Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.05.2019 року у справі №910/94/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/94/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Пільков К.М., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Літвінової М.Є.

від 24.05.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Буравльова С.І., Пашкіної С.А., Калатай Н.Ф.

від 19.02.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"

до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго"

про стягнення заборгованості у розмірі 10251,04 грн та розірвання договору

за участю представників:

позивача - не з`явився.

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" (далі - відповідач) про стягнення 10251,04 грн та розірвання Договору № 4888 від 29.10.2014.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказував на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір № 4888 від 29.10.2004 про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого позивач здійснив попередню оплату за послуги постачання електроенергії в розмірі 20229,67 грн, а фактично використав їх на суму 9978,63 грн, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 10251,04 грн.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як встановлено господарськими судами, 29.10.2004 між позивачем (надалі - Постачальник) та відповідачем (далі по тексту - Споживач), було укладено договір №4888 про постачання електроенергії (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник поставляє електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує Постачальнику її вартість та здійснює інші платежі відповідно до умов цього договору та додатків до нього, які є його невід`ємними частинами.

Постачальник зобов`язаний поставляти Споживачу електроенергію, як різновид товару в об`ємах, визначених у відповідності до розділу5, та з урахуванням умов розділу 6 договору (додатку №1 «Об`єми поставки електроенергії Споживачу та субспоживачу» (п. 2.1.2. договору).

У п. 5.1. договору зазначено, що для визначення договірних величин споживання електроенергії та потужності на наступний рік, Споживач не пізніше 15 листопада поточного року надає Постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електроенергії (додаток № 1 «Об`єми поставки електроенергії Споживачу та субспоживачу»).

У випадку ненадання Споживачем зазначених вище відомостей у визначений строк розмір очікуваного споживання електроенергії (потужності) на наступний рік встановлюються Постачальником на рівні фактичних показників відповідних періодів поточного року.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що порядок визначення граничної величини споживання електроенергії обумовлюється в додатках №4.1., №4.2 «Порядок розрахунків» до вищезазначеного договору.

Відповідно до п. 7.8. договору на підставі показань засобів обліку електроенергії повинні бути оформлені наступні документи: Акт про об`єми переданої електроенергії, по формі додатка №2 до цього договору. Акт результатів вимірювань електричної потужності.

Перевірка стану розрахунків за електричну енергію проводиться за розрахунковий період щомісячно і оформлюється Актом звірки між споживачем та постачальником, який споживач зобов`язаний повернути підписаним до наступного розрахункового періоду (п. 7.2. договору).

Відповідно до п. 7.10. договору розмір авансового платежу за обсяг електроенергії, необхідний на строк дії аварійної броні до повного відключення споживача, визначається відповідно до додатку №11 "Обов`язковий порядок створення та використання накопичувального авансу" та відповідно до акта технологійчної броні. Обсяги електроенергії, яка постачається відповідно до акта аварійної та технологічної броні, визначається відповідно до розміру здійсненого авансового платежу.

Всі додатки до цього договору, а саме № 1, 2, 3.1, 4.1, 6, 7, 10, 12 (в тому числі обопільно погоджені сторонами графіки погашення заборгованості та акт аварійної та технологічної броні, за наявності), а також письмові повідомлення про встановлення договірних (граничних) величин електроенергії та потужності, є невід`ємними частинами цього договору (п. 9.1. договору).

Договір вступає в силу з дня підписання та діє до 31.12.2004, а в частині розрахунків до повного завершення. Цей договір вважається щорічно подовженим на рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про розірвання цього договору або про його перегляд. Договір може бути розірвано і в інший строк за ініціативою будь-якої зі сторін в порядку, визначеному законодавством України (п. 9.5. договору).

Позивачем було здійснено попередню оплату за послуги постачання електроенергії в розмірі 6649,07 грн відповідно до платіжного доручення №1407610 від 28.03.2014 за період з 27.03.2014 по 26.04.2014, та 13580,60 грн відповідно до платіжного доручення №11232158 від 24.02.2014 за період з 27.02.2014 по 26.03.2014.

Позивач стверджував, що фактично ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" використано електроенергії на суму 9978,63 грн.

Викладене стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення 10251,04 грн за спожиту електроенергію та розірвання договору № 4888 від 29.10.2004 про постачання електроенергії.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.05.2018 у справі №910/94/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" задоволено частково. Розірвано договір про постачання електричної енергії №4888 від 29.10.2004, у задоволенні позовних про стягнення заборгованості у розмірі 10251,04 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовані тим, що позивачем не надано жодного належного та допустимого в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження розміру фактично спожитої електроенергії, за який було сплачено попередню оплату у відповідні періоди. У зв`язку із викладеним, суди позбавлені можливості встановити обсяги спожитої електроенергії позивачем, згідно договору №4888 від 29.10.2004 про постачання електроенергії, а отже і факту наявності невикористаної електроенергії на суму 10251,04 грн, заявлену до стягнення. Долучений до позовної заяви Акт звірки взаєморозрахунків з постачальником за період з 01.01.2014 по 12.08.2015 не є належним доказом наявності у відповідача заборгованості в сумі 10251,04 грн, оскільки не підписаний відповідачем та не підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Факт порушення відповідачем зобов`язань за договором № 4888 від 29.10.2004 про постачання електроенергії та наявності у нього заборгованості в сумі 10251,04 грн належним чином не доведений та документально не підтверджений. Відтак, суди дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 10251,04 грн попередньої оплати є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки Господарський суд м. Києва, розглянувши позов по суті, прийшов до правомірного висновку про відсутність порушених прав позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, в частині стягнення 10251,04 грн попередньої оплати, відсутні правові підстави для застосування строків позовної давності до вказаних вимог.

Щодо вимог про розірвання договору № 4888 від 29.10.2004 року про постачання електроенергії суди зазначили, що недотримання вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов`язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору. За таких обставин, суди попередніх інстанцій вважають позовні вимоги про розірвання договору № 4888 від 29.10.2004 про постачання електроенергії, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" та Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Крименерго", такими, що підлягають задоволенню.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни 09.04.2019 звернулося до Верховного Суду, через Північний апеляційний господарський суд, з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ПАТ «ДТЕК «Крименерго» про стягнення 10251,04 грн та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у справі №910/94/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк» в повному обсязі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що судами рішення та постанови прийняті з порушенням норми матеріального та процесуального права, неповно досліджено обставини, які мають значення для справи.

Скаржник зазначає, що судами належним чином не досліджено наданий Акт звірки взаєморозрахунків з постачальником за період з 01.01.2014 по 12.08.2015.

До матеріалів справи позивачем долучено копію рахунку-накладної №4888/44/0514А1 від 06.05.2014 наданого ПАТ "ДТЕК Крименерго" для оплати ПАТ "ВіЕйБі Банк", а зазначеному рахунку-накладній відображена сума авансової оплати за Договором №4888 про постачання електроенергії від 29.10.2004, яка не була використана позивачем та складає суму позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції та апеляційний суд в частині відмови в задоволені позову про стягнення неправильно застосували статті 525, 526 Цивільного кодексу України та неповно з`ясували всі обставини справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом позову є дві позовні вимоги про стягнення 10251,04 грн та про розірвання Договору № 4888 від 29.10.2014.

Як вбачається з касаційної скарги позивач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у справі №910/94/18 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" 10251,04 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції переглядає рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у справі №910/94/18 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" 10251,04 грн.

Як встановлено господарськими судами, 29.10.2004 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 4888 про постачання електроенергії.

Як було встановлено господарськими судами, позивач відповідно до умов договору № 4888 від 29.10.2004 перерахував відповідачу попередню оплату за послуги постачання електроенергії у сумі 20229,67 грн, а саме: 6649,07 грн відповідно до платіжного доручення №1407610 від 28.03.2014. за період з 27.03.2014 по 26.04.2014, а також 13580,60 грн відповідно до платіжного доручення № 11232158 від 24.02.2014 за період з 27.02.2014 по 26.03.2014.

Позивач стверджував, що фактично ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" спожито електроенергії на суму 9978,63 грн. Викладене стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення 10251,04 грн за спожиту електроенергію та розірвання договору №4888 від 29.10.2004 про постачання електроенергії.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Долучена до позовної заяви копія Акту звірки взаєморозрахунків з постачальником за період з 01.01.2014 по 12.08.2015 обґрунтовано не прийнята судами як належний доказ наявності у відповідача заборгованості в сумі 10251,04 грн, оскільки вказаний акт не підписаний відповідачем, а відомості, зазначені у ньому, не підтверджуються жодними первинними та бухгалтерськими документами.

Відповідно до п. 7.2 договору перевірка стану розрахунків за електричну енергію проводиться за розрахунковий період щомісячно і оформлюється Актом звірки між споживачем та постачальником, який споживач зобов`язаний повернути підписаним до наступного розрахункового періоду.

Однак, надана позивачем копія акту не відповідає вимогам, визначеним договором, оскільки не містить підпису постачальника. У зв`язку із викладеним вище, суди попередніх інстанцій вірно зазначили про те, що суд позбавлений можливості встановити обсяги спожитої електроенергії позивачем згідно з умовами договору №4888 від 29.10.2004, а отже і факт наявності невикористаної електроенергії на суму 10251,04 грн, заявлену до стягнення Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк".

З огляду на викладене, господарські суди вірно встановили, що позивачем не надано жодного належного та допустимого у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження розміру фактично спожитої електроенергії, за який було сплачено попередню оплату у відповідні періоди.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій стосовно необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 10251,04 грн попередньої оплати за договором №4888 від 29.10.2004 є правомірними та підтримуються колегією суддів касаційної інстанції.

При цьому, як уже було зазначено, господарськими судами, заперечуючи проти позову, Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Крименерго" просило застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 10251,04 грн на підставі ст. 257 Цивільного кодексу України.

Правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи вищевикладене, оскільки господарські суди, розглянувши позов по суті, прийшли до правомірного висновку про відсутність порушених прав позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, в частині стягнення 10251,04 грн попередньої оплати, тому відсутні правові підстави для застосування строків позовної давності до вказаних вимог.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі колегією суддів відхиляються, оскільки останні є такими, що не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

9. Судові витрати.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у справі №910/94/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді К. Пільков

В. Студенець