Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/23321/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - Державної іпотечної установи (далі - Установа) - Тодосієнка В.М.,

відповідача - публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку (далі - Уповноважена особа Фонду) - Свистунова А.В.,

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) - Сотнікової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Установи

на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2018 (суддя Чинчин О.В.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018

(колегія суддів: Дикунська С.Я. (головуючий), судді Мальченко А.О., Жук Г.А.)

за позовом Установи до Банку в особі Уповноваженої особи Фонду,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд,

про визнання протиправним та скасування протоколу,

ВСТАНОВИВ:

Установа звернулася до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) до Банку в особі Уповноваженої особи Фонду про визнання протиправним і скасування з моменту затвердження протоколу від 22.09.2015 № 54 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом від 11.03.2015 (далі - Протокол).

Позовна заява мотивована тим, що Протокол складено та затверджено Уповноваженою особою Фонду безпідставно і з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема за висновками позивача: Протокол складено за відсутності необхідного регулювання, оскільки на дату його складання не існувало відповідного порядку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду, як того вимагають приписи статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон); викладені у Протоколі за результатами перевірки висновки щодо виявлених ознак нікчемності правочинів є необґрунтованими.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018, у позові відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що:

- відсутність нормативно-правових актів Фонду, які регулювали б порядок виявлення нікчемних правочинів і результатів їх оформлення на момент складання Протоколу, не виключають необхідності здійснення обов'язків, покладених на Фонд імперативними положенням статті 38 Закону;

- затвердження результатів засідання комісії з перевірки правочинів шляхом оформлення Протоколу не заборонено законодавством, адже не порушує жодних приписів, визначених Конституцією України та Законом;

- виявлені перевіркою нікчемні правочини досліджувалися в межах судових справ № 910/6052/16, № 910/7084/16 і № 910/7083/16 і за результатами розгляду було підтверджено, що такі правочини є нікчемними з підстав, передбачених пунктами 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону, та, відповідно, визнано їх недійсними;

- відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені господарськими судами у справах № 910/6052/16, № 910/7084/16 і № 910/7083/16, мають преюдиціальне значення;

- Протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення і не є актом в розумінні статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 19 Конституції України, статті 20 ГК України, статті 38 Закону, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Так, згідно з доводами позивача, викладеними в касаційній скарзі:

- врахування судами попередніх інстанцій у даній справі фактичних обставин, встановлених рішеннями суду у справах № 910/6052/16, № 910/7084/16 і № 910/7083/16, є неправильним, зважаючи на відмінність предмета доказування у спорах, що виключає можливість впливати на правильність вирішення даного спору;

- судами попередніх інстанцій безпідставно відхилено доводи Установи про складання Протоколу за відсутності належного правого регулювання, що є порушенням статті 19 Конституції України;

- висновок місцевого господарського суду, який підтримав суд апеляційної інстанції, щодо неможливості оскарження Протоколу, оскільки він не є актом в розумінні статті 20 ГК України, спростовується наявною судовою практикою.

Уповноважена особа Фонду подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та просила скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову зі справи - без змін.

У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов на адресу Верховного Суду 04.09.2018, Фонд просить продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу як пропущений з поважних причин. Водночас у відзиві Фонд зазначає, що рішення та постанову у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просить залишити зазначені судові акти без змін, а скаргу - без задоволення. Верховний Суд у складі колегії суддів вважає клопотання про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню на підставі статті 119 ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 02.03.2015 № 51 запроваджено з 03.03.2015 тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.;

- рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03.08.2015 № 147 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у Банку по 02.10.2015 включно;

- рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" від 02.10.2015 № 181 розпочато процедуру ліквідації Банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку Кадирову В.В.;

- 11.03.2015 Уповноваженою особою ФГВФО видано наказ № 67 "Про перевірку правочинів (договорів) в АТ "Дельта Банк" (далі - Наказ);

- відповідно до Наказу в Банку була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації Банку, на предмет виявлення правочинів (договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону;

- під час перевірки договорів застави майнових прав від 04.09.2014 № Д-1.1/2014, від 04.02.2015 № Д-2/2015, від 04.02.2015 № Д-3/2015 та договорів відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04.09.20014 № Д-1.2/2014, від 04.02.2015 № Д-2.1/2015, від 04.02.2015 № Д-3.1/2015, укладених між Банком і Установою, було встановлено, що зазначені договори мають ознаки нікчемності відповідно до пунктів 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону;

- результати перевірки затверджені рішенням комісії, яке оформлене Протоколом.

Причиною звернення з позовною заявою стала незгода Установи з Протоколом.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, але з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Згідно з частиною четвертою статті 37 Закону Уповноважена особа Фонду діє в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень така особа, зокрема: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку.

Частинами першою і другою статті 38 Закону на Фонд покладено обов'язок забезпечити збереження активів банку, зокрема забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною другою статті 20 ГК України способом захисту прав і законних інтересів може бути, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Водночас цю норму слід застосовувати з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України, яким до способів захисту віднесено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення (протоколу) Банку, затвердженого Уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і оформлене відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Протокол є внутрішнім документом Банку як суб'єкта господарювання, затвердженим керівником Банку (Уповноваженою особою Фонду) в межах своїх повноважень.

Враховуючи викладене, накази, рішення не можуть установлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів Банку, тому сам факт затвердження рішенням комісії, оформленим Протоколом, результатів перевірки правочинів не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа Банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.208 зі справи № 910/12294/16 і від 16.05.2018 зі справи № 910/17448/16.

Таким чином, колегія суддів вважає правильною мотивацію відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування Протоколу саме наведену у даній постанові Верховного Суду - відсутність порушеного права позивача.

При цьому встановлення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій наявності підстав для відмови в позові з інших мотивів не має своїм наслідком скасування оскаржуваних рішення та постанови, оскільки зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору в цілому.

Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведену норму процесуального права не можуть бути предметом розгляду та перевірки в Касаційному господарському суді викладені у касаційній скарзі доводи Установи, спрямовані на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній.

Інші аргументи позивача не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на помилковому розумінні правової природи Протоколу.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Установи без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 зі справи № 910/23321/17 залишити без змін, а касаційну скаргу Державної іпотечної установи - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Суховий