Історія справи

Постанова ККС ВП від 05.06.2018 року у справі №126/563/17
Постанова ККС ВП від 05.06.2018 року у справі №126/563/17

Постанова

Іменем України

05 червня 2018 року

м. Київ

справа № 126/563/17

провадження № 51-303км17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Огурецького В.П.,

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

при секретарі Батку Є.І.,

за участю прокурора Гладкого О.Є.,

захисника - адвоката Жури О.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника - адвоката Жури О.М. на вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12015020090000580, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Серебрії Бершадського району Вінницької області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 і ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року ОСОБА_2 засуджено: за ч. 2 ст. 185 КК - на 2 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК - на 3 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 289 КК - на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно йому призначено 5 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та витрат на правову допомогу потерпілим: ОСОБА_3 - 4358,80 грн; ОСОБА_4 -5880 грн.

За вироком установлено, що ОСОБА_2 у ніч на 02 серпня 2015 року за попередньою змовою з ОСОБА_5 шляхом зриву замка вдерлися до гаража ОСОБА_6, що на АДРЕСА_2, де вчинили таємне викрадення майна потерпілого на суму 12 590,95 грн.

Тієї ж ночі ОСОБА_2 повернувся до господарства ОСОБА_6, повторно вдерся до гаража і незаконно заволодів мопедом потерпілого «Дельта ЕХ50Т» вартістю 1024,50 грн, який завів за допомогою ключа, що був у замку запалювання, і поїхав у с. Джулинку Бершадського району.

У ніч на 12 вересня 2015 року ОСОБА_2 шляхом вільного доступу проник до незамкненого сараю ОСОБА_4, що на АДРЕСА_3, де вчинив викрадення майна потерпілої на суму 5298,67 грн.

У ніч на 17 листопада 2015 року ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_5 з автомобіля ОСОБА_7 «ВАЗ 2103», д.н.з НОМЕР_1 що стояв на подвір'ї його господарства на АДРЕСА_4, вчинили таємне викрадення майна потерпілого на суму 2573 грн.

У ніч на 7 грудня 2015 року ОСОБА_2 шляхом зриву замка вдерся до гаража ОСОБА_3, де вчинив таємне викрадення майна потерпілого на суму 3108,3 грн.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 21 серпня 2017 року вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишив без змін.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_5, щодо якого судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.

Вимоги касаційних скарг і узгоджені доводи осіб, які їх подали

Захисник - адвокат Жура О.М. у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2017 року щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що суд не врахував даних про особу його підзахисного, а саме перебування на його утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, і призначив йому явно несправедливе покарання порівняно з покаранням, призначеним іншому засудженому в цій справі ОСОБА_5, до якого саме через те, що той має на утриманні неповнолітніх дітей, застосовано правила ст. 75 КК. Твердить, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не розглянув апеляційної скарги, не дослідив повторно долучених до неї доказів, які характеризують ОСОБА_2, і безпідставно відмовив у пом'якшенні останньому покарання.

Позиції учасників судового провадження

Захисник - адвокат Жура О.М. підтримав свою касаційну скаргу, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор Гладкий О.Є. вважав, що касаційна скарга захисника - адвоката Жури О.М. не підлягає задоволенню, просив вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційній скарзі захисник Жура О.М. не заперечує доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 і ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 289 КК. Водночас ставить під сумнів виконання судом першої інстанції вимог статей 50 і 65 КК при призначенні покарання винуватому та дотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом і розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке мало би бути призначене, ураховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Статтею 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об'єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.

Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Так, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Переглядаючи вирок за апеляційною скаргою ОСОБА_2, апеляційний суд зазначених вимог закону не дотримався.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просив змінити вирок суду першої інстанції та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з тих підстав, що він має на утриманні неповнолітніх дітей, про що надав апеляційному суду відповідні документи. Звертав увагу, що суд першої інстанції не досліджував питання про перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, хоча він на цьому наполягав.

До апеляційної скарги були додані засудженим довідка виконкому Джулинської сільської ради № 906 від 18 травня 2017 року про склад сім'ї ОСОБА_2, згідно з якою з ним проживають дружина ОСОБА_8 та четверо неповнолітніх: двоє спільних синів та двоє синів дружини (а. с. 156). Також були додані копія свідоцтв про реєстрацію шлюбу (а. с. 157) та копії свідоцтв про народження ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 158 - 161).

Як убачається з журналу судового засідання, суд апеляційної інстанції долучив вказані документи до матеріалів провадження, проте питання про їх дослідження в судовому засіданні не розглядав. Ніякої оцінки у ухвалі суд апеляційної інстанції вказаним письмовим доказам: довідці та копіям свідоцтв, не дав.

Залишаючи апеляційну скаргу засудженого без задоволення, апеляційний суд послався на ті ж доводи, підстави та висновки, що й місцевий суд, фактично продублювавши вирок.

В ухвалі суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_2, дотримався вимог статей 50, 65 КК, урахував характер і ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття, відсутність обставин, які обтяжували б покарання, особу винного, який позитивно характеризувався за місцем проживання, раніше не судимий, вчинив злочини, які згідно зі ст. 12 КК відносяться до категорії тяжких і середньої тяжкості, тому дійшов до висновку, що немає підстав вважати призначене ОСОБА_2 покарання надмірно суворим.

У той же час, не зважаючи на додані до апеляційної скарги документи про сімейний стан ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що відсутні відомості про перебування на його утриманні неповнолітніх дітей.

Між тим апеляційному суду належало ретельно перевірити висновки суду першої інстанції в частині, що стосується встановлення факту про перебування/неперебування на утриманні ОСОБА_2 неповнолітніх дітей, перш ніж погоджуватися з ними, і навести власні переконливі мотиви їх обґрунтованості або необґрунтованості.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що порушення апеляційним судом вимог статей 370, 419, 23 КПК перешкодило суду ухвалити законне та вмотивоване рішення, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, відповідно касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати зазначене, ретельно перевірити наведені в апеляційній скарзі доводи засудженого та прийняти рішення, яке відповідатиме вимогам закону.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника - адвоката Жури О.М. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.П. Огурецький В.В. Король М.М. Лагнюк