Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.08.2018 року у справі №910/7149/17
Ухвала КГС ВП від 19.02.2018 року у справі №910/7149/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/7149/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представники учасників справи:

позивача Будниченко О.В., Беседін В.І.,

відповідача Білоножко О.А., Аністратенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018

(головуючий суддя Власов Ю.Л., судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017

(суддя Демидов В.О.)

у справі №910/7149/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ"

про стягнення 2 834 215 685,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" (далі ТОВ "ЕСУ") про стягнення заборгованості у сумі 2 834 215 685,68 грн, з яких: 1) прострочена заборгованість по номінальній вартості облігацій в сумі 2 243 644 000,00 грн; 2) прострочена заборгованість по відсотковим доходам по облігаціям у сумі 354 091 896,08 грн; 3) пеня за прострочення зобов`язань по облігаціям в сумі 119 161 233,75 грн; 4) інфляційні втрати у сумі 92 370 304,05 грн; 5) 3% річних у зв`язку із простроченням зобов`язань по облігаціям в сумі 24 948 251,80 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладених сторонами 24.04.2013 договорів купівлі-продажу цінних паперів №455-ДД/2013, №456-ДД/2013, №457-ДД/2013, №458-ДД/2013, №459-ДД/2013, №460-ДД/2013, №461-ДД/2013, №462-ДД/2013, №463-ДД/2013 позивач придбав у відповідача 2243644 штук іменних відсоткових звичайних (незабезпечених) облігацій серії С, випущених емітентом відповідно до зареєстрованого 12.04.2013 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку Проспекту емісії облігацій ТОВ "ЕСУ" зі змінами, зареєстрованими НКЦПФР 28.04.2015, загальною номінальною вартістю 2 243 644 000,00 грн, проте відповідач неналежним чином виконує взяті на себе за Проспектом емісії облігацій зобов`язання щодо сплати відсоткового доходу та номінальної вартості облігацій.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 24.04.2013 між позивачем та відповідачем укладено договори купівлі-продажу цінних паперів №455-ДД/2013, №456-ДД/2013, №457-ДД/2013, №458-ДД/2013, №459-ДД/2013, №460-ДД/2013, №461-ДД/2013, №462-ДД/2013, №463-ДД/2013, відповідно до умов яких позивач придбав у відповідача 2 243 644 штуки іменних відсоткових звичайних (незабезпечених) облігацій серії С, випущених відповідачем відповідно до зареєстрованого 12.04.2013 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку Проспекту емісії облігацій ТОВ "ЕСУ" зі змінами, зареєстрованими НКЦПФР 28.04.2015, загальною номінальною вартістю 2 243 644 000,00 грн.

2.2. Відповідно до п. 3.4 Проспекту визначені права, що надаються власникам облігацій, зокрема, право отримати номінальну вартість облігацій при настанні строку їх погашення, отримувати відсотковий дохід у вигляді нарахованих відсотків на номінальну вартість облігації в кінці кожного відсоткового періоду.

Згідно з п. 3.8 Проспекту 1) виплати відсоткового доходу за облігаціями здійснюється у національній валюті України (гривні) самостійно емітентом на підставі зведеного облікового реєстру власників облігацій, складеного депозитарієм на кінець операційного дня, що передує даті виплати відсоткового доходу по облігаціям, та наданого на день виплати відсоткового доходу; 2) відсотки по облігаціях нараховуються відповідно до відсоткових періодів; 3) відсотковий дохід обчислюється за формулою: I=(N*r*T)/(365*100), де I - сума відсоткового доходу; N - номінальна вартість одної облігації в гривнях; r - відсоткова ставка за відповідний відсотковий період; T - кількість днів у відповідному відсоткову періоді; 365 - кількість днів у році.

Відповідно до Проспекту (зі змінами від 28.04.2015) передбачено, що відсоткова ставка за 6-8 відсотковий період оприлюднюється емітентом до 23.06.2014, за 9-13 відсотковий період до 22.04.2015 та за 14-16 відсоткові періоди до 20.06.2016, власники облігацій повідомляються листом.

Пунктом 3.8 Проспекту (зі змінами від 28.04.2015) кінцевою датою для виплати відсоткового доходу за облігаціями для 8 відсоткового періоду є 24.04.2015, для 9 відсоткового періоду 24.07.2015, для 10 відсоткового періоду 23.10.2015, для 11 відсоткового періоду 22.01.2016, для 12 відсоткового періоду 22.04.2016, для 13 відсоткового періоду 22.07.2016, для 14 відсоткового періоду 21.10.2016, для 15 відсоткового періоду 20.01.2017, для 16 відсоткового періоду 19.03.2017.

