Історія справи

Постанова ККС ВП від 10.04.2024 року у справі №278/71/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 278/71/22

провадження № 51-7249км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , на вирок Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021060400001954, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Калинівки Житомирської області й жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 09 травня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, цивільного позову та арешту майна у кримінальному провадженні.

За вироком суду, ОСОБА_6 засуджено за те, що він 27 жовтня 2021 року приблизно о 18:15 у темну пору доби та в умовах достатньої видимості, керуючи технічно справним автомобілем марки «Skoda Octavia» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та рухаючись у правій смузі руху по автомобільній дорозі М-21 «Виступовичі - Житомир - Могилів-Подільський» у межах населеного пункту с. Сінгури Житомирського району та області зі сторони м. Бердичева в напрямку м. Житомира, порушив вимоги пп. «б» п. 2.3, пунктів 12.3, 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, проявив безпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перевищив максимально дозволену швидкість руху транспортних засобів у населеному пункті, не врахував дорожню обстановку та під час виникнення небезпеки для руху, яку об`єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, у результаті чого вчинив наїзд на ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину вказаної автодороги в межах нерегульованого пішохідного переходу зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Порушення водієм ОСОБА_6 вимог вищенаведених пунктів ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_9 .

Житомирський апеляційний суд 20 листопада 2023 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою потерпілої в частині призначення ОСОБА_6 покарання скасував вирок районного суду і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Також скасував зазначений вирок суду від 09 травня 2023 року в частині вирішення цивільного позову і призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації діяння засудженого, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів у касаційній скарзі захисника зводиться до тверджень про необґрунтованість рішення апеляційного суду.

На переконання захисника, призначене судом апеляційної інстанції його підзахисному покарання у виді обмеження волі не сприяє меті виправлення та попередження вчинення ОСОБА_6 нових кримінальних правопорушень.

Як зазначає захисник, апеляційний суд не взяв до уваги протиправної поведінки потерпілого, а саме перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння та без світловідбивних елементів на одязі в темну пору доби.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації свого діяння, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Стверджує про невмотивованість рішення апеляційного суду і про те, що призначене цим судом покарання, не відповідає його меті.

На переконання засудженого, апеляційний суд, ухвалюючи рішення, порушив загальні засади призначення покарання, оскільки не врахував конкретних обставин справи, даних про його особу, які, на думку ОСОБА_6 , давали підстави для застосування положень ст. 75 КК.

Указує про неврахування судом апеляційної інстанції того, що він вчинив злочин з необережною формою вини, повністю визнав свою винуватість, є раніше не судимою особою, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, офіційно працює, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання, частково відшкодував потерпілій шкоду, активно сприяв у розкритті злочину та відсутні обставини, що обтяжують покарання.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 , навівши відповідні пояснення, підтримали подані касаційні скарги сторони захисту.

Прокурор ОСОБА_5 навела аргументи щодо законності й обґрунтованості судового рішення та висловила заперечення проти задоволення касаційних скарг засудженого й захисника.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку,що касаційні скарги захисника та засудженого необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині захисник і засуджений не оскаржують.

Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, в разі необхідності застосування більш суворого покарання, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 указаного Кодексу.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.

Згідно зі статтями 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Як передбачено положеннями ч. 1 ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 75 КК (у редакції Закону на час вчинення діяння), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого та інше.

Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винуватого, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Так, під час призначення ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення; дані про його особу, котрий раніше не судимий, офіційно працевлаштований, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, добровільно частково відшкодував потерпілій шкоду, та утримує неповнолітню дитину. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину обставинами, які пом`якшують його покарання, і не встановив обставин, що його обтяжують.

З урахуванням наведеного, а також позиції прокурора та потерпілої, яка не наполягала на суворості покарання, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що до нього можуть бути застосовані положення статей 75, 76 КК та звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Потерпіла не погодилася з вироком місцевого суду й подала апеляційну скаргу. У ній, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК, та невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через м`якість, просила скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік та стягнути із ОСОБА_6 на користь потерпілої 26 280,11 грн та 1 000 000 грн відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, не встановив підстав для звільнення засудженого від відбування покарання за ст. 75 КК, а тому частково задовольнив апеляційну скаргу потерпілої, скасував вирок суду, зокрема в частині призначеного покарання, і постановив свій.

