Історія справи

Постанова

Іменем України

01 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 711/1721/17

провадження № 51-4697 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 січня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у кримінальному провадженні №12016251010009729 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Зугдіді Грузія, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 січня 2021 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у таємному викраденні чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди потерпілому, за наступних обставин.

Так, 29 грудня 2016 року приблизно о 10:00, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи за попередньою змовою групою осіб з двома іншими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, перебуваючи неподалік магазину «Новус» , що на АДРЕСА_2 , заволодів майном потерпілого ОСОБА_9 на суму 151800 грн, що більш ніж у сто разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 червня 2021 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 січня 2021 року щодо ОСОБА_8 без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевий суд, постановляючи виправдувальний вирок, упереджено підійшов до оцінки доказів сторони обвинувачення, не перевірив їх з точки зору належності, допустимості та достатності. При цьому місцевий суд у мотивувальній частині вироку не навів достатніх обґрунтувань, за яких взяв до уваги докази сторони захисту, та відкинув докази сторони обвинувачення. Зокрема, місцевий суд залишив поза увагою послідовні показання потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також залишив поза увагою наявні у матеріалах кримінального провадження докази, такі як протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та заяву потерпілого ОСОБА_9 від 29 грудня 2016 року, протоколи огляду місця події від 29 грудня 2016 року, відеозапис з камери відеоспостереження будинку АДРЕСА_2 та протокол огляду диска з вказаним відеозаписом від 29 грудня 2016 року, протокол огляду автомобіля «ВАЗ-2109» від 29 грудня 2016 року, постанови про визнання цих предметів речовими доказами, протокол впізнання ОСОБА_8 за фотознімками від 30 січня 2017 року, проведеного за участі свідка ОСОБА_10 . Таким чином, вважає, що місцевим судом порушено вимоги кримінального процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду та надання належної оцінки всім обставинам у їх сукупності. Переглядаючи вирок суду в апеляційному порядку, апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення, проявив упередженість при аналізі доводів апеляційної скарги прокурора, вибірково підійшов до дослідження матеріалів кримінального провадження. Зокрема, у порушення вимог статей 91 94 КПК України, апеляційний суд не надав будь-якої оцінки показанням потерпілого ОСОБА_9 про обставини викрадення його майна, не врахував доводи прокурора про обізнаність намірів та спільні дії ОСОБА_8 з особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, а в ухвалі не зазначив підстав, з яких визнав такі доводи необґрунтованими. Вважає, що апеляційний суд без безпосереднього дослідження доказів, які мають вирішальне значення для встановлення обставин кримінального провадження, погодився із оцінкою вказаних доказів, яку їм надав місцевий суд, однак не усунув всі невідповідності та протиріччя, на які вказував в апеляційній скарзі прокурор. Наголошує, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, чим порушив вимоги статей 22 23 404 КПК України, та не створив необхідних умов для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав. Крім того, постановляючи ухвалу, апеляційний суд не навів переконливих аргументів на спростування доводів апеляційної скарги прокурора, ретельно їх не проаналізував та не надав на них вичерпної відповіді. Таким чином, стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, що є підставою для її скасування.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , а також захисник ОСОБА_6 не підтримали касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , просили вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах касаційної скарги.

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, оскільки, на її думку, зазначені судові рішення постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

З такими твердженнями прокурора колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

З огляду на встановлені обставини та досліджені докази під час ухвалення вироку, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у таємному викраденні чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди потерпілому. Як вбачається зі змісту вказаного вироку, місцевий суд з наведенням докладних мотивів обґрунтував свій висновок.

Таким чином, суд першої інстанції, виконуючи вимоги статей 85 86 94 КПК України, зробив ґрунтовний аналіз наявних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Відповідно до вироку, мотивуючи свої висновки щодо невинуватості ОСОБА_8 , місцевий суд зазначив про необґрунтованість та неконкретність висунутого йому обвинувачення, оскільки версія обвинувачення не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду.

Такі висновки суд зробив на підставі проаналізованих та зіставлених у сукупності показань виправданого ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 .

Зокрема, зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_8 під час судового розгляду свою вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав та пояснив, що в кінці грудня 2016 року на прохання двох малознайомих уродженців із Грузії на автомобілі приїхав із м. Дніпра до м. Черкаси, щоб деякий час перевозити їх за певну плату, оскільки думав, що зазначені особи займаються торгівлею. Так, 29 грудня 2016 року на прохання одного із пасажирів зупинив автомобіль біля магазину «Новус». Вважаючи, що пасажир пішов ненадовго, він не глушив двигун автомобіля. Через невеликий проміжок часу вказаний пасажир повернувся до автомобіля, зачинив двері та вони всі разом продовжили рух. По дорозі їх наздогнав інший автомобіль, який перегородив дорогу, у зв`язку з чим він зупинився. Пасажири, які сиділи в салоні його автомобіля, вибігли та одного із них почали переслідувати незнайомі люди. Вказана ситуація його налякала, через що він поїхав з місця пригоди, однак невдовзі був затриманий працівниками поліції.

Також місцевим судом взято до уваги та надано відповідну правову оцінку в сукупності з іншими доказами показанням потерпілого ОСОБА_9 , який пояснив суду, що брав участь у будівництві ресторану неподалік магазину «Новус» у м. Черкаси. 29 грудня 2016 року він приїхав до новобудови на автомобілі, отримав від замовника будівництва кошти, які поклав до портфеля, а портфель помістив у салон автомобіля, при цьому автомобіль не зачинив. Стоячи біля автомобіля спілкувався із ОСОБА_12 , коли звернув увагу як ОСОБА_11 з другого поверху будівлі подавав йому якісь знаки, а потім вийшов та повідомив, що невідома особа взяла щось з його автомобіля. Обернувшись він побачив, як невідомий чоловік на протилежній стороні вулиці йде з його портфелем у руках, після чого сідає в автомобіль із відчиненими дверима та заведеним двигуном, а вказаний автомобіль рушає. Потерпілий зупинив попутний транспорт та почав переслідувати цей автомобіль. Коли він його наздогнав, з автомобіля вибігло двоє чоловіків, а автомобіль поїхав далі. У подальшому водій транспортного засобу, на якому здійснювалось переслідування, відмовився їхати далі. Потерпілий запам`ятав номерні знаки, на якому переміщалися злочинці, та викликав поліцію. Невдовзі працівники поліції йому повідомили, що вказаний автомобіль затримали та оглянули біля с. Червона Слобода Черкаського району. Крім того, зазначив, що через певний час йому повернули портфель з документами, однак грошей у ньому не було. Також вказав, що на будівництві велося відеоспостереження, а відеозапис був продемонстрований працівникам поліції.

Як вбачається зі змісту вироку, свідок ОСОБА_12 пояснив, що стояв разом із потерпілим біля його автомобіля, а ОСОБА_11 з другого поверху будівлі подавав їм якісь знаки, які вони не зрозуміли. Коли ОСОБА_11 повідомив, що з салону автомобіля хтось забрав сумку, потерпілий побіг за цим чоловіком, та вони зникли з його поля зору.

У вироку суду також зазначено, що відповідно до показань свідка ОСОБА_11 , який перебував на другому поверсі будівлі і бачив, як невідома особа відчинила двері автомобіля потерпілого і забрала сумку. У цей час потерпілий ОСОБА_9 та свідок ОСОБА_12 стояли і спілкувались біля автомобіля. Коли він повідомив про те, що бачив потерпілому, той погнався за невідомим чоловіком.

При цьому під час дослідження звукозаписів судових засідань, що містяться на носії інформації, долученому до матеріалів кримінального провадження, колегією суддів не встановлено будь-яких суттєвих розбіжностей у показаннях зазначених вище свідків з тими показаннями, які відображені в мотивувальній частині вироку.

