Історія справи

Постанова ККС ВП від 08.11.2022 року у справі №727/2843/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 727/2843/20

провадження № 51-1020км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_15,

суддів ОСОБА_16, ОСОБА_17,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_18,

прокурора ОСОБА_19,

захисника ОСОБА_20 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Кормань Сокирянського району Чернівецької області, жителя

АДРЕСА_1 ), такого,

що судимості не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 пунктів 2, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника

ОСОБА_20 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців

від 24 грудня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 24 грудня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого

2022 року, ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2

ст. 15 п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 11 років; за ч. 2 ст. 194 КК України -

на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні закінченого замаху на вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, за таких обставин.

ОСОБА_1 07 січня 2020 року в період з 21:00 по 22:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за місцем свого проживання в житловому будинку, розташованому на земельній ділянці

АДРЕСА_1 , розпочав із своєю співмешканкою ОСОБА_2 на побутовому ґрунті словесний конфлікт, під час якого замахнувся, щоб завдати їй удару в обличчя. На це раптово зреагувала їхня спільна неповнолітня дочка ОСОБА_3 та зупинила його дії, а також намагалась припинити конфліктну ситуацію, що виникла між її батьком та матір`ю. Внаслідок цього між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виник конфлікт і штовханина, під час яких останній погрожував позбавити її життя. На їхні крики прибіг ОСОБА_4 (син ОСОБА_2 , що спільно проживав із ними), який, побачивши конфліктну ситуацію та чуючи погрози і нецензурну лайку, почав здійснювати заходи

для припинення конфлікту між вказаними особами, а саме відсторонив їх руками

в різні боки, після чого ОСОБА_1 покинув приміщення будинку.

Надалі в ОСОБА_1 виник умисел на умисне вбивство своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , реалізуючи який, він узяв із господарського приміщення (сараю), розташованого на території земельної ділянки поблизу житлового будинку, пластикову пляшку із вмістом горючої рідини, повернувся до будинку, та, перебуваючи на кухні, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій

та передбачаючи їх наслідки, умисно з метою позбавлення життя ОСОБА_3 , почав розливати вищевказану речовину на поверхні стін будинку, підлогу,

на шпаргат печі, у якій було відкрите полум`я, та інші побутові речі. При цьому ОСОБА_1 , здійснюючи свої умисні дії та усвідомлюючи, що в будинку, крім неповнолітньої ОСОБА_3 , також перебувають ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та малолітня ОСОБА_5 , застосував спосіб позбавлення життя неповнолітньої ОСОБА_3 , який є небезпечним і для інших присутніх осіб. Далі ОСОБА_1 схопив неповнолітню ОСОБА_3 за ліву руку та, маючи перевагу у фізичній силі, вільною рукою, у якій тримав пластикову пляшку із горючою рідиною, почав розливати рідину їй на обличчя. У цей момент спалахнуло полум`я з печі (шпаргату), яке переросло в пожежу побутових предметів, які раніше ОСОБА_1 облив горючою рідиною, а потім полум`я перекинулось на обличчя потерпілої ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні житлової кімнати, ближче до кухні, намагався вийти з будинку з ОСОБА_3 , однак ОСОБА_1 штовхнув їх разом до житлової кімнати, від чого вони впали на ліжко, а сам вибіг на вулицю. ОСОБА_4 намагався погасити полум`я на обличчі та одязі ОСОБА_3 , для цього він виштовхав її на вулицю та поблизу будинку продовжив гасити полум`я

на ній за допомогою снігу, який лежав на землі. Під час поширення полум`я

у будинку ОСОБА_2 , схопивши на руки малолітню ОСОБА_5 , яка була

на ліжку в житловій кімнаті, разом із нею вибігла на вулицю з метою збереження їхніх життів. Унаслідок активних дій ОСОБА_1 неповнолітня ОСОБА_3 отримала легкі та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження. Після цього ОСОБА_1 , виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення умисного вбивства неповнолітньої ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що застосував спосіб убивства, який небезпечний і для життя ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та

малолітньої ОСОБА_5 , не надаючи нікому з них допомоги, з місця події втік.

Крім цього, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, маючи умисел, спрямований на пошкодження шляхом підпалу чужого майна, а саме житлового будинку, що знаходиться земельній ділянці АДРЕСА_1 ), власником якої відповідно до державного акта

є ОСОБА_6 , а також майна, яке було у приміщенні житлового будинку та належало ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , неповнолітній ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_5 , узяв із сарайного приміщення, розташованого на території вказаної земельної ділянки поблизу житлового будинку, пластикову пляшку зі вмістом горючої рідини, зайшов до будинку та, перебуваючи на кухні, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачаючи їх наслідки, умисно розлив вищевказану рідину на поверхні стін будинку, підлогу, на шпаргат печі,

у якій було відкрите полум`я, та інші побутові речі. Від його активних дій, а саме розлиття горючої рідини на шпаргат (металеву плиту) на відкрите полум`я всередині топки цегляної печі в приміщенні кухні виникла пожежа, яка поширилась на стіни будинку та побутові предмети, внаслідок чого житловий будинок загорівся, що призвело до його пошкодження, а також до знищення речей побуту, які містилися в ньому.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження

Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України

про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, просить скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження.

Обґрунтовуючи вимоги, стверджує, що матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не містять доказів, які б доводили його винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень поза розумним сумнівом. Вказує на те, що суди не розглянули клопотання сторони захисту про дослідження доказів, а саме протоколів одночасних допитів потерпілих з обвинуваченим,

які містять розбіжності щодо обставин справи. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно надав оцінку показанням свідків. Також вважає помилковою кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення

за ч. 2 ст. 194 КК України. Наголошує, що предметом знищення чи пошкодження

у злочині, передбаченому ст. 194 КК України, може бути тільки чуже майно, а його підзахисний стверджує, що будинок та земельна ділянка були куплені за його кошти, а тому тільки він є власником. Зазначає, що всупереч пунктам 5, 7 ч. 2

ст. 291 КПК України в обвинувальному акті не повністю викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, а саме не зазначено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 194 КК України, та кому саме завдано шкоди. Стверджує, що в матеріалах провадження відсутня добровільна згода особи, яка є власником, а саме ОСОБА_6 , на проведення огляду та слідчих експериментів на місці вчинення кримінальних правопорушень. Вказує на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, не перевірив допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті, а апеляційний суд

не надав належної оцінки цим доводам та не спростував їх. Вважає,

що в матеріалах кримінального провадження є ряд доказів, які ставлять під сумнів винуватість ОСОБА_1 . Також, на переконання захисника, обтяжуюча покарання обставина, а саме вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, у цьому кримінальному провадженні, з огляду на наявні докази, відсутня. Стверджує, що розгляд поданих апеляційних скарг проведений без участі обвинуваченого, що є порушенням його права на захист, оскільки він був позбавлений можливості надати свої пояснення, подавати додаткові клопотання та брати участь у судових дебатах, а також права на останнє слово. Також зазначає, що покарання, призначене його підзахисному, не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про його особу.

Засуджений, посилаючись у касаційній скарзі на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі, просить скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження. Крім того, надаючи свою оцінку доказам, він заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження.

На обґрунтування своїх вимог засуджений вказує в касаційній скарзі з додатком на те, що суд першої інстанції не застосував ст. 355 КПК України, а саме

не пред`явив у судовому засіданні для впізнання свідкові, потерпілому,

обвинуваченому речових доказів. Зазначає про те, що судами не були допитані експерти, при цьому ані захисник, ані суд не роз`яснили йому його права заявляти клопотання про допит експертів, а також про можливість повторного допиту потерпілих. Не погоджується з твердженням судів про те, що він вчинив кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, оскільки матеріали кримінального провадження містять суперечливі докази щодо вказаного факту. Зазначає, що суд залишив поза увагою показання свідка ОСОБА_7 . Указує

на наявність розбіжностей у показаннях потерпілих, наданих на різних етапах досудового розслідування та в судовому засіданні. Вважає істотним порушенням процесуального закону проведення апеляційного розгляду за участю прокурора ОСОБА_21, яка не входила до групи прокурорів, визначеної у кримінальному провадженні щодо нього та не знає суті самого провадження. Стверджує,

що розгляд поданих апеляційних скарг був проведений без його участі, у чому вбачає порушення його права на захист. Зазначає, що під час розгляду кримінального провадження суди не врахували його характеристик та призначили надто суворе покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і його особі. Крім того, наголошує, що суд апеляційної інстанції

не усунув порушень процесуального закону, допущених місцевим судом.

На касаційні скарги засудженого та його захисника прокурор подав заперечення,

у яких, посилаючись на безпідставність викладених у касаційних скаргах доводів, просить залишити оскаржені судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни,

а касаційні скарги без задоволення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника та засудженого, просив касаційні скарги залишити без задоволення, а постановлені

у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.

Захисник та засуджений підтримали подані касаційні скарги та просили

їх задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційних скаргах захисника та засудженого, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 438 КПК України не підлягають перегляду у касаційному порядку.

Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,

які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених і викладених

у вироку судом першої інстанції, та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними в судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими в судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Так, у результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку

про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, тобто в учиненні закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство) способом, небезпечним для життя багатьох осіб,

а також умисного пошкодження чужого майна шляхом підпалу, що спричинило тяжкі наслідки.

Такий висновок суд обґрунтував дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами, зміст яких детально виклав у вироку.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.

Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у ході судового

провадження засуджений ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України,

не визнав та пояснив, що обставини, зазначені в обвинувальному акті, стали просто нещасним випадком.

Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 .

Крім того, суд першої інстанції на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 послався також на дані, що містяться: у протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 07 січня 2020 року, протоколі огляду місця події від 07 січня 2020 року о 23:32 з фототаблицею, висновку комплексної судово-дактилоскопічної експертизи та судової експертизи нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів № 0155-к від 25 лютого 2020 року, висновку комплексної судово-дактилоскопічної експертизи та судової експертизи нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів № 52-Х від 24 січня 2020 року, звіті про причину виникнення пожежі 07 січня 2020 року, акті про пожежу від 07 січня 2020 року, результатах проведеної судової пожежно-технічної експертизи № 14-п

від 19 березня 2020 року з фототаблицею, протоколі огляду місця події від 14 січня 2020 року за участю експерта ОСОБА_12 , результатах проведеної судової експертизи нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів № 51-Х

від 30 березня 2020 року, протоколі слідчого експерименту від 09 січня 2020 року та від 18 березня 2020 року, який проводився за участю ОСОБА_2 , висновку експерта № 29 екс від 29 січня 2020 року, протоколі слідчого експерименту

від 24 березня 2021 року, який проводився за участю ОСОБА_3 , листі № 193

від 31 січня 2020 року Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги», висновку судово-медичного експерта № 129 мд від 13 лютого 2020 року, висновку судово-медичного експерта № 254 від 30 березня 2020 року, довідці Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» за № 421

від 11 березня 2020 року, протоколі огляду місця події від 09 січня 2019 року, зокрема реанімаційного відділення ЛШМД, згідно з яким оглянуто одяг

ОСОБА_3 , висновку судово-імунологічної експертизи та судової експертизи нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів № 2-І від 11 лютого 2020 року, висновку додаткової судово-імунологічної експертизи № 10-І від 30 березня

2020 року, висновку комплексної судово-імунологічної експертизи та судової експертизи нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів, довідці № 24/04-12/18 від 24 січня 2020 року, виданій ДСНС Чернівецького обласного центру гідрометеорології про погодні умови станом з 07 по 08 січня 2020 року, довідці управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування, стенограмі звукових файлів повідомлень, що надійшли на спецлінію 102, протоколі огляду речей, а саме огляду дисків запису, наданих УПП в м. Чернівці,

на яких збережено записи з нагрудних камер працівників патрульної поліції,

що прибули на місце події, а також диска з бодікамер з місця затримання

ОСОБА_1 , довідці-інформації Чернівецького обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, протоколі огляду місця події

від 07 березня 2020 року, висновку судово-імунологічної експертизи та судової експертизи нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів.

Вищевказані докази об`єктивно узгоджуються між собою, а тому місцевий суд, проаналізувавши обставини кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України КК України.

Безпідставними є доводи сторони захисту стосовно того, що судами неправильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 194 КК України, з огляду на таке.

З приводу посилань у касаційних скаргах на те, що всупереч вимогам

пунктів 5, 7 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті не повністю викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, а саме не зазначено розмір завданої шкоди та не вказано, кому саме її завдано, варто зауважити, що шкода

є наслідком, який виступає криміноутворюючою ознакою лише для ч. 1 ст. 194 КК України, і не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті. Під час кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально-небезпечним способом (ч. 2 ст. 194 КК України) розмір спричиненої майнової шкоди не має правового значення.

