Історія справи

Постанова КГС ВП від 14.11.2019 року у справі №904/50/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 904/50/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І. В. - головуючий, Кондратова І. Д., Стратієнко Л. В.

за участю секретаря судового засідання Співака С. В.,

представники учасників справи:

позивача - не з'явився,

відповідача - Сіренко С. В.,

третьої особи на стороні позивача - Пистогова С. В.,

третьої особи на стороні відповідача - Васильєв А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019

(головуючий суддя Іоннікова І. А., судді Тарасенко К. В., Михальська Ю. Б. )

та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019

(суддя Сівакова В. В. )

у справі №904/50/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз"

до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: "Nіbulоn S.А."

про звільнення з-під арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. У грудні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Компанія "Райз" (далі - ПрАТ "Компанія "Райз") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк") про звільнення з-під арешту майна.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що в забезпечення виконання генеральних угод №15106N3 від 23.02.2006 та №15106N6 від 23.03.2006, позивачем як іпотекодавцем було укладено із ПАТ "Укрексімбанк" як іпотекодержателем ряд іпотечних договорів, за якими в іпотеку передано нерухоме майно. Водночас Департаментом ДВС накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно в межах виконавчих проваджень №55583162,49881496,54901090. Позивач зазначає, що якщо належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна. Позивач вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання державним виконавцем за виконавчим документом для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, є порушенням передбаченого ч. 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

1.3. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.01.2019 матеріали позовної заяви передано на розгляд Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.23.02.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) та Закритим акціонерним товариством "Науково-виробничим підприємством "Райз-Агро" (позичальник) укладено генеральну угоду №15106N3, відповідно до якої банк прийняв на себе зобов'язання з фінансування позичальника.

2.2.23.03.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) та Дочірнім підприємством "Райз-Агросервіс", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Компанія "Райз" (позичальник), укладено генеральну угоду №15106N6, відповідно до якої банк прийняв на себе зобов'язання з фінансування позичальника.

2.3. В забезпечення виконання генеральних угод №15106N3 від 23.02.2006 та №15106N6 від 23.03.2006, між Закритим акціонерним товариством "Компанія "Райз" як іпотекодавцем було укладено із ПАТ "Укрексімбанк" як іпотекодержателем ряд іпотечних договорів, за якими в іпотеку передано відповідне нерухоме майно.

2.4. Департаментом ДВС винесено постанову №49881496 від 09.03.2017 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/5305/15-г від 13.05.2015 та постанову №55583162 від 22.01.2018 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва №759/16206/14-ц від 28.12.2017 про арешт майна боржника - Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз".

2.5.18.10.2017 Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову №54901090 про арешт майна боржника - ПАТ "Компанія "Райз".

2.6. Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що дії щодо накладення арешту на належне позивачу майно порушують права заставодавця та заставодержателя щодо порядку виконання існуючих кредитних договорів та договорів забезпечення.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.04 червня 2019 року рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено.

3.2.11 вересня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 залишено без змін.

3.2.1. Судові рішення мотивовані тим, що з огляду на характер спірних правовідносин сторін, підстави і предмет заявленого позову, а також встановлені судом фактичні обставини у справі, накладення арешту на майно не має наслідком порушення прав позивача, який є боржником у виконавчих провадженнях та не є іпотекодержателем спірного майна.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. ПрАТ "Компанія "Райз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від
11.09.2019, рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

4.1.1. На думку скаржника, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.

4.1.2. Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог виключно стягувача-заставодержателя. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (ч. 7 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження").

4.1.3. Позивач вважає, що враховуючи системний аналіз частин 6 та 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", якщо належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна.

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання, державним виконавцем за виконавчим документом, для задоволення вимог стягувана, який не є іпотекодержателям, є порушенням передбаченого ч. 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (право, що виникло, або виникне в майбутньому).

Зважаючи на ту обставину, що накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, ним порушується право заставодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави в будь-який момент.

4.2. Департамент ДВС та "Nіbulоn S.А." подали відзиви на касаційну скаргу, в яких вони заперечуючи проти доводів касаційної скарги просять постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.2.1. Відзиви мотивовані тим, що ч. 1 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Отже, законом передбачено, що поняття "звернення стягнення" охоплює сукупність трьох послідовних дій: арешт (опис), вилучення та примусова реалізація. Таким чином, накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є лише законною процесуальною дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому.

4.2.2. Звернення стягнення на заставлене майно, в т. ч. іпотечне, за виконавчими документами допускається для задоволення вимог стягувачів-заставодержателів.

Винятком з цього правила є, зокрема, випадок, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (п. 2 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження"). Отже, суттєве значення для вирішення спору у даній справі є встановлення дійсної вартості предмета іпотеки на час розгляду даної справи та співвідношення такої вартості із сумою заборгованості відповідача 1 перед позивачем. Проте ані до місцевого господарського суду, ані до господарського суду апеляційної інстанції позивач не надав доказів того, що вартість предметів застави (іпотеки) є меншою за розмір заборгованості боржника заставодержателю.

4.2.3. Отже, третя особи та відповідач вважають, що сам по собі факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці. Законом України "Про виконавче провадження" право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці та не встановлено обов'язку державного виконавця при накладенні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою.

З урахуванням викладеного, державним виконавцем в межах виконавчих проваджень №49881496 і ВП №55583162 правильно накладено арешти на майно ПрАТ "Компанія " Райз", тоді як скаржником не надано будь-яких доказів оскарження, визнання недійсними чи скасування постанов державного виконавця про арешт майна боржника у виконавчих провадженнях №49881496 і №55583162.

4.2.4. У відзивах також зауважено, що скаржником ані до місцевого господарського суду, ані до суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів на підтвердження існування жодної з обставин, з якими ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує можливість зняття арешту з майна боржника. Також скаржник жодним чином не обґрунтував у чому конкретно полягає порушення прав або інтересів позивача у зв'язку з правомірним накладенням державним виконавцем арешту на майно позивача з метою забезпечення реального виконання наказу господарського суду міста Києва №910/53 05/15-г від 13.05.2015 і виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва №759/16206/14-ц від 28.12.2017, а також яким чином задоволення позову призведе до поновлення або забезпечить захист прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

4.2.5. Окремо Департамент ДВС звертає увагу на зміст позовної заяви, відповідно до якої арешт майна позивача у виконавчому провадженні №54901090 накладений постановою державного виконавця від 18.10.2017 про арешт майна боржника, винесеною не відповідачем, а іншим органом державної виконавчої служби - відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Департамент ДВС не може бути відповідачем за вимогами, заявленими з приводу дій відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Департамент ДВС зауважує, що позов ПрАТ "Компанія "Райз" фактично поданий на захист прав, свобод та/або інтересів не позивача, а іншої особи - заставодержателя (іпотекодержателя), яка бере участь в даній справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, що з огляду на положення ч. 1 ст. 2 ГПК України виключає можливість задоволення позовних вимог.

4.3. Відзив від Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Верховного Суду не надійшов.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується звільнення нерухомого майна з-під арешту.

5.2.2. Відповідно до ч. 6 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

У частинах 1 та 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених частинах 1 та 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

5.2.3. Предметом спору у цій справі є дії органів виконавчої служби під час вчинення виконавчих дій, зокрема, щодо накладення арешту на майно боржника у виконавчих провадженнях №55583162,49881496,54901090.

Втім, у матеріалах цієї справи відсутнє судове рішення або рішення іншого органу (посадових осіб), на виконання якого видано виконавчий документ, на підставі якого Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження №54901090 та накладено арешт.

В свою чергу, господарські суди встановили, що Департаментом ДВС винесено постанову №49881496 від 09.03.2017 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/5305/15-г від 13.05.2015 та постанову №55583162 від
22.01.2018 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва №759/16206/14-ц від 28.12.2017 про арешт майна боржника - ПАТ
"Компанія "Райз".

5.2.4. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Проте у цій справі з такою вимогою звернувся сам боржник, якому належить іпотечне майно. При цьому в матеріалах справи відсутні докази існування спору щодо права власності на це майно у іншої, крім ПрАТ "Компанія "Райз", особи.

Тобто посилання останнього у позовній заяві на норми цивільного законодавства щодо захисту права власності не заслуговують на увагу, оскільки ним не визначено особи, яка порушує це право, що свідчить про відсутність спору про право.

5.2.5. Статтею 14 ГПК України передбачений принцип диспозитивності господарського судочинства, який передбачає позицію позивача щодо вибору способу захисту з урахуванням тієї обставини, що роль суду зведена до організації господарського процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов'язків, і суд не повноважний визначати спосіб захисту без відповідного звернення зацікавленої особи, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Статтею 14 ГПК України випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Статтею 14 ГПК України.

5.2.6. Натомість, з урахуванням відсутності у цій справі доказів, що підтверджують на виконання якого виконавчого документа відкрито виконавче провадження №54901090, а виконавче провадження №49881496 відкрито з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/5305/15-г від 13.05.2015, а виконавче провадження №55583162 - з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва №759/16206/14-ц від 28.12.2017, слід зазначити про право ПрАТ "Компанія "Райз" звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

5.2.7. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відтак вимоги ПрАТ "Компанія "Райз" до Департаменту ДВС про звільнення майна з-під арешту, заявлені позивачем у цій справі в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви, не підлягають вирішенню у господарських судах, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1. ч. 1 ст. 231 ГПК України з мотивів, наведених вище.

Аналогічні правові позиції щодо юрисдикційності спору у подібних правовідносинах висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №904/51/19 та в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №904/49/19.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч. 1 ст. 311 ГПК України).

6.3. Відповідно до ч. 1 ст. 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених ч. 1 ст. 313 ГПК України.

6.4. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга ПрАТ "Компанія "Райз" підлягає задоволенню частково, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

8. Висновки Верховного Суду щодо застосування норми права

8.1. Предметом спору у цій справі є дії органів виконавчої служби під час вчинення виконавчих дій, зокрема, щодо накладення арешту на майно боржника у виконавчих провадженнях №55583162,49881496,54901090.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Проте у цій справі з такою вимогою звернувся сам боржник, якому належить іпотечне майно.

8.2. Право боржника звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Звідси, вимоги боржника про звільнення майна з-під арешту, заявлені в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви, не підлягають вирішенню у господарських судах, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі №904/50/19 скасувати.

3. Провадження у справі №904/50/19 закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко