Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.03.2018 року у справі №907/535/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/535/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Барчука Івана Івановича

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 (головуючий суддя - Скрипчук О.С., судді: Дубник О.П., Зварич О.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Барчука Івана Івановича

до Виноградівської міської ради Закарпатської області

про визнання недійсним рішення, визнання додаткової угоди укладеною та визнання договору поновленим

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Барчук Іван Іванович (далі - позивач, підприємець) звернувшись в суд з позовом до Виноградівської міської ради Закарпатської області (далі - відповідач, Рада), просив: визнати недійсним рішення Виноградівської міської ради Закарпатської області № 349 від 22.06.2017 (далі - рішення), визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі у редакції позивача; визнати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди землі від 16.05.2012 (далі - договір).

Ці вимоги мотивовано положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" та обставинами, що склались між сторонами у зв'язку з наміром позивача пролонгувати вказаний договір.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2017 (суддя Андрейчук Л.В.) позов задоволено з підстав обґрунтованості заявлених вимог за правовою конструкцією частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Оскарженою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, яким у позові відмовлено.

Суд визнав, що позивач звертаючись до Ради не надавав проекту додаткової угоди, що не відповідає положенням частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а наявність заперечень орендодавця, упродовж місяця після закінчення дії договору, унеможливлює пролонгацію договору на підставі положень частини 6 цієї ж статті. Також суд визнав, що позивачем не доведено того, що спірне рішення Ради суперечить законодавству.

У касаційній скарзі позивач просить вказану постанову у справі скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Ці вимоги мотивовано неправильним застосуванням апеляційним судом статті 33 Закону України "Про оренду землі" та порушенням статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, що призвело до помилкових висновків суду та прийняття незаконного рішення.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить залишити скаргу без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувану постанову, як законну та таку, що відповідає обставинам справи, залишити без змін.

Частиною 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини 3 статті 295 названого Кодексу відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень (рішення).

За змістом частини 4 статті 295 цього Кодексу до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Отже учасник судового процесу зобов'язаний забезпечити надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, а останнім забезпечується таким чином можливість реалізовувати свої права у суді касаційної інстанції.

Згідно частини 4 статті 13 наведеного Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

З огляду на відсутність доказів направлення копії відзиву позивачеві, враховуючи недотримання заявником наведених процесуальних положень, що впливає на права інших учасників судового процесу, та те, що відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, відзив на касаційну скаргу залишено судом без розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи оскаржувану постанову, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами встановлено, що 16.05.2012 між Виноградівською міською радою Закарпатської області (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Барчуком Іваном Івановичем (орендар) було укладено договір оренди землі (надалі - договір), за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування об'єкту зовнішньої реклами-рекламного щита.

Пунктом 2 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка за кадастровим номером 2121210100:00:010:0238 загальною площею 0,0007 га в тому числі 0,0007 га - землі, які використовуються в комерційних цілях.

Пунктом 3 договору визначено, що на земельній ділянці, яка передається в оренду знаходяться об'єкти нерухомого майна - рекламний щит, а також інші об'єкти інфраструктури.

Пунктом 7 договору передбачено, що договір укладено на п'ять років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

Встановлено і те, що 07.04.2017 відповідач отримав від позивача заяву від цієї ж дати про продовження терміну дії договору на п'ять років.

Пізніше, 10.05.2017 орендарем повторно було подано до міської ради заяву про продовження терміну дії договору на п'ять років.

Відповідач листом № 02-9/628 від 28.04.2017 повідомив позивача про те, що Правилами розміщення реклами у м. Виноградів не передбачено надання земельної ділянки в оренду для обслуговування зовнішньої реклами та рекомендував звернутись до виконкому міської ради про надання дозволу на розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

В подальшому, 16.06.2017 позивачем було подано до міської ради заяву б/н від 16.06.2017 до якої додано проект додаткової угоди щодо продовження терміну дії договору оренди землі.

23.05.2017 відповідачем направлено на адресу позивача лист № 02-9/740 в якому повідомлено, що термін дії договору оренди закінчився 16.05.2017. В листі позивачу рекомендовано звернутись до виконкому міської ради про надання дозволу на розміщення об'єктів зовнішньої реклами без укладення договору оренди землі, в порядку визначеному Правилами розміщення зовнішньої реклами у місті Виноградів, затверджених рішенням Виноградівської міської ради № 281 від 18.05.2017.

Спірним рішенням Ради від 22.06.2017 № 349 «Про розгляд звернення Барчука І.І.» було вирішено: припинити договір оренди землі від 16.05.2012; Барчуку І.І. повернути за актом прийому-передачі вказану земельну ділянку; рекомендувати Барчуку І.І. звернутись до виконавчого комітету міської ради для отримання дозволу на розміщення об'єкта зовнішньої реклами на вказаній земельній ділянці.

Вказані обставини у сукупності слугували підставою для заявлення даного позову який позивач мотивував тим, що він неодноразово листами звертався до відповідача із зверненням про поновлення договору оренди землі, однак додаткову угоду про поновлення договору на той самий строк та на тих самих умовах відповідачем підписано не було, однак прийнято оскаржуване рішення про припинення договору та повернення об'єкту оренди.

Приймаючи оскаржувану постанову апеляційна інстанція виходила з недоведеності позивачем його правової позиції в обґрунтування позовних вимог.

Підстави для скасування постанови відсутні з огляду на таке.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції від 20.09.2016 чинній на час закінчення дії договору і відповідно виникнення спірних правовідносин, визначено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку (ч.2).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.3).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5).

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч.6).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу (ч.7).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку (ч.8).

У разі смерті орендодавця перебіг строків, визначених частинами другою, п'ятою, шостою, восьмою цієї статті, зупиняється до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку (ч.9).

З дня, коли орендарю стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку до спадкоємця або територіальної громади, перебіг зазначених строків продовжується з урахуванням строку, що минув до їх зупинення (ч.10).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч.11).

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (ч.12).

Отже, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1 - 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", є відмінними.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Так, для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

У даній справі встановлено, що звертаючись до відповідача з листом-повідомленням від 07.04.2017 про свій намір пролонгувати договірні відносини, позивач не додав проекту додаткової угоди, що не відповідає приписам частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а відтак визнати, що орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов'язок щодо додання до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар проекту додаткової угоди, не можна.

Тому, аргументи позивача в цій частині були правомірно відхилені апеляційним судом, позаяк позивач, звернувшись до Ради без проекту додаткової угоди, втратив своє переважне право на поновлення договору оренди землі на новий строк за правовою конструкцією частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Разом з цим, частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не вимагається.

З підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк.

Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах.

Відсутність заперечення орендодавця щодо пролонгації договору, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

Апеляційний суд встановив, що відповідачем 23.05.2017 тобто упродовж місяця після закінчення строку дії договору, було направлено на адресу позивача лист № 02-9/740 в якому було повідомлено, що термін дії договору оренди закінчився 16.05.2017.

Судом встановлено і те, що заперечення орендодавця на продовження дії договору на новий строк мали місце і під час дії договору. Так 28.04.2017 відповідач повідомив позивача про те, що Правилами розміщення реклами у м. Виноградів не передбачено надання земельної ділянки в оренду для обслуговування зовнішньої реклами та рекомендував звернутись до виконкому міської ради про надання дозволу на розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

З огляду на викладене, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні вимог про визнання договору поновленим на той самий строк і на тих самих умовах в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки як до закінчення так і упродовж місяця після закінчення строку дії договору мали місце заперечення орендодавця.

Щодо вимог позивача визнати недійсним рішення Ради від 22.06.2017, яким було вирішено: припинити договір оренди землі від 16.05.2012; Барчуку І.І. повернути за актом прийому-передачі вказану земельну ділянку; рекомендувати Барчуку І.І. звернутись до виконавчого комітету міської ради для отримання дозволу на розміщення об'єкта зовнішньої реклами на вказаній земельній ділянці, то апеляційний суд законно визнав, що підстави для задоволення цих вимог відсутні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Апеляційний суд не встановив, а позивач не довів обставин, котрі б свідчили про те, що рішення суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Рада упродовж всього спору з позивачем наголошувала, що укладання договору оренди земельної ділянки під об'єктами зовнішньої реклами законодавством, що регулює спірні правовідносини, в тому числі Правилами розміщення зовнішньої реклами у місті Виноградів, не вимагається.

Так частина 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" у редакції від 23.03.2017, що діяла з 26.04.2017 та була чинною на час закінчення дії договору та прийняття оспорюваного рішення Ради, визначає, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до цього Закону на підставі зазначених дозволів, які оформляються за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами, або їх власників та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі - Правила).

Пунктом 1 Правил у редакції від 22.03.2017, котра діяла з 04.04.2017, та була чинною на час звернення позивача з заявою від 07.04.2017, визначено, що ці Правила регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Пунктом 3 цих же Правил передбачено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Названий Закон у частині 1 статті 1 визначає, що документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

За змістом пунктів 24, 32 Правил виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу. Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Таким чином, оскільки підстави для поновлення договору в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі" відсутні, а законодавство, що регулює порядок розміщення зовнішньої реклами як на загальнодержавному так і на місцевому рівні не передбачає укладання договору оренди земельної ділянки під таким об'єктом, однак визнає необхідним отримання відповідного дозволу від виконавчого органу сільських, селищних, міських рад у населених пунктах, тобто від таких як виконком міста Виноградів, про що неодноразово Рада інформувала позивача, то аргументи останнього щодо незаконності прийнятої у справі постанови, відхиляється колегією суддів, як помилкові.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 26.04.2017 у справі N 905/542/15 та у справі №905/544/15 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

За вказаних обставин, доводи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для задоволення скарги і скасування постанови - відсутні.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Барчука Івана Івановича залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 у справі Господарського суду Закарпатської області №907/535/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є.В. Краснов