На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції указав на те, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, не дав належної оцінки обставинам вчинення злочину, ступеню його тяжкості та невідворотним наслідкам і характеру порушень правил безпеки дорожнього руху. Вказав, що суд першої інстанції не врахував грубого порушення правил дорожнього руху, яке допустив ОСОБА_6 , рухаючись у межах населеного пункту, де дозволена швидкість 50 км/год, із значним перевищенням швидкості - не менше 90…93 км/год, допустив наїзд на потерпілого на пішохідному переході, унаслідок чого той отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинув.

З урахуванням наведеного вище, а також того, що ОСОБА_6 раніше не судимий, визнав винуватість, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував заподіяну шкоду, апеляційний суд дійшов висновку про призначення засудженому покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК у виді обмеження волі.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК.

Такі висновки апеляційного суду, з огляду на обставини цього кримінального провадження, відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості призначення покарання.

Відхиляє колегія суддів твердження захисника ОСОБА_8 про те, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання не зважив на неправомірну поведінку потерпілого, а саме його перебування в стані алкогольного сп`яніння та без світловідбивних елементів на одязі в темну пору доби.

Верховний Суд виходить із того, що, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій ОСОБА_6 зобов`язаний був виконати вимоги, зокрема п. 18.1 ПДР, а саме, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен був зменшити швидкість, а в разі потреби - зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека. Про це також свідчить висновок судової автотехнічної експертизи від 05 листопада 2021 року № 2379/21-25, у якому чітко зазначено, що водій ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом виконання вимог пунктів 12.3, 18.1 ПДР.

Таким чином, те, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння, був у темному одязі та без світловідбивних елементів, не звільняє водія від виконання приписів зазначених пунктів ПДР. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26 травня 2020 року (справа № 523/12810/15-к), від 24 березня 2021 року (справа № 590/486/19) та від 01 листопада 2023 року (справа № 341/835/19).

Нерелевантним є посилання захисника на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2022 року (справа № 297/1253/17, провадження № 51-1171км22), оскільки, як фактичні обставини справи, так і обставини, які враховуються під час призначення покарання, зокрема під час застосування звільнення від призначеного покарання з випробуванням в цій справі відмінні від тих, що встановлені в оскаржуваному захисником судовому рішенні.

Верховний Суд зазначає, що дані про особу засудженого та обставини, які пом`якшують його покарання, на чому акцентує ОСОБА_6 у касаційній скарзі, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, апеляційний суд обґрунтовано врахував під час визначення покарання за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді обмеження волі, і, з огляду на особливості цього кримінального провадження ці обставини не настільки знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, щоб досягти мети покарання можливо було без реального його відбування засудженим.

Доводи засудженого ОСОБА_6 про необхідність його звільнення від відбування покарання для забезпечення відшкодування потерпілій завданої шкоди колегія суддів не вважає переконливими, адже, призначивши покарання у виді реального відбування покарання, апеляційний суд обмежив права і свободи винуватого в контексті реалізації приписів статей 50 65 КК для досягнення цілей покарання. Водночас необхідність виконання засудженим обов`язку з відшкодування завданої його діянням шкоди не відміняє реалізації судом приписів указаних статей КК.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість викладених у ньому висновків щодо правильності призначення засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, сторона захисту у касаційних скаргах не навела.

Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 за результатами апеляційного розгляду, є справедливим, співмірним характеру вчиненого діяння, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Доводи сторони захисту, наведені в касаційних скаргах, не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, і не містять вагомих аргументів про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості чи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності й обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.

Вирок апеляційного суду відповідає правилам статей 370 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час постановлення рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги захисника і засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року - без зміни.

Керуючись статтями433, 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3