ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/5372/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - Рогачова А. К.,

відповідача - Опанасик В. В.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 (судді: Разіна Т. І., Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 (суддя Смирнова Ю. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоальянс",

про розірвання договору поруки,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - ТОВ "Лекс Грант") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про розірвання з 17.11.2016 договору поруки від 08.11.2016 № 4Э11100И/П (далі - договір від 08.11.2016), укладеного між позивачем і відповідачем.

Позов обґрунтовано наявністю підстав для розірвання спірного договору у зв`язку з ненаданням відповідачем позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов`язків боржників за кредитними договорами. Позивач, наголошуючи на істотності порушення, зазначив, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором від 08.11.2016 (у частині надання позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов`язків боржників за кредитними договорами) він зазнав збитків і був змушений залучити кредитні кошти та втратив зацікавленість у подальшому виконанні договору.

1.2. Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ "Приватбанк" у відзиві на позов акцентувало на недотриманні позивачем вимог статті 188 Господарського кодексу України щодо порядку розірвання договору; недоведеності повного виконання позивачем умов договору поруки та істотності порушення відповідачем його умов.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд визнав недоведеною істотність порушення відповідачем умов договору від 08.11.2016 і дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання цього договору у судовому порядку з підстав, заявлених позивачем.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 залишено без змін.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Лекс Грант" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі ТОВ "Лекс Грант" вважає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 2, 5, 46, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неврахування судами положень статей 517, 556, 611, 651 Цивільного кодексу України, порушення норм статті 20 Господарського кодексу України, ненадання оцінки аргументам позивача, наведених ним під час розгляду спору.

Зокрема, скаржник акцентує на істотному порушенні відповідачем умов спірного договору поруки, що полягало у ненаданні позивачеві копій документів на підтвердження обов`язків боржників за кредитними договорами, внаслідок чого позивач не зміг реалізувати своє право на стягнення з третьої особи коштів, сплачених позивачем за договором поруки. Скаржник наголошує, що станом на день звернення до суду зобов`язання банку за спірним договором поруки не виконано, та зазначає, що відповідач прийняв виконання зобов`язань позивачем за спірним договором.

3.2. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 08.11.2016 між ТОВ "Лекс Грант" - поручителем і ПАТ КБ "Приватбанк" - кредитором укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоальянс" (далі - ТОВ "Енергоальянс") - боржником своїх зобов`язань за кредитними договорами від 17.03.2011 № 4Э11100И, від 24.09.2013 № 4Э13583И, від 10.10.2013 № 4Э13658И (далі - кредитний договір/кредитні договори) з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та у терміни відповідно до кредитного договору.

Відповідно до пунктів 2, 3 цього договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та у терміни відповідно до кредитних договорів. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

За змістом пунктів 4 - 6 спірного договору поруки у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та у терміни відповідно до кредитного договору; у разі невиконання боржником пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання; поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, упродовж 5 календарних днів із моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.

До поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (пункт 8 договору від 08.11.2016).

Відповідно до пункту 10 договору поруки кредитор зобов`язаний у разі виконання поручителем обов`язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін. (пункт 14 спірного договору).

4.3. На виконання умов договору поруки від 08.11