Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.03.2019 року у справі №910/533/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 910/533/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І. В. - головуючий, Стратієнко Л. В., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання Співака С. В.,

представники учасників справи:

позивача - Пономарьов М. М.,

відповідача - не з'явився,

третьої особи-1 - не з'явився,

третьої особи-2 - не з'явився,

третьої особи-3 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019

(головуючий суддя Жук Г. А., судді Мальченко А. О., Дикунська С. Я.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2018

(суддя Васильченко Т. В. )

у справі №910/533/18

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Фармінг", 2. ОСОБА_3,3. ОСОБА_4

про визнання недійсним правочину з відчуження частки у статутному капіталі,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину з відчуження частки у статутному капіталі.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вчинений учасником (засновником) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Фармінг" (далі - ТОВ "Вест Фармінг") ОСОБА_2 правочин з відчуження його частки у статутному капіталі товариства суперечить приписам ч. 3 ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", а тому, на переконання позивачки, він підлягає визнанню недійсним на підставі приписів ст.ст. 215, 216 ЦК України.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.12.10.2015 зареєстровано юридичну особу - ТОВ "Вест Фармінг" та присвоєно ідентифікаційний код 40063911.

2.2.03.11.2015 рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Вест Фармінг", оформленим протоколом №2, вирішено звільнити з 03.11.2015 директора ТОВ "Вест Фармінг" ОСОБА_2 та прийняти з 04.11.2015 на посаду директорки товариства ОСОБА_1.

2.3. Наказом №2-к від 03.11.2015 ТОВ "Вест Фармінг" з 4 листопада 2015 директоркою товариства призначено Плясунову Валерію Сергіївну.

2.4.09.11.2015 ОСОБА_2 вчинив правочин, яким відчужив на користь ОСОБА_1 частку в статутному капіталі ТОВ "Вест Фармінг" в розмірі 100%, що складала 1 000

000,00 грн, оформивши його нотаріально посвідченою заявою.

2.5. Підставою звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсним правочину з відчуження ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ "Вест Фармінг" стало те, що відповідачем на момент вчинення правочину не був сформований статутний капітал товариства. Наведене, на думку позивачки, є порушенням її прав, так як зумовлює настання для ОСОБА_1 значних майнових зобов'язань у вигляді сплати частки або настання солідарної відповідальність за зобов'язаннями товариства.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.18 травня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено повністю.

3.2.16 січня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 залишено без змін.

3.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з того, що відповідно до ст. 87 ЦК України (в редакції, чинній на час створення товариства) юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

3.3.1. Суди встановили, що ТОВ "Вест Фармінг" діє на підставі модельного статуту (рішення загальних зборів товариства, оформленого протоком №1 від 07.10.2015).

За змістом п. 18, п. 20 модельного статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1182 від 16.11.2011, учасник товариства має право продати або іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі товариства одному чи кільком учасникам товариства або третім особам. Одночасно з передачею частки (її частини) третій особі до неї переходять усі права та обов'язки, що належали учасникові товариства, який відступив її повністю або частково.

Відповідно до ст. 98 ЦК України (в редакції, чинній на час відступлення частки) загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Cуди констатували, що виходячи із аналізу вищенаведених норм права в їх сукупності, учасник товариства вправі вийти з товариства, зокрема, шляхом відчуження своєї частки в статутному капіталі третій особі, правовим наслідком чого є припинення його участі в товаристві.

3.3.2. Cуди врахували пояснення позивачки про те, що відчуження частки у статутному капіталі товариства здійснено відповідачем безоплатно. У нотаріально посвідченій заяві відповідач повідомив, що матеріальних та інших претензій, передбачених чинним законодавством України, до ТОВ "Вест Фармінг" та до ОСОБА_1 він не має та в подальшому мати не буде.

Суди також зазначили, що ОСОБА_1 фактично не лише прийняла безоплатно частку у статутному капіталі товариства, але і в подальшому розпорядилася нею, відчуживши її частину іншим особам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

3.3.3. Отже, позивачка, прийнявши безоплатно від відповідача частку статутного капіталу ТОВ "Вест Фармінг", не була позбавлена можливості ознайомитися з корпоративними правомочностями, та відмовитися від їх прийняття. Проте, позивачка не лише вчинила дії з прийняття таких прав, а й розпорядилась ними на власний розсуд шляхом часткового їх відчуження третім особам.