При цьому суди і першої, і апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях обґрунтовано надали відповідь на зазначені доводи сторони захисту з посиланням на правові позиції Верховного Суду.

Крім того, у судовому засіданні потерпілі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та

ОСОБА_4 указали, що саме внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 було знищено житло, у якому вони проживали, та їх особисті речі.

Що стосується тверджень захисника про те, що ОСОБА_1 пошкодив не чуже,

а своє майно, то вони є неспроможними.

Як убачається з показань ОСОБА_6 , кошти за будинок їй безпосередньо передала потерпіла ОСОБА_2 , яка, як вона чула, отримала їх як допомогу

при народженні дитини. При цьому ОСОБА_6 повідомляла ОСОБА_2 про те, що право власності на землю потрібно переоформили, але остання зазначила,

що у неї немає на це коштів. Аналогічні показання надавали в судових засіданнях потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Будь-яких відомостей про те, що діями ОСОБА_1 було знищено виключно його власне майно, у ході досудового розслідування та судового розгляду не здобуто.

Доводи сторони захисту про допущені судами першої та апеляційної інстанції істотні порушення кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 є необґрунтованими.

З приводу істотних порушень вимог процесуального закону, які, як указує захисник, допустив суд першої інстанції, залишивши поза увагою клопотання сторони захисту про дослідження доказів, а саме протоколів одночасних допитів потерпілих з обвинуваченим слід зазначити, що судовий розгляд, у тому числі і судове слідство, проведено судом з дотриманням вимог ст. 23 КПК України, з якої убачається, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо

в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Як видно із журналів судових засідань, обвинувачений ОСОБА_1 та потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 безпосередньо надали суду присяжних показання

у судовому засіданні в місцевому суді. Їхні показання наведено та проаналізовано у мотивувальній частині вироку.

Чернівецький апеляційний суд не досліджував повторно доказів з огляду

на те, що в суді апеляційної інстанції захисник ОСОБА_22 не навів підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження.

Посилання захисника та засудженого в касаційних скаргах на те, що апеляційний розгляд було проведено за відсутності обвинуваченого, що є істотним порушенням процесуального закону, є неспроможними.

Відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, також

у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

З урахуванням того, що в апеляційних скаргах захисника та засудженого порушувалось питання про покращення становища останнього, а від

ОСОБА_1 , який утримувався під вартою, клопотання про виклик в судове засідання для участі в апеляційному розгляді не надходило, суд обґрунтовано визнав необов`язковою його участь та провів судовий розгляд за його відсутності.

З приводу тверджень засудженого про те, що суд першої інстанції не застосував положень ст. 355 КПК України, а саме не пред`явив у судовому засіданні

для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому речових доказів, слід зазначити, що ч. 1 вказаної норми процесуального закону не є імперативною

до застосування і передбачає саме можливість, а не обов`язок пред`явити

для впізнання особу або річ під час судового розгляду свідкові, потерпілому, обвинуваченому.

Посилання засудженого на те, що не були допитані в суді експерти ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з огляду на те, що ані захисник, ані суд не роз`яснили йому його права заявляти клопотання про допит експертів, а також про повторний допит потерпілих, є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до приписів частин 1-3 ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає зокрема, у наданні йому можливості користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. А суд зобов`язаний роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

За правилами п. 2 ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом,

а також отримати їх роз`яснення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме звукозаписів судових засідань в суді першої інстанції, суд, у разі повідомлення засудженим

про незрозумілість наданих йому прав, одразу роз`яснював їх, як, наприклад, наданого права на розгляд справи судом присяжних. Інших клопотань

про незрозумілість прав чи обов`язків та необхідність їх повторного роз`яснення ОСОБА_1 в суді не заявляв. Крім того, засуджений мав захисника, до якого також міг звернутися у разі необхідності роз`яснення будь-яких питань по справі.

Також безпідставними є доводи сторони захисту з приводу недопустимості протоколів огляду та слідчих експериментів, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутня добровільна згода особи, яка є власником майна, а саме ОСОБА_6 .

За статтями 86 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

За змістом ч. 5 ст. 240 КПК України слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку

в житлі чи іншому володінні особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 та ч. 5 ст. 240 КПК України такі слідчі дії, як огляд житла та слідчий експеримент у житлі чи іншому володінні особи можуть проводитися на підставі добровільної згоди особи, яка ним володіє (є власником чи користується на праві оренди, іншому праві оплатного чи безоплатного передання

у користування та володіння), у цьому випадку - ОСОБА_2 , і не потребують згоди власника, формально якою є ОСОБА_6 . Під час проведення вказаних слідчих дій ОСОБА_2 надавала згоду працівникам поліції на проведення слідчих дій і також це підтвердила в суді.

Враховуючи наведене, вказані слідчі дії проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а тому докази, отримані під час та на основі їх здійснення, є належними та допустимими.

Неспроможними є доводи ОСОБА_1 з приводу істотних порушень

процесуального закону, які він убачає у тому, що апеляційний розгляд відбувся

за участю прокурора ОСОБА_21, яка не входила до групи прокурорів,

які здійснюють процесуальні повноваження у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 КПК України у судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, за нововиявленими або виключними обставинами можуть брати участь прокурори органу прокуратури вищого рівня.

При цьому кримінальне процесуальне законодавство не передбачає необхідності включення таких прокурорів до групи у конкретному провадженні чи винесення іншого процесуального документа.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор ОСОБА_21 працює на посаді прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Чернівецької обласної прокуратури, тобто є прокурором органу прокуратури вищого рівня стосовно прокурорів Чернівецької окружної прокуратури та згідно

з ч. 4 ст. 36 КПК України уповноважена брати участь у суді апеляційної інстанції

у вказаному кримінальному провадженні.

Що стосується доводів у касаційних скаргах захисника та засудженого

щодо суворості призначеного ОСОБА_1 покарання, то вони є безпідставними.

За ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень

як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових правопорушень.

Під час призначення ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліках

у психіатра та нарколога не перебуває, за місцем реєстрації характеризується посередньо, за місцем проживання - негативно, за місцем роботи - виключно позитивно.

Зважив суд і на відсутність пом`якшуючих покарання обставин та обтяжуючу покарання обставину - вчинення кримінального правопорушення щодо особи,

з якою винний перебуває у сімейних або близьких відносинах, а також вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

При цьому варто зазначити, що вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння, суд першої інстанції обґрунтовано визнав обтяжуючою покарання обставиною.

Зокрема, сам ОСОБА_1 у суді підтвердив, що незадовго до вчинення інкримінованих йому дій він уживав алкогольні напої. Свідок ОСОБА_10 також підтвердив цей факт. Про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння на момент вчинення кримінальних правопорушень вказували і потерпілі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Про це до того ж зазначено

у висновку № 104 від 08 січня 2020 року.

Що стосується висновку експерта № 75 від 14 січня 2020 року, на який посилається сторона захисту в касаційних скаргах, то, як убачається з матеріалів кримінального провадження, кров для проведення токсикологічної експертизи відбиралась не одразу після вчинення кримінальних правопорушень, а через значний проміжок часу, з огляду на що відповідно до наведеного в ньому заключенні вказано, що в крові ОСОБА_1 етилового спирту не виявлено. Таким чином, доводи сторони захисту щодо відсутності вказаної обтяжуючої покарання обставини є неспроможними.

На підставі наведених вище даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років, вважаючи його необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. При цьому суд, визначаючи розмір покарання, взяв до уваги наявність

у винного неповнолітньої дитини, позитивну характеристику за місцем роботи та стан його здоров`я, а також те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Про справедливість та достатність призначеного засудженому покарання ствердив і апеляційний суд.

З урахуванням наведеного та мети покарання, яка несе в собі, крім кари,

ще й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене

ОСОБА_1 покарання є справедливим і повністю відповідає приписам ст. 65 КК України.

При цьому підстав уважати це покарання занадто суворим, як і підстав для його пом`якшення, колегія суддів касаційного суду не вбачає, навіть з урахуванням доводів захисника та засудженого, наведених у їхніх касаційних скаргах.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг захисника та засудженого, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави,

на яких апеляційні скарги визнав необґрунтованими.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370 374 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.

Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів

не встановила підстав для задоволення касаційних скарг захисника та засудженого.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 24 грудня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_20 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17