Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.02.2018 року у справі №910/23467/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/23467/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, судді Кушнір І.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - Сіваков Л.М.,

відповідача - Павлій А.Г.,

третьої особи-1 - ОСОБА_4,

третьої особи-2 - не з'явився,

третьої особи-3 - не з'явився,

третьої особи-4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОРІЯ-К",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростар ІР"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017

(головуючий - Зеленін В.О., судді - Мартюк А.І., Зубець Л.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017

(суддя Ярмак О.М.)

у справі №910/23467/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпроінвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростар ІР"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: 1) ОСОБА_6, 2) ОСОБА_7,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: 3) Суляєва Аделя Рашидівна, 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОРІЯ-К"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.05.2014,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпроінвест" (далі - ТОВ "Інтерпроінвест") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростар ІР" (далі - ТОВ "Агростар ІР") за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.05.2014.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що нежитлові приміщення, які є предметом договору купівлі-продажу та належать на праві власності позивачу, вибули з володіння учасників товариства не з їх волі, оскільки директор ОСОБА_9 не мав відповідних повноважень на укладення договору купівлі-продажу та на відчуження нежитлових приміщень.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 26.05.2014 ТОВ "Інтерпроінвест" як продавцем в особі директора ОСОБА_9 та ТОВ "Агростар ІР" як покупцем в особі директора Главацького Зіновія Григоровича, було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р., зареєстрований в реєстрі за № 1238 (далі - договір).

2.2. Відповідно до п. 1.2. договору продавець зобов'язується передати у власність покупця нежитлові приміщення групи приміщень №5 загальною площею 155,8 м2 приміщення по частині МСК, площею 62,4 м2. в літ. А, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул. Ярославська, буд. 31Б, загальною площею 218,2 м2.

2.3. Пунктом 2.1. договору передбачено, що продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за 1 507 544,00 грн, які повністю оплачені покупцем продавцю до підписання цього договору, оплата вартості нерухомого майна здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом поповнення покупцем суми, вказаної у цьому пункті, на розрахунковий рахунок продавця до підписання цього договору.

2.4. Відповідачем не надано доказів того, що на рахунок позивача відповідно до п. 2 договору було перераховано грошові кошти у розмірі 1 507 544,00 грн.

2.5. Згідно з статутом ТОВ "Інтерпроінвест", учасниками товариства є ОСОБА_6 з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 190 000 грн, що складає 95% статутного капіталу товариства, та ОСОБА_7, з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 10 000 грн, що складає 5% статутного капіталу товариства.

2.6. 14.05.2006 загальні збори учасників ТОВ "Інтерпроінвест" у складі ОСОБА_6, ОСОБА_7 прийняли рішення про призначення з 15.05.2006 генеральним директором ОСОБА_11 В матеріалах справи відсутнє рішення про звільнення з посади генерального директора ОСОБА_11

2.7. 28.01.2014 відбулись загальні збори учасників товариства (за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_7), на яких було прийнято рішення, оформлене протоколом №3 від 28.01.2014, про звільнення з посади директора ТОВ "Інтерпроінвест" ОСОБА_11 з 28.01.2014, призначення на посаду директора ТОВ "Інтерпроінвест" ОСОБА_12 з 29.01.2014.

2.8. 20.03.2014 відбулись загальні збори учасників товариства (за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_7), на яких було прийнято рішення, оформлене протоколом №4 від 20.03.2014, про звільнення з посади директора ТОВ "Інтерпроінвест" ОСОБА_12 20.03.2014, призначення на посаду директора ТОВ "Інтерпроінвест" ОСОБА_9 з 21.03.2014.

2.9. 24.03.2014 відбулись загальні збори учасників товариства (за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_7), на яких було прийнято рішення, оформлене протоколом №12 від 24.03.2014, про продаж нежитлових приміщень групи приміщень № 5 загальною площею 155,8 м2 приміщення по частині МСК, площею 62,4 м2, що знаходяться за адресою: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 31Б, що належать на праві власності ТОВ "Інтерпроінвест", про уповноваження генерального директора ТОВ "Інтерпроінвест" ОСОБА_9 на підписання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, за ціну та на умовах йому відомих.

2.10. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 у справі №910/27858/15, яке набрало законної сили, визнано недійними рішення загальних зборів засновників (учасників) ТОВ "Інтерпроінвест" від 28.01.2014, оформлене протоколом №3 від 28.01.2014 та рішення загальних зборів засновників (учасників) ТОВ "Інтерпроінвест" від 20.03.2014, оформлене протоколом № 4 від 20.03.2014.

2.11. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2016 у справі №910/29737/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "Інтерпроінвест" від 24.03.2014, оформлене протоколом №12 від 24.03.2014.

2.12. Господарський суд міста Києва у справах № 910/27858/15 та № 910/29737/15 встановив, що загальні збори учасників ТОВ "Інтерпроінвест" (за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_7) 28.01.2014, 20.03.2014, 24.03.2014 не скликались та не проводились, протоколи загальних зборів №3 від 28.01.2014, №4 від 20.03.2014, №12 від 24.03.2014 підписано не ОСОБА_6 і не ОСОБА_7

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 23 травня 2017 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 26.05.2014, укладений ТОВ "Інтерпроінвест" в особі директора ОСОБА_9 та ТОВ "Агростар ІР", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р., зареєстрований в реєстрі №1238.

3.2. 09 жовтня 2017 року постановою Київського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 залишено без змін.

3.3. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що спірний договорів від імені позивача укладено ОСОБА_9 з ТОВ "Агростар ІР". При цьому, учасниками ТОВ "Агростар ІР" є ТОВ "Київ Тор Груп", в якому ОСОБА_9 є засновником та директором, та ТОВ "Ріал Стар Естейт", в якому ОСОБА_9 також є засновником та директором.

3.4. 12.06.2017, тобто через 17 днів після укладення спірного договору, ОСОБА_9 став директором ТОВ "Агростар ІР" і вже від імені цього товариства 31.07.2014 здійснив подальше відчуження спірного нерухомого майна.

3.5. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують вчинення власне самим ТОВ "Інтерпроінвест", а не ОСОБА_9, дій, направлених на виконання договору, а отже, його подальше схвалення.

3.6. Під час підписання оспорюваного договору ОСОБА_9 не мав на це відповідних повноважень, передбачених статутом товариства, тобто не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для здійснення такого правочину, а контрагент - відповідач, знав про обмеження повноважень цієї особи, оскільки директором та засновником товариств - учасників ТОВ "Агростар ІР" на час укладання спірного договору був також ОСОБА_9 і згідно протоколу №22 загальних зборів учасників ТОВ "Агростар ІР" приймалось рішення щодо укладення спірного договору.

3.7. З огляду на викладене, господарські суди дійшли висновку про те, що спірний договір не відповідає вимогам законодавства та укладений з порушенням положень статуту позивача, вимог пунктів 2, 3 статті 203 ЦК України, які передбачають необхідність наявності у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності, та що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що, відповідно до пункту 1 статті 215 ЦК України, є підставою недійсності правочину.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. У жовтні 2017 року ТОВ "ГЛОРІЯ-К" та ТОВ "Агростар ІР" подали касаційні скарги, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4.2. Скаржники обґрунтовують вимоги, що містяться у касаційних скаргах, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Господарські суди не звернули увагу на відсутність у статуті позивача обмежень щодо компетенції генерального директора на укладення договорів та помилково застосували норми матеріального права щодо наслідків порушення обмеження під час представництва юридичної особи.

4.2.2. В силу вимог ст. 92 ЦК України як суд першої інстанції, так і апеляційної інстанції не вправі були посилатися на обмеження повноважень осіб, які підписали спірний договір, і як наслідок визнавати такий договір недійсним, оскільки відповідачем доведено, що відповідач не знав і не міг знати про такі обмеження.

4.2.3. Не відповідає дійсним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам висновок суду апеляційної інстанції, що контрагент-відповідач знав про обмеження повноважень ОСОБА_9

4.2.4. Висновок господарських судів про доведеність відсутності наступного схвалення спірного договору позивачем, не відповідає дійсним обставинам справи.

4.2.5. Господарські суди в порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 33, 34, 36, 38, 43, 65 101 ГПК України не витребували та не дослідили первинні бухгалтерські і банківські документи, які б підтверджували несплату відповідачем коштів, а також не викликали у судове засідання ОСОБА_9, бухгалтера позивача для надання ними пояснень.

4.2.6. Крім того, господарські суди послалися на неналежний та недопустимий доказ - наявну в матеріалах справи нотаріальну посвідчену копію оспорюваного договору купівлі-продажу від 26.05.2014 та безпідставно не застосували ст. 81 ГПК України і не залишили позов без розгляду.

4.3. 14 березня 2018 року позивач подав відзив на касаційні скарги, в якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.4. Відзив мотивовано такими аргументами:

4.4.1. Оскільки оригінал договору у позивача відсутній, в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія такого договору, яка в силу вимог ст. 36 ГПК України, є належним доказом у справі.

4.4.2. Рішеннями судів, які набрали законної сили, визнано недійсними загальні збори щодо призначення ОСОБА_9 директором товариства (позивача) та надання згоди на продаж приміщень.

4.4.3. Відповідачем не доведено, що ним сплачено грошові кошти на виконання договору.

4.4.4. Спірний договір укладено з метою позбавлення позивача майна.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.05.2014, укладеного позивачем та відповідачем.

5.2.2. Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

5.2.3. Так, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.05.2014 з посиланням на те, що він укладений з порушеннями ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення учасника правочину, а саме позивача, і відповідності такого правочину його внутрішній волі, а також відсутністю у ОСОБА_9 повноважень на укладення такого договору.

Згідно з ст. 89 ГК України, управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ст. 145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників, при цьому, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган, який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.

Отже, компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та статутом товариства. При цьому, статутом товариства до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення будь-яких питань.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Господарські суди, з урахуванням положень статуту ТОВ "Інтерпроінвест" (пп. "і" п. 11.4, 11.6., 12.2 (е), 12.10), встановили, що для укладення спірного правочину щодо відчуження майна необхідна була згода учасників товариства.

Проте, рішеннями Господарського суду міста Києва у справі №910/29737/15 та у справі №910/27858/15, які набрали законної сили, було встановлено відсутність згоди учасників на укладення спірного договору та відсутність у ОСОБА_9 повноважень директора ТОВ "Інтерпроінвест", оскільки загальні збори учасників ТОВ "Інтерпроінвест" (за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_7) 28.01.2014, 20.03.2014, 24.03.2014 не скликались та не проводились, протоколи загальних зборів № 3 від 28.01.2014, № 4 від 20.03.2014, № 12 від 24.03.2014 підписано не ОСОБА_6 та не ОСОБА_7

Тобто встановлені господарськими судами обставини свідчать про те, що учасники товариства не приймали рішень про звільнення одного директора та призначення іншого (зокрема ОСОБА_9), а також те, що загальні збори товариства не приймали рішень про продаж відповідних нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 31Б, та про уповноваження генерального директора ТОВ "Інтерпроінвест" ОСОБА_9 на підписання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, за ціну та на умовах йому відомих.

Відповідно до ст. 35 ГПК України наведені обставини мають преюдиціальне значення для цієї справи.

Враховуючи викладене, висновок обох судових інстанцій про те, що ОСОБА_9 під час укладення спірного договору не мав необхідного обсягу повноважень на укладання вказаного договору, що визначені статутом товариства, є обґрунтованим.

5.2.4. Також Верховний Суд погоджується з доводами обох судових інстанцій про те, що з огляду на приписи ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Водночас господарськими судами встановлено відсутність наступного схваленнями спірного договору ТОВ "Інтерпроінвест", оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують вчинення власне самим ТОВ "Інтерпроінвест", а не ОСОБА_9, дій направлених на виконання договору, а отже, його подальше схвалення.

У зв'язку з викладеним, господарським судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено клопотання ТОВ "ГЛОРІЯ-К" про витребування додаткових доказів (податкових декларацій за 2014, фінансової звітності за 2014 тощо) від позивача, Головного управління статистики у м. Києві та ДПІ у Дарницькому районі, оскільки складання наведених документів ОСОБА_9 не може свідчити про схвалення правочину уповноваженим органом товариства.

5.2.5. Господарськими судами враховано, що згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, який укладає договір від її імені.

У цьому зв'язку господарськими судами встановлено, що контрагент - відповідач знав про обмеження повноважень цієї особи, оскільки директором та засновником товариств - учасників ТОВ "Агростар ІР" на час укладання спірного договору був також ОСОБА_9 і згідно з протоколом № 22 загальних зборів учасників ТОВ "Агростар ІР" приймалось рішення щодо укладення спірного договору. Крім того, 12.06.2017, тобто через 17 днів після укладення спірного договору, ОСОБА_9 став директором ТОВ "Агростар ІР" і вже від імені цього товариства 31.07.2014 здійснив подальше відчуження спірного нерухомого майна.

5.2.6. З огляду на загальні засади здійснення цивільних прав висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення. Зокрема необхідно встановити, чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, в який спосіб у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором майном, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

У цій справі, як встановлено господарськими судами, відповідач не надав доказів виконання договору щодо сплати позивачу встановленої договором суми, а в подальшому одержане за спірним договором нерухоме майно було відчужено іншим особам.

5.2.7. Київський апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 26.05.2014 недійсним згідно з ст. ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки договір укладений особою, яка не мала не те відповідних повноважень, суперечить вимогам ст.ст. 92, 241 ЦК України, оскільки такий договір в наступному не був схвалений товариством, а відповідачем не доведено, що він не знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, який укладає договір від імені позивача.

5.2.8. Щодо тверджень скаржників про те, що господарські суди послалися на неналежний та недопустимий доказ - наявну в матеріалах справи нотаріальну посвідчену копію оспорюваного договору купівлі-продажу від 26.05.2014 та безпідставно не застосували ст. 81 ГПК України і не залишили позов без розгляду, то вони відхиляються Верховним Судом з огляду на таке.

Матеріали справи містять засвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. копію договору, який прошитий і пронумерований з іншими документами, які подавались нотаріусу під час укладання договору, тоді як відповідно до ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

У зв'язку з викладеним, господарські суди правильно розглянули справу за наявними в ній доказами з прийняттям відповідного рішення.

5.2.9. Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте виключно суди першої та апеляційної інстанцій наділені компетенцією встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, подані сторонами.

Скаржники в касаційних скаргах заявляють про факти порушення господарськими судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції суду касаційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог обґрунтованим, оскільки позивачем доведено порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів. При цьому, доводи скаржників у касаційних скаргах фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОРІЯ-К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростар ІР" без задоволення, а судових рішень, що оскаржується,- без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОРІЯ-К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростар ІР" без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОРІЯ-К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростар ІР" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 у справі №910/23467/16 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Ткач

Судді: І. Кушнір

Г. Мачульський