Згідно з п. 3.9 Проспекту (зі змінами від 28.04.2015) дата початку погашення облігацій 17.03.2017, дата закінчення погашення облігацій 19.03.2017.

Відповідно до п. 3.9 Проспекту для пред`явлення облігацій до погашення власники облігацій повинні перевести належні їм облігації з особистих рахунків у цінних паперах на рахунок Відповідача в депозитарній установі ПАТ "НДУ" до 12 години (за Київським часом) дати початку погашення облігацій. Після цього відповідач протягом двох банківських днів перераховує грошові кошти на поточні рахунки власників облігацій.

2.3. 29.05.2013 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку видано свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій підприємств №55/2/2013, відповідно до якого облігації існують у бездокументарній формі.

2.4. Позивач є власником відсоткових, бездокументарних, іменних облігацій відповідача серії С, код цінних паперів UA 4000163901, в кількості 2 243 644 штук, загальною номінальною вартістю 2 243 644 000,00 грн, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах.

2.5. Листом №36 від 23.06.2014 відповідач повідомив позивача, що відсоткова ставка за облігаціями на 6-8 відсоткові періоди становить 17,5% річних і буде діяти у період з 23.07.2014 по 24.04.2015.

2.6. 05.05.2015 відповідачем була здійснена виплата відсоткового доходу за облігаціями за 8 відсотковий період.

2.7. Листом №147 від 12.05.2015 відповідач підтвердив відсоткову ставка за облігаціями на 9-13 відсоткові періоди у розмірі 24% річних у період з 22.04.2015 по 19.07.2016.

Листом №55 від 17.06.2016 відповідач повідомив позивача, що відсоткова ставка за облігаціями на 14-16 відсоткові періоди становить 24% річних і буде діяти у період з 20.07.2016 по 16.03.2017.

2.8. 17.03.2017 на виконання вимог п. 3.9 Проспекту позивач пред`явив відповідачу до погашення облігації шляхом надання депозитарній установі розпорядження №127 про списання прав на облігації зі свого рахунку у цінних паперах на рахунок у цінних паперах емітента.

17.03.2017 Центральний депозитарій ПАТ "НДУ" здійснив зарахування облігацій на рахунок емітента.

2.9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 у справі №910/31771/15 за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ТОВ "ЕСУ" встановлено факт сплати відсоткового доходу за 8 відсотковий період 05.05.2015 та факт несплати відсоткових доходів за 9-13 відсоткові періоди та стягнуто з ТОВ "ЕСУ" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" 671 298 284,80 грн основного боргу (відсотковий дохід за 9-13 відсоткові періоди), а також пеню в сумі 102 978 360,57 грн, інфляційні втрати 25 860 502,26 грн та 3% річних в сумі 10 211 860,84 грн за період по 24.07.2016.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 11 липня 2017 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "ЕСУ" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" 2 243 644 000,00 грн заборгованості по номінальній вартості облігацій, 354 091 896,08 грн заборгованості за відсотковим доходом по облігаціям, 119 161 233,75 грн пені за прострочення зобов`язань по облігаціям, 92 370 304,05 грн інфляційних втрат, 24 948 251,80 грн 3% річних у зв`язку з простроченням зобов`язань по облігаціям та 240 000,00 грн витрат зі сплати судового збору.

3.2. 05 грудня 2018 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 залишено без змін.

3.3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що матеріалами справи належним чином доведений факт невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати відсоткового доходу та номінальної вартості спірних облігацій.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 28 січня 2019 року ТОВ "ЕСУ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017, постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

4.1.1. На думку скаржника, суди не врахували, що позивач включив до ціни позову суми відсоткового доходу за облігаціями за 8 відсотковий період, які були повністю виконані відповідачем ще у 2015 році, а також суми відсоткового доходу за облігаціями, пеню, 3% річних та інфляційні втрати за 9-13 відсоткові періоди, що є предметом розгляду суду у справі №910/31771/15, що призвело до надмірного стягнення з відповідача грошових коштів.

4.1.2. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції взагалі не перевірив розрахунок позивача, а суд апеляційної інстанції підтвердив, що позивач включив до цього розрахунку заборгованість та пеню за 9-13-й відсоткові періоди, які вже стягнуті з відповідача в межах справи №910/31771/15.

4.1.3. Суди попередніх інстанцій також не дотрималися вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України, що, в свою чергу, призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскільки суди формально підійшли до перевірки розрахунків позивача, не врахували наведений відповідачем розрахунок і не застосували формулу, зазначену в Проспекті емісії, відповідно до математичних правил.

Однак суди попередніх інстанцій повністю проігнорували положення ч. 10 ст. 30 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Так, відповідно до ч. 10 ст. 30 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" за невиконання умов проспекту емісії цінних паперів, зареєстрованого у встановленому порядку, емітент таких цінних паперів несе відповідальність, передбачену законом.

Для вирішення питання про притягнення емітента до відповідальності судам потрібно було дослідити та надати оцінку не п. 3.3 договорів, а умовам Проспекту емісії цінних паперів.

4.1.4. Також відповідач зазначив, що зобов`язання за спірними договорами купівлі-продажу виконані належним чином та відповідно до п. 5.1 цих договорів, ст. 599 ЦК України вони є припиненими. Водночас правовідносини сторін щодо облігацій регулюються Проспектом емісії облігацій та Законом України "Про цінні папери і фондовий ринок", якими не передбачений обов`язок відповідача сплатити пеню, а отже її нарахування є безпідставним.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, тоді як норма ст. 233 ГК України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Таким чином, висновок суду щодо безпідставності клопотання відповідача є передчасним.

4.2. 07 лютого 2019 року ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу ТОВ "ЕСУ" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 - без змін.

4.2.1. На думку позивача, наведені у касаційній скарзі доводи TOB "ЕСУ" щодо неправильно здійсненого розрахунку зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

4.2.2. Пеня, нарахована банком за період з 25.07.2016 по 25.04.2017 (включно) за прострочення виконання зобов`язань по облігаціям, не була предметом розгляду у справі №910/31771/15. Жодних взаємовиключних висновків щодо нарахування заборгованості за 12, 13, 14, 15 і 16 відсоткові періоди по облігаціям суд апеляційної інстанції ні у п. 8.5 постанови, ні в інших її пунктах, не робив.

4.2.3. TOB "ЕСУ" власного контррозрахунку не надав, на що правомірно звернув суд апеляційної інстанції у постанові. Банк вважає, що суд першої та апеляційної інстанцій виконали всі вимоги господарського процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішили справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується правовідносин щодо обігу цінних паперів, а саме облігацій.

5.2.2. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов`язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Згідно з пп. 2 п. 5 Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств, облігацій міжнародних фінансових організацій та їх обігу, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27.12.2013 №2998, емітент відсоткових облігацій повинен виплачувати відсотковий дохід за облігаціями в розмірі та в строк, що встановлені рішенням про розміщення таких облігацій та проспектом їх емісії.

У ч. 10 ст. 30 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що за невиконання умов проспекту емісії цінних паперів, зареєстрованого у встановленому порядку, емітент таких цінних паперів несе відповідальність, передбачену законом.

5.2.3. Предметом спору у справі є стягнення номінальної вартості облігацій, заборгованості за відсотковим доходом по облігаціям, пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договорів купівлі-продажу цінних паперів.

За висновком судів, позивач належним чином довів факт невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати відсоткового доходу та номінальної вартості за спірними облігаціями, відтак, позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Проте суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними з огляду на таке.

5.2.4. За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, вимогами процесуального закону встановлено обов`язок сторін довести суду ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Натомість до компетенції суду віднесено встановлення обставин, що мають значення для справи, надання їм правильної юридичної оцінки на підставі дослідження та оцінки доказів, що містяться у справі, з належним відображенням здійснених висновків в ухваленому судовому рішенні за результатами розгляду справи.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2.5. Як зазначено у рішенні та постанові судів попередніх інстанцій, позивач у своєму позові об`єднав позовні вимоги за 9 окремими договорами купівлі-продажу цінних паперів, кожний з яких містить умови про предмет договору, порядок передачі цінних паперів та розрахунків, відповідальність сторін, звільнення від відповідальності.

При цьому, предмет договору за кожним договором, крім іншого, визначає: найменування цінного паперу, емітента, форму існування цінного паперу, період погашення, номінальну вартість одного цінного паперу, загальну кількість цінних паперів, їх загальну номінальну вартість та загальну вартість.

Отже, згідно з кожним договором купівлі-продажу позивач придбав відповідну кількість цінних паперів (облігацій) за узгодженою вартістю.

Проте аналіз змісту ухвалених у справі судових рішень дозволяє констатувати, що господарські суди не визначили суму основної заборгованості, період нарахування штрафних санкцій, порядок розрахунків за кожним договором та не навели детального розрахунку, з якого можливо було б дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог і безпідставність тверджень відповідача про помилковість розрахунку позивача. Суди не надали правової оцінки співвідношенню умов укладених сторонами договорів купівлі-продажу облігацій та Проспекту емісій облігацій та не дослідили у зв`язку з цим питання можливості стягнення заборгованості з відповідача у заявленому позивачем розмірі.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, обов`язком судів було дослідження поданих сторонами доказів, зокрема наданого позивачем розрахунку, перевірка його, оцінка у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі документами та належним чином відображення здійснених висновків у мотивувальних частинах рішення та постанови.

Натомість судові рішення, що є предметом касаційного перегляду, містять лише висновок про те, що суди в цілому погодились з позицією позивача та здійсненим ним розрахунком. Проте слід наголосити, що здійснення розрахунку стороною спору не звільняє господарський суд від обов`язку перевірити правильність такого розрахунку та надати вичерпну оцінку пов`язаних з цим доказів. Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували.

5.2.6. Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 119 161 233,75 грн, нарахованої на суми простроченої заборгованості по номінальній вартості облігацій та простроченої заборгованості по відсотковим доходам по облігаціям (12-16 відсоткові періоди), 92 370 304,05 грн інфляційних втрат та 24 948 251,80 грн 3% річних у зв`язку з простроченням зобов`язань по облігаціям слід зазначити таке.

Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Господарські суди у судових рішеннях зазначили, що у договорах купівлі-продажу цінних паперів від 24.04.2013 №455-ДД/2013, №456-ДД/2013, №457-ДД/2013, №458-ДД/2013, №459-ДД/2013, №460-ДД/2013, №461-ДД/2013, №462-ДД/2013, №463-ДД/2013 сторонами передбачена відповідальність продавця у разі несплати, неповної або несвоєчасної сплати останнім покупцю відсоткового доходу за цінні папери, у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення продавцем платежу, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог як в частині стягнення з відповідача 119 161 233,75 грн пені, так і в частині стягнення 92 370 304,05 грн інфляційних втрат та 24 948 251,80 грн 3% річних.

5.2.7. Водночас при вирішенні цієї частини позовних вимог судами першої та апеляційної інстанцій також належним чином не досліджено обґрунтованість та правильність розрахунку розміру заборгованості пені, інфляційних втрат та 3% річних, а також не надано належної оцінки поясненням відповідача у цій частині.

Так, відповідач стверджує, що суми пені, 3% річних та інфляційні втрати за 9-13 відсоткові періоди були предметом розгляду суду у справі №910/31771/15 і ці ж суми заявлені до стягнення у справі №910/7149/17, що призвело до надмірного стягнення з відповідача грошових коштів. Крім того, на думку відповідача, поданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум є неправильним.

Верховний Суд вважає, що задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції належним чином не перевірив на підставі відповідних доказів розмір заявлених до стягнення сум пені, інфляційних та 3% річних, а саме: правильності періоду часу, за який здійснювався такий розрахунок з урахуванням тієї обставини, що п. 3.8 Проспекту емісії облігацій кінцевою датою для кожного відсоткового періоду є різні дати.

Крім того, у судових рішеннях, які оскаржуються, не наведено детального розрахунку зазначених сум, з яких можливо було б зрозуміти, що відповідні суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, які заявлені у цій справі, та періоди їх нарахування, не співпадають з періодами нарахування, які заявлялися у справі №910/31771/15.

Враховуючи обставини цієї справи, господарському суду першої інстанції належало у рішенні навести детальний розрахунок заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних з вказівкою періоду нарахування за кожним відсотковим періодом (починаючи з 8 відсоткового періоду і по 16 відсотковий період), а також співставити ці періоди нарахування зі справою №910/31771/15.

На вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув. При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не дослідив всі обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, що є порушенням вимог ст. 269 ГПК України.

5.2.8. Згідно з ч. 1 ст. 282 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Суд апеляційної інстанції в порушення приписів ч. 1 ст. 282 ГПК України, підтримавши висновки місцевого суду в повному обсязі, залишив без належної правової оцінки, зокрема, доводи апеляційної скарги, викладені в апеляційній скарзі, відтак, ухвалив постанову при неповному з`ясуванні обставин, на які посилаються учасники провадження у справі. Поза належною увагою суду апеляційної інстанції залишилось і питання призначення у справі експертизи, ініційоване відповідачем.

5.2.9. Отже, суди попередніх інстанцій не перевірили на підставі відповідних доказів розмір заявлених до стягнення сум основної заборгованості, заборгованості по відсоткову доходу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, правильності всіх вихідних даних (період нарахування за кожний відсотковий період дата початку нарахування та кінцева дата нарахування) при здійсненні такого розрахунку, співставлення періодів нарахування відповідних сум у цій справі та у справі №910/31771/15, а також арифметичну правильність розрахунку. Обидві судові інстанції обмежились лише формальним посиланням на те, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, що не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, встановленим у ст.236 ГПК України.

5.2.10. Зважаючи на компетенцію суду касаційної інстанції, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог ст.ст. 73, 74, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

6.2. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа направляється на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

6.4. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, дослідити сукупність обставин, на які посилається позивач та відповідачі і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа в частині направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі №910/7149/17 скасувати.

3. Справу №910/7149/17 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

СуддіЛ. Стратієнко

В. Студенець