Історія справи

Ухвала ККС ВП від 25.09.2019 року у справі №723/740/18

Постанова

іменем України

26 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 723/740/18

провадження № 51-3972км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Стефанів Н. С., Шевченко Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

прокурора Ємця І. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 травня 2019 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК. Вирішено питання щодо речових доказів і судових витрат у цьому кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_1 28 вересня 2017 року близько 18:20, керуючи технічно справним автомобілем марки "Ford-Focus" (номерний знак республіки Болгарія НОМЕР_1), рухався по автошляху сполученням Чернівці - Сторожинець зі швидкістю більше 90 км/год зі сторони міста Чернівців у напрямку міста Сторожинця і, здійснюючи обгін колони автомобілів, виїхав на зустрічну смугу руху та змінив напрямок руху вліво на узбіччя, де допустив зіткнення з автомобілем марки "Аudi-А6" (державний номерний знак НОМЕР_2), що теж з'їхав на праве узбіччя в напрямку міста Чернівців з метою уникнення зіткнення. Унаслідок таких дій ОСОБА_1 пасажиру автомобіля марки "Аudi-А6" ОСОБА_2 було спричинено смерть, а водій цього автомобіля ОСОБА_3 та пасажир автомобіля "Ford-Focus" ОСОБА_4 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження, що призвело до тривалого розладу здоров'я. Вказані наслідки перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням водієм ОСОБА_1 вимог п. 1, 5, п.п. "б " п. 2.3, п.п. "д" п. 2.3, п.п. "г " п. 12.6, п.п. "в" п.14.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року за № 1306 (далі - ПДР).

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 07 травня 2019 року вирок місцевого суду в частині призначення покарання ОСОБА_1 змінив, виключив із нього вказівку про призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. У решті вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанцій, просить на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що, залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині застосування ст. 75 КК, апеляційний суд повною мірою не врахував тяжкості злочину та настання непоправних тяжких наслідків у вигляді смерті людини молодого віку, що свідчить про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність. При цьому, на думку прокурора, апеляційний суд дійшов хибного висновку про виключення з вироку додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що призвело до призначення ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість. Прокурор зазначає, що в ухвалі не дотримано вимог ст. 419 КПК.

Від захисника Алєксандрова О. П. та потерпілих ОСОБА_4 і ОСОБА_5 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вони просять залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Учасникам кримінального провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.

Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з кримінального провадження, розглянутого в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, апеляційний суд при перегляді вироку щодо ОСОБА_1 не порушив наведених законодавчих положень.

За матеріалами справи прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав на нього апеляційну скаргу. У ній він, наводячи аргументи, просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині призначеного покарання через неправильне застосування ст. 75 КК й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Залишаючи без задоволення подану прокурором апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції в ухвалі навів мотиви та правові підстави, якими він керувався при відхиленні доводів сторони обвинувачення. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що при виборі заходу примусу та порядку його відбування місцевий суд разом зі ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, урахував особу винного, котрий уперше притягується до кримінальної відповідальності та з часу вчинення злочину не притягувався до інших видів відповідальності, на спеціальних обліках не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, здійснює догляд за своїм батьком похилого віку; думку потерпілих ОСОБА_5 (мати загиблого ОСОБА_2), ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які не мають претензій до винного та просили його суворо не карати і не позбавляти волі; відшкодування засудженим повністю матеріальної та моральної шкоди. Також враховано судом пом'якшуючі покарання обставини, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку. Крім того, судом визнано обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_1, наявність у нього на утриманні двох малолітніх дітей. Обставин, що обтяжують покарання, передбачених ст. 67 КК, судом не встановлено. З огляду на зазначені обставини, з урахуванням наявності в засудженого тілесних ушкоджень від ДТП та необхідності лікування апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про можливість досягнення мети його виправлення без ізоляцій від суспільства за умови контролю за його поведінкою впродовж передбаченого законом іспитового строку та про правомірність застосування місцевим судом ст. 75 КК.

Наведена норма матеріального права не містить заборони її застосування до осіб, котрі вчинили злочин, за який засуджено ОСОБА_1, а сам факт його вчинення не є безумовною перешкодою для звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У касаційній скарзі не наведено переконливих доводів, які би ставили під сумнів висновки апеляційного суду про справедливість обраного засудженому заходу примусу. Щодо положень ст. 75 КК, то їх застосування належить до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано у цьому кримінальному провадженні, тому правових підстав вважати призначений засудженому захід примусу явно несправедливим Суд не вбачає.

Разом з тим, апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду в частині, що стосується додаткового покарання, послався в ухвалі на щире каяття ОСОБА_1, його позитивні характеристики, наявність на його утриманні малолітніх дітей, відсутність обтяжуючих покарання обставин та претензій з боку потерпілих, повне відшкодування ним заподіяної шкоди, тобто на ті ж обставини, що дали суду підстави для звільнення засудженого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням. Окрім того, обґрунтовуючи своє рішення в цій частині, суд указав на потреби сім'ї засудженого у використанні транспортного засобу та відповідно необхідності права керування ним, проте такі обставини самі по собі не є достатніми підставами для висновку про те, що призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами ОСОБА_1 є недоцільним.

Крім того, хоча вчинений ОСОБА_1 злочин відноситься до необережних, однак апеляційний суд залишив поза увагою те, що він є тяжким, належить до злочинів проти безпеки руху, не проаналізував характеру й обсягу допущених засудженим грубих порушень ПДР, непоправних наслідків у вигляді смерті людини молодого віку - ОСОБА_2,1995 року народження.

Між тим, указані обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети. А сукупність цих обставин у поєднанні з іншими порушеннями, зокрема з перевищенням засудженим швидкості, свідчить про те, що обране ОСОБА_1 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами, очевидно, не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так й іншими особами.

За таких обставин ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою у частині призначення додаткового покарання, а призначене засудженому покарання без застосування додаткового - справедливим. Тому згадане рішення підлягає скасуванню на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За умови підтвердження обсягу обвинувачення ОСОБА_1 і за відсутності інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновки суду щодо виду та розміру покарання, незастосування додаткового покарання є необґрунтованим, а обраний захід примусу - м'яким.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 травня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет Н. С. Стефанів Т. В. Шевченко