2017 року близько 13 години в АДРЕСА_2 на ґрунті неприязних відносин повалив з ніг ОСОБА_2 , який є його молодшим братом, та умисно завдав потерпілому декількох ударів ногою по його ногам, одного удару по спині в ділянку правого плеча, декількох ударів руками по голові та обличчю, після чого схопив обома руками за шию ОСОБА_2 та здавлював її, внаслідок чого потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 14 серпня 2017 року № 448 відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Крім того, того ж дня за вищенаведених обставин ОСОБА_1 штовхнув потерпілу ОСОБА_3 , котра намагалася відтягнути обвинуваченого від потерпілого ОСОБА_2 , який лежав на землі, внаслідок чого вона втратила рівновагу та впала. У подальшому ОСОБА_1 умисно завдав потерпілій декількох ударів правою рукою по голові та обличчю, в результаті чого їй було заподіяно тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 30 жовтня 2017 року № 444 та висновку додаткової судово-медичної експертизи від 6 грудня 2017 року № 633 відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 5 грудня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого задовольнив частково, вирок місцевого суду змінив та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_1 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. У решті вирок місцевого суду було залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, а також просить скасувати накладений місцевим судом арешт на будинок АДРЕСА_1 .

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник просить суд касаційної інстанції повторно дослідити наявні в матеріалах кримінального провадження докази та дати їм відповідну оцінку, оскільки вважає, що місцевий суд не дослідив усіх доказів у кримінальному провадженні, дійшов передчасного висновку про доведеність винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Засуджений зазначає, що місцевий суд обґрунтував вирок недопустимими доказами - висновками судово-медичних експертиз від 14 серпня 2017 року № 448, від 30 жовтня 2017 року № 444 та від 6 грудня 2017 року № 633, які проведено з порушеннями та які містять суттєві недоліки.

Також скаржник вказує про те, що вирок місцевого суду було ухвалено незаконним складом суду, оскільки заявлені ним заяви про відвід судді булибезпідставно не задоволені.

На переконання ОСОБА_1 , місцевий суд необґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілих та свідка ОСОБА_4 , які він вважає неправдивими, а також суд безпідставно не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_5 щодо відсутності у потерпілої ОСОБА_3 на момент проведення огляду видимих тілесних ушкоджень. Залишилося поза увагою суду першої інстанції невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК.

Також місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, безпідставно задовольнив цивільні позови потерпілих щодо відшкодування розміру завданих їм злочином матеріальних збитків, належним чином не дослідивши долучені до позовних заяв чеки щодо підтвердження витрат на лікування потерпілих за відсутності даних про призначення лікарем відповідних ліків.

Крім того, засуджений вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, пов`язані з порушенням його права на захист на досудовому розслідуванні, яке полягало у призначенні йому захисника лише 12 січня 2018 року, хоча відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) були внесені 12 серпня та 13 серпня 2017 року, а також допущені під час розгляду кримінального провадження апеляційним судом, який усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.

Також ОСОБА_1 зазначає про відсутність технічної фіксації судового засідання апеляційного суду від 5 грудня 2019 року, що в розумінні п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

На переконання скаржника, апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи скарги, через що ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого представник потерпілих вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, просила оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Вимоги в касаційній скарзі засудженого про дослідження касаційним судом наявних в матеріалах кримінального провадження доказів та надання їм відповідної оцінки не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 438 КПК), а тому не підлягають задоволенню.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, даними в суді потерпілими та свідками, щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були, даними протоколів слідчих дій, висновками судово-медичних експертиз та іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 125 КК. Порушень норм матеріального права Верховним Судом не встановлено.

При цьому, спростовуючи доводи засудженого, місцевий суд обґрунтовано визнав показання потерпілих та свідків послідовними й такими, що не містять істотних суперечностей і узгоджуються між собою та іншими доказами, й підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Мотивів для обмови потерпілими та свідками засудженого суд не встановив.

Твердження засудженого про те, що місцевий суд залишив поза увагою показання свідка ОСОБА_5 щодо відсутності у потерпілої ОСОБА_3 на момент проведення огляду тілесних ушкоджень, що підтверджено картою виїзду швидкої медичної допомоги від 12 серпня 2017 року № 334 А. Вказані докази, на думку скаржника, спростовують висновки судово-медичних експертиз про наявність легких тілесних ушкоджень у потерпілої.

Наведені доводи є необґрунтованими з огляду на наступне.

В ході прослуховування звукозапису судового засідання місцевого суду від 7 травня 2019 року, під час якого був допитаний свідок ОСОБА_5 , встановлено, що суд дослідив усі обставини події, учасником яких був цей свідок та шляхом його допиту усунув усі суперечності, на яких наголошував обвинувачений з приводу наявності чи відсутності у потерпілої ОСОБА_3 видимих тілесних ушкоджень.

Так, в судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_5 пояснив, що він як фельдшер швидкої медичної допомоги прибув на виклик у складі бригади медичних працівників до домоволодіння сім`ї ОСОБА_1 . Під час надання першої медичної допомоги потерпілій ОСОБА_3 ним було проведено лише візуальний (поверхневий) огляд останньої, в результаті якого видимих тілесних ушкоджень у потерпілої він не виявив, про що зазначив у картці виїзду швидкої медичної допомоги від 12 серпня 2017 року № 334 А. При цьому свідок також пояснив, що тілесні ушкодження у ОСОБА_3 , які встановлено за результатами проведення судово-медичних експертиз, могли проявитися не одразу, а через деякий проміжок часу після проведеного ним огляду.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 щодо необхідності визнання недопустимими доказами висновків судово-медичних експертиз від 14 серпня 2017 року № 448, від 30 жовтня 2017 року № 444 та від 6 грудня 2017 року № 633, якими місцевий суд обґрунтував вирок.

Так, висновок від 30 жовтня 2017 року № 444 з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК склав судово-медичний експерт Вознесенського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи Миколаївського УЗО Тепліцький О.С. , який є кваліфікованим експертом із відповідною освітою та стажем роботи, згідно вимог Закону України «Про судову експертизу», ст. 69 КПК, внесений до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК. Сторона захисту не була позбавлена можливості заявити перед судом клопотання про виклик експерта для допиту та роз`яснення висновку, зокрема й з`ясування питання, яку медичну документацію та які інші дані використовував експерт, однак таким правом не скористалась.

Указаним вище вимогам КПК та Закону України «Про судову експертизу» відповідають і висновки судово-медичних експертизи від 14 серпня 2017 року № 448 та від 6 грудня 2017 року № 633. При цьому сторона захисту за наявності підстав, передбачених ст. 332 КПК, мала можливість заявити клопотання про призначення повторної (додаткової) експертизи, однак таких клопотань ані обвинувачений, ані його захисник не заявляли.

Твердження скаржника про те, що вирок місцевого суду було ухвалено незаконним складом суду, є необґрунтованими, оскільки, як убачається із матеріалів кримінального провадження, заяви засудженого про відвід судді місцевого суду відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 КПК були розглянуті іншими суддями цього ж суду, якіз дотриманням процесуального порядку відмовили в задоволенні цих заяв, навівши належне обґрунтування в постановлених ухвалах. При цьому процесуальних порушень під час розгляду місцевим судом вказаних заяв про відвід встановлено не було.

Доводи засудженого про порушення його права на захист на досудовому розслідуванні є безпідставними, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 були надані всі передбачені законом можливості для реалізації його права на захист, порушень права на захист засудженого, які би могли істотно вплинути на прийняті обома судами рішення, під час касаційного розгляду не встановлено.

Зокрема, матеріали провадження містять відомості, що за постановою слідчого Орлової А.С. від 12 січня 2018 року про призначення захисника було вжито заходів та призначено ОСОБА_1 захисника - адвоката Арделя А.М., за участю якого ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення про підозру, і в подальшому цей адвокат здійснював його захист у кримінальному провадженні. ОСОБА_1 мав право на вільний вибір захисника і цим правом скористався, оскільки жодних заперечень про здійснення захисту його інтересів захисником Арделем А.М. на досудовому розслідуванні не висловлював, та в подальшому під час розгляду кримінального провадження в судах першої й апеляційної інстанції неодноразово змінював захисників.

Твердження скаржника про те, що захисник йому був призначений значно пізніше, ніж внесено відомості в ЄРДР, не ґрунтуються на вимогах КПК, відповідно до яких захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого (ч. 1 ст. 48 КПК). Таким чином, оскільки до 12 січня 2018 року ОСОБА_1 не перебував у статусі підозрюваного, то й підстав, визначених ст. 49 КПК, для призначення йому захисника не було.

Доводи в касаційній скарзі про невідповідність обвинувального акта вимогам ч. 2 ст. 291 КПК є безпідставними, оскільки зі змісту цього акта вбачається, що формулювання обвинувачення відповідно до вимог ст. 291 КПК викладено з достатньою конкретизацією, встановлено і зазначено місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначено дії і роль обвинуваченого. Таким чином, підстави вважати його таким, що не відповідає вимогам КПК, відсутні.

Місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, і призначив ОСОБА_1 справедливе покарання, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і дані про особу обвинуваченого. Таке покарання відповідає принципу індивідуалізації, є достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів.

Твердження ОСОБА_1 про безпідставне накладення місцевим судом арешту на будинок АДРЕСА_1 є необґрунтованими, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані про здійснення такої процесуальної дії, як арешт майна обвинуваченого.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З огляду на вказану норму процесуального закону апеляційний суд обґрунтовано відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження ряду доказів, оскільки захисник та обвинувачений не обґрунтували, чому ці докази місцевий суд дослідив не повністю або з порушеннями.

Посилання засудженого на відсутність технічного запису судового засідання апеляційного суду від 5 грудня 2019 року є безпідставними, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявний диск із звукозаписом цього судового засідання, під час дослідження якого було встановлено, що на ньому в повній мірі зафіксовано всю послідовність подій, які відбувалися у цьому судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу обвинуваченого і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду в частині доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим, а також за наявності підстав, передбачених ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_1 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Разом із тим слушними є доводи касаційної скарги засудженого в частині неправильного вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Так, відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно зі ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, в числі іншого, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову. При цьому виходячи із законодавчих положень у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.

Приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частині, що стосується цивільного позову, суд першої інстанції наведених вимог не дотримався.

Задовольняючи позовні вимоги потерпілих, місцевий суд у вироку формально зазначив, що заподіяна потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матеріальна шкода в розмірі 2576,83 грн та 4547,84 грн відповідно підтверджена документально, а тому цивільний позов потерпілих в цій частині підлягає задоволенню. Однак суд ретельно не перевірив усіх вимог позивачів, які стосуються стягнення із ОСОБА_1 коштів, витрачених на лікування потерпілих, не оцінив наданих ними доказів (фіскальних чеків) відповідно до ст. 94 КПК, не обґрунтував та не вмотивував свого рішення в частині вирішення цивільного позову.

Тому вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Попри те, що на вказані порушення закону обвинувачений ОСОБА_1 посилався в апеляційний скарзі, а також разом зі своїм захисником наголошував про це в судовому засіданні апеляційного суду, суд апеляційної інстанції не усунув їх із використанням усіх процесуальних можливостей, не дослідив змісту доказів, не проаналізував їх, не зіставив відображених у них конкретних фактичних даних, яких також не зазначив в ухвалі. Замість цього суд обмежився твердженням про те, що цивільний позов в частині визначення розмірів відшкодування потерпілим матеріальної шкоди вирішено судом першої інстанції за правилами, встановленими в КПК, при цьому в ухвалі переконливо не спростував доводів сторони захисту про необґрунтоване стягнення з обвинуваченого відповідних сум, не дав відповідей на аргументи скаржників про безпідставне задоволення цивільного позову.

Таким чином, ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Оскільки суд касаційної інстанції в силу ч. 1 ст. 433 КПК є судом права, а не факту, він не уповноважений досліджувати докази безпосередньо, давати їм оцінку з точки зору достовірності, то допущені порушення неможливо виправити на стадії касаційного провадження.

За таких обставин з урахуванням того, що оскаржені вирок та ухвала в частинах, які стосуються вирішення цивільного позову, було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, згадані рішення в цих частинах на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і призначити у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк О.П. Марчук В.В. Наставний