Разом з тим місцевим судом досліджено протокол огляду місця події від 29 грудня 2016 року, відповідно до якого на вул. Чигиринський шлях у с. Червона Слобода Черкаського району виявлено та оглянуто автомобіль «ВАЗ-2109», д.н.з. НОМЕР_1 . Обвинувачений ОСОБА_8 не заперечував, що саме цим автомобілем він керував у той день.

Крім того, відповідно до протоколу огляду місця події від 29 грудня 2016 року оглянуто автомобіль «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_2 , в ході огляду якого виявлено папілярний узор, а також відеозапис із камери спостереження. Потерпілий підтвердив, що саме з цього автомобіля викрадено його портфель із грошовими коштами.

Місцевий суд дослідив відеозапис із камери спостереження, відповідно до якого невідома особа підходила до автомобіля потерпілого. Під час судового розгляду було встановлено, що вказаний відеозапис знаходився на сервері всередині споруди ресторану, а свідок ОСОБА_11 вказав, що такий запис працівники поліції скопіювали на флеш-карту.

Також місцевий суд дослідив протоколи пред`явлення особи для впізнання від 30 грудня 2016 року та від 17 лютого 2017 року за участю свідка ОСОБА_10 та протокол пред`явлення особи для впізнання від 17 лютого 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_9 , відповідно до яких свідок та потерпілий на фотознімках впізнали певних осіб.

Аналізуючи зазначені докази та надаючи оцінку з точки зору їх допустимості, місцевий суд зазначив, що предметом безпосереднього огляду був автомобіль, а не будівля, яка фактично не оглядалась, і відомостей про дозвіл на проникнення до будівлі з метою огляду і вилучення відеозапису матеріали кримінального провадження не містять. В ході судового розгляду не встановлено, хто, коли і яким чином скопіював зазначений відеофайл, тобто не встановлено походження відеофайлу, а запис у протоколі про зазначений відеофайл виконано барвником іншого відтінку, у зв`язку з чим місцевий суд поставив під сумнів зазначений доказ.

Крім того, місцевий суд зазначив, що відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання від 30 грудня 2016 року свідок ОСОБА_10 впізнав певну особу за статурою, виразом обличчя та кольором очей, однак у ході судового розгляду встановлено, що свідкові були надані для впізнання чорно-білі фотокартки, на яких зображено лише голова, шия та верхня частина тіла, що викликає сумніви щодо його можливості впізнати когось за статурою та кольором очей. Під час впізнання, яке зафіксовано у протоколі від 17 лютого 2017 року, свідок ОСОБА_10 вказав, що впізнав певну особу, разом з тим у протоколі не зазначено кого саме він впізнав, та за яких обставин він бачив цю особу.

До того ж, стороною обвинувачення не було забезпечено для допиту свідка ОСОБА_10 , у зв`язку з чим місцевий суд був позбавлений можливості перевірити достовірність даних, зазначених у протоколах.

У вироку місцевий суд також ствердив про наявність сумнівів у достовірності викладеної у протоколах інформації, враховуючи, що під час допиту свідка ОСОБА_10 на досудовому розслідуванні (місцевим судом досліджено протоколи його допиту за власної ініціативи) спочатку він вказав, що не запам`ятав пасажирів автомобіля, а під час його повторного допиту останній зазначив, що впізнав одного із пасажирів.

Водночас місцевий суд дійшов висновку, що відповідно до протоколу впізнання від 17 лютого 2017 року потерпілий ОСОБА_9 впізнав певну особу, яка не є обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, разом з тим питання щодо того, чи може він впізнати когось та за якими ознаками, під час його допиту не з`ясовувалось.

Також з огляду на положення п. 3 ч. 3 ст. 97 КПК України суд першої інстанції визнав неможливим допит свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , до того ж прокурор під час судового розгляду відмовився від допиту вказаних свідків.

З огляду на викладене місцевий суд констатував, що враховуючи показання ОСОБА_8 і потерпілого ОСОБА_9 , та наявність інших доказів у справі, таких як показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , протоколів огляду місця події недостатньо для того, щоб вважати доведеним поза розумним сумнівом, що обвинувачений ОСОБА_8 знав про наміри пасажирів автомобіля під його керуванням, та, відповідно, що він перебував із зазначеними особами у попередній змові.

На думку місцевого суду, сторона обвинувачення по суті припускає наявність відповідної змови на вчинення злочину лише виходячи із поведінки обвинуваченого, який чекав пасажира із заведеним двигуном автомобіля, а потім втікав від переслідування.

Разом з тим місцевий суд дійшов висновку, що зазначена версія сторони обвинувачення не є єдиною, водночас версія сторони захисту про необізнаність обвинуваченого щодо дійсності намірів його пасажирів нічим не спростована.

Також місцевий суд у вироку вказав, що під час формулювання обвинувачення у даному кримінальному провадженні допущено невиправдане спрощення, оскільки в обвинувальному акті не зазначено спосіб вчинення злочину, не вказано яке саме викрадене майно, а також не вказано об`єктивної сторони інкримінованого злочину, тобто, які саме дії, котрі розцінюються як кримінальне правопорушення, вчинив саме ОСОБА_8 .

Постановляючи вирок, місцевий суд зазначив такі обставини, як порушення права обвинуваченого на захист.

Колегія суддів вважає, що у вироку суду з дотриманням положень процесуального закону викладено формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора щодо ігнорування місцевим судом доказів сторони обвинувачення, зокрема показань потерпілого та свідків, оскільки такі докази були предметом дослідження під час судового розгляду, їм була надана відповідна правова оцінка в сукупності з іншими доказами у справі, а у вироку суду детально зазначено аргументи визнання таких доказів непереконливими.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто, суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.

З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Вказані обставини, письмові докази та показання обвинуваченого, потерпілого та свідків були також предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваній ухвалі.

Так, ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.

Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404 405 407 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_7 , ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.

Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги прокурора в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку, апеляційний суд не встановив.

Зокрема, в результаті апеляційного розгляду апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду та зазначив, що стороною обвинувачення не надано безспірних доказів, а отже не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

При цьому апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що під час судового розгляду не було встановлено походження відеофайлу, який міститься на оптичному диску, долученому до протоколу огляду від 29 грудня 2016 року, оскільки такий огляд проводився виключно щодо автомобіля, а даних про надання дозволу на проникнення до будівлі та вилучення відповідного відеозапису матеріали кримінального провадження не містять.

Також апеляційний суд погодився з тим, що протоколи пред`явлення осіб для впізнання потерпілому та свідку містять суттєві суперечності, що викликає сумніви у достовірності отриманої інформації за результатом проведення таких слідчих дій.

Тобто апеляційний суд в ухвалі зазначив, що під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції не було доведено законність отриманих доказів, зазначених вище, а тому місцевий суд обґрунтовано визнав такі докази недопустимими.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними твердження прокурора про порушення апеляційним вимог ч. 3 ст. 404 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Разом з тим у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку та обсязі, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд дійшов переконання, що місцевим судом у повному обсязі досліджено докази у кримінальному провадженні з дотриманням засад безпосередності, у тому числі й допит свідків, таким доказам надано відповідну правову оцінку, з якою погодився й суд апеляційної інстанції.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора, апеляційний суд виходив із того, що всі докази у кримінальному провадженні були предметом дослідження суду першої інстанції, а сторона обвинувачення у своїх клопотаннях, а також у судовому засіданні апеляційного суду не навела передбачених процесуальним законом підстав для повторного допиту потерпілого та свідків, повторного дослідження протоколу огляду місця події та протоколів пред`явлення особи для впізнання, а тому апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість відповідного клопотання.

Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що суд апеляційної інстанції у даному випадку вимоги процесуального закону не порушив, оскільки сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати такі докази за умови, якщо вони в повному обсязі досліджені місцевим судом, а сторона кримінального провадження не обґрунтує необхідності їх повторного дослідження саме з підстав, що передбачені вимогами ч. 3 ст. 404 КПК України.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, а тому підстав для її скасування не вбачає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 січня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 24 червня 2021 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3