3.3.4. Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним правочину з відчуження частки у статутному капіталі задоволенню не підлягають, оскільки позивачкою не було доведено порушення її прав, за захистом яких було пред'явлено позов у справі.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019, рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

4.2. Скаржниця обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Суди попередніх інстанцій під час розгляду даної справи проігнорували імперативні приписи ст.ст. 203, 215 ЦК України, за змістом яких зміст правочину не може суперечити ст.ст. 203, 215 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, та імперативні приписи ч. 3 ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", згідно з якими визначено, що частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

4.2.2. Висновки судів про недоведеність факту порушення прав та законних інтересів позивачки є суб'єктивними та безпідставними. Зокрема, ч. 4 ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Таким чином, на думку позивачки, набуття нею у власність частки, яка не є сформованою, породжує для позивачки додаткові обтяжливі майнові зобов'язання, або сплатити таку частку, або нести солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства, що суперечить її волі, яка існувала в неї на момент вчинення відповідачем оспорюваного правочину.

4.2.3. Відповідач вчинив оспорюваний правочин безоплатно, що було з його сторони фактично даруванням і з огляду на дружні відносини між сторонами на той час, позивачка не мала сумнівів в тому, що такий правочин вчиняється відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, суди попередніх інстанцій помилково вдалися до аналізу поведінки позивачки на момент вчинення відповідачем оскаржуваного правочину та при цьому взагалі самоусунулись від аналізу положень ч. 3 ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", оскільки в оскаржуваних рішеннях взагалі відсутні будь-які висновки щодо вказаних норм.

4.2.4. За таких умов, позивачка вважає, що оспорюваний правочин укладений з порушенням вимог ст. 147 ЦК України, ч. 4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", п. 19 модельного статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 №1182, що є підставою для визнання його недійсним.

4.3. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується визнання недійсним правочину з відчуження частки у статутному капіталі.

5.2.2. Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

5.2.3. Суди встановили, що відчуження ОСОБА_2 як учасником (засновником) ТОВ "Вест Фармінг" своєї частки у статутному капіталі ОСОБА_1 оформлено шляхом складення заяви від 09.11.2015, яка посвідчена нотаріально.

5.2.4. Звертаючись з позовом, позивачка стверджувала, що відчуження частки у статутному капіталі товариства здійснено відповідачем безоплатно. У нотаріально посвідченій заяві відповідач повідомив, що матеріальних та інших претензій, передбачених чинним законодавством України, до ТОВ "Вест Фармінг" та до ОСОБА_1 він не має та в подальшому мати не буде.

5.2.5. При цьому суди встановили, що ОСОБА_1, фактично, не лише прийняла безоплатно частку у статутному капіталі товариства, але і в подальшому розпорядилася нею, відчуживши її частину іншим особам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки на час розгляду спору у суді першої інстанції учасниками товариства були ОСОБА_1 з розміром частки у статутному капіталі в сумі 500 000,00 грн, ОСОБА_3 з розміром частки у статутному капіталі в сумі 250 000,00 грн та ОСОБА_4 з розміром частки у статутному капіталі в сумі 250 000,00 грн.

5.2.6. Верховний Суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від
01.10.2019 у справі №909/1294/15 викладено правову позицію по те, що відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

При цьому з позовом у справі №909/1294/15 зверталася особа, яка стверджувала про те, що вона нікому свою частку безоплатно не відступала. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що така безоплатна передача є для позивача вочевидь економічно недоцільною дією, вона позбавляє позивача права власності на частку 100% у товаристві. Тому для нього зазначена безоплатна передача не має економічного сенсу. Якщо тлумачити дії сторін як правочин щодо дарування, то це означало б, що позивач раптово, без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу вирішив значно погіршити своє становище; у такому випадку права й обов'язки сторін договору виглядали б вочевидь непропорційно. Крім того, за поясненнями того ж позивача у справі №909/1294/15, між ним і особою, якій була відступлена частка, відсутні дружні, родинні чи будь-які інші відносини, які б могли пояснити такий правочин.

5.2.7. В свою чергу, у справі №910/533/18 суди встановили, що між позивачкою та відповідачем виникли відносини дарування.

При цьому встановлені судами обставини справи дозволяють констатувати, що на укладення правочину дарування було волевиявлення обох сторін - як дарувальника (відповідача), так і обдаровуваної (позивачки), яка прийняла частку у статутному капіталі товариства, а згодом - розпорядилася нею на власний розсуд, здійснивши відчуження третім особам.

5.2.8. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Отже, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

5.2.9. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій, що позовні вимоги про визнання недійсним правочину з відчуження частки статутного капіталу задоволенню не підлягають, оскільки позивачкою не було доведено порушення її прав, за захистом яких було пред'явлено позов у цій справі.

Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивачки є самостійною підставою для відмови у позові.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у позові у справі правильним. При цьому, доводи позивачки у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються, - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

8. Висновки Верховного Суду щодо застосування норми права

8.1. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

8.2. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про визнання недійсним правочину з відчуження частки у статутному капіталі задоволенню не підлягають, якщо позивачем не доведено його прав, за захистом яких було пред'явлено позов у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №910/533/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець