Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.04.2018 року у справі №910/14910/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/14910/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Тодосієнка В.М.,

відповідача - не з'явився,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1 - Башарова В.Є.,

- 2 - Гузієнка Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної іпотечної установи,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Чинчин О.В.)

від 15.11.2017,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Агрикова О.В., судді - Буравльов С.І., Чорногуз М.Г.)

від 01.03.2018,

за позовом Державної іпотечної установи,

до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :

1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

2) Національний банк України,

про визнання недійсним договору купівлі - продажу цінних паперів,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Державна іпотечна установа подала до Господарського суду міста Києва позов до ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про визнання недійсним договору купівлі - продажу цінних паперів №ДД-751/2014 від 08.09.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні договору №ДД-751/2014 від 08.09.2014 ПАТ "Дельта Банк" введено Державну іпотечну установу в оману щодо обставин, які мають істотне значення та зі сторони ПАТ "Дельта Банк" договір укладено з порушенням господарської компетенції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2018, у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими чинне законодавство пов'язує визнання правочинів недійсними, а саме - введення в оману сторони за договором.

Державна іпотечна установа подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Вказує на те, що умисними діями ПАТ "Дельта Банк" порушено право позивача на здійснення статутної діяльності, право на достовірну інформацію та право на ділову репутацію. Зазначені порушення прав позивача стали результатом зловживання своїми правами банком всупереч ст. 13 ЦК України шляхом умисного повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, замовчування суттєвих обставин щодо укладання спірного договору. На думку скаржника матеріалами справи підтверджується факт введення в оману ПАТ "Дельта Банк" Державної іпотечної установи шляхом повідомлення відомостей, які не відповідали дійсності на момент укладення спірного правочину, що містить ознаки дефекту волі позивача, не відповідає вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа-1 просять рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2018 залишити без змін, а касаційну скаргу Державної іпотечної установи без задоволення. Стверджують про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-751/2014 від 08.09.2014.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 08.09.2014 між Державною іпотечною установою як емітентом та ПАТ "Дельта Банк" як покупцем укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-751/2014.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, емітент зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цінні папери емітентом яких є Державна іпотечна установа, код ЦП (ISIN) UA4000178446, дата погашення ЦП 18.11.2020, вид ЦП - "Облігації підприємств, іменні відсоткові з додатковим забезпеченням", бездокументарної форми існування, серія "В3", номінальна вартість одного ЦП 100 000,00 грн, кількість ЦП 4 500 шт., ціна одного ЦП 101 821, 92 грн, загальна вартість ЦП (сума цього договору) 458 198 640, 00 грн.

Пунктом 2.2 договору визначено, що емітент за умови виконання покупцем п. 2.4 зобов'язаний забезпечити надання розпорядження про списання цінних паперів, що зазначені у п. 1.1 цього договору, з емітентського рахунку у цінних паперах №100024-UA70000001 у Національному депозитарії України на рахунок у цінних паперах покупця №301465-UA30001231 у депозитарній установі ПАТ "Дельта Банк", код МДО 301465, не пізніше 08.09.2014 з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Згідно з п. 2.4 договору покупець зобов'язується оплатити загальну вартість цінних паперів, що передаються за цим договором у власність покупцю, у сумі, зазначеній у п. 1.1 цього договору, в безготівковій формі не пізніше 08.09.2014 шляхом перерахування грошових коштів на рахунок емітента №26502000000995 в ПАТ "Дельта Банк", код установи банку 380236, код за ЄДРПОУ 33304730 до кінця операційного дня.

Відповідно до п. 2.5 договору право власності на продані за цим договором цінні папери переходить до покупця з моменту зарахування цінних паперів на рахунок у цінних паперах покупця №301465-UA30001231 у депозитарній установі АТ "Дельта Банк".

Відповідач на виконання умов укладеного між сторонами договору, 08.09.2014 надав розпорядження депозитарній установі ПАТ "Дельта Банк" на виконання облікової операції за №731/2014 щодо зарахування цінних паперів та відповідно до меморіального ордеру №73955081 від 08.08.2014 сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 458 198 640,00 грн, а позивач надав розпорядження про списання цінних паперів з емітентського рахунку у цінних паперах №100024- UA70000001 у Національному депозитарії України на рахунок у цінних паперах відповідача №301465-UA30001231 у депозитарній установі ПАТ "Дельта Банк".

Звертаючись з позовом у цій справі, позивач вказував на те, що при укладенні спірного договору відповідач навмисно та цілеспрямовано ввів позивача в оману та не повідомив фактів, які впливають на укладення правочину, а саме щодо стану ліквідності та загального фінансового стану банку. Також, позивач вказував на те, що договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-751/2014 від 08.09.2014 укладений з порушенням господарської компетенції, з посиланням на п. 4.3 програми фінансового оздоровлення на термін до 01.01.2017, якою відповідачу заборонено здійснення будь-яких інвестицій.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Позивач вказував на те, що ПАТ "Дельта Банк", на виконання п. 5.3.1 Генерального договору про фінансування та обслуговування іпотечних кредитів №103 від 10.01.2011 з метою введення позивача в оману, надавав останньому недостовірну інформацію та звітність щодо відповідності фінансових показників ПАТ "Дельта Банк" вимогам Стандарту Державної іпотечної установи.

Укладений між сторонами 10.01.2011 генеральний договір про рефінансування та обслуговування іпотечних кредитів № 103 в пунктах 5.3.1, 5.3.3 якого встановлено, що відповідач зобов'язаний надавати позивачу звітність та інформацію про виконання позивачем вимог Стандартів Державної іпотечної установи щодо дотримання ним нормативів своєї діяльності, фінансового стану, наявності заходів впливу контролюючих державних органів та іншу інформацію і звітність на вимогу позивача відповідно до Стандартів Державної іпотечної установи та для забезпечення виконання сторонами умов договору, регулює іншу сферу діяльності та жодним чином не стосується правовідносин сторін щодо договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД-751/2014, оскільки згідно з п.1.1 генерального договору його предметом визначено здійснення співпраці на ринку іпотечного кредитування відповідно до умов і вимог Стандартів Державної іпотечної установи, з метою розвитку і вдосконалення системи довгострокового іпотечного (кредитування, зокрема: впровадження надійних процедур надання та обслуговування іпотечних кредитів; залучення довгострокових фінансових ресурсів в житлову сферу через механізм вторинного ринку іпотечного кредитування, в той час як предметом договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД-751/2014 є передача емітентом (позивачем) у власність покупця (відповідача) цінних паперів та прийняття і оплата цих цінних паперів покупцем.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Положеннями статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Положеннями статей 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України передбачена недійсність правочинів з вадами волі, коли волевиявлення учасника правочину не відповідає його внутрішній волі, у тому числі якщо внутрішня воля сторони сформувалась неправильно під впливом обману. Суд враховує, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день укладення договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД-751/2014 (08.09.2014) сторони не знали і не могли знати про те, що 02.03.2015 Правлінням Національного банку України буде прийнята постанова №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 буде прийнято рішення № 51 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" з 03.03.2015.

На день укладення договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД-751/2014 (08.09.2014) не було жодних підстав, які б вказували на проблеми з ліквідністю чи платоспроможністю відповідача, зокрема, Національним банком України не було вжито заходів, передбачених ст. 66, ч. 1 ст. 67, ч. 1 ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", "Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу", затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року за № 346.

Сторони, будучи вільними в укладенні договору, погодили пункт 2.4 оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД-751/2014, відповідно до якого здійснення відповідачем оплати за облігаціями відбувалося шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача, відкритий саме у відповідача.

Відповідач перерахував позивачу визначені договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД-751/2014 грошові кошти у повному обсязі у встановлений договором строк, тобто належним чином виконав умови договору.

Саме позивач в 2013 році включив відповідача до проспекту емісій облігацій як особу, в якій емітент (позивач) має намір розмістити облігації.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Разом з тим суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи встановили, що обставини, стосовно яких, за доводами позивача, його введено в оману, не мають істотного значення для укладення оспорюваного договору.

При цьому колегія суддів погоджується з наведеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на те, що подання інформації стосовно фінансових показників відповідача не передбачено умовами договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД-751/2014 і в самому договорі відсутні посилання на генеральний договір № 103. Водночас, оскільки генеральний договір № 103 регулює іншу сферу діяльності та не стосується спірних правовідносин, суди обґрунтовано відхилили аргументи Державної іпотечної установи про надання ПАТ "Дельта Банк" недостовірної інформації на підставі генерального договору саме з метою введення Державної іпотечної установи в оману щодо обставин, істотних для укладення оспорюваного договору.

Посилання Державної іпотечної установи на положення Стандартів Державної іпотечної установи колегією суддів відхиляються як такі, що не відносяться до спірних правовідносин, адже ПАТ "Дельта Банк" у зазначених правовідносинах виступало покупцем цінних паперів, а не як банк, який мав бути рефінансований Державної іпотечною установою. При цьому Державна іпотечна установа не довела, що при укладенні оспорюваного договору визначальним при виборі контрагента з боку Державної іпотечної установи як емітента був саме фінансовий стан (ліквідність) покупця та нею витребовувались відповідні дані від ПАТ "Дельта Банк".

Оскільки Державна іпотечна установа під час розгляду справи належними доказами не довела те, що інформація стосовно стану ліквідності та загального фінансового стану банку дійсно мала істотне значення для укладення оспорюваного договору, а також наявність у діях ПАТ "Дельта Банк" умислу щодо введення позивача в оману з метою укладення договору, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору з підстав, вказаних у позовній заяві.

Також Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи Державної іпотечної установи про відсутність у ПАТ "Дельта Банк" господарської компетенції на укладення договору. Адже згідно з встановленими судами обставинами, цінні папери, які були предметом купівлі-продажу за договором № ДД-751/2014, є облігаціями позивача з додатковим забезпеченням, на операції з придбання яких не поширюються обмеження банку в період користування кредитом для збереження ліквідності.

Звертаючись з касаційною скаргою, Державна іпотечна установа не спростувала наведені висновки судів та не навела конкретні норми законодавства, чинні на момент укладення договору, які б обмежували господарську компетенцію ПАТ "Дельта Банк" саме щодо укладення договору та придбання цінних паперів.

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведені процесуальні норми, колегією суддів відхиляються доводи Державної іпотечної установи про те, що діями ПАТ "Дельта Банк" порушено її право на здійснення статутної діяльності, право на інформацію та право на ділову репутацію, оскільки під час розгляду справи судами попередніх інстанції позивач не довів належними доказами, що наведені ним обставини склались саме внаслідок укладення договору, а не інших обставин. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними зазначені обставини.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2018 у справі за № 910/14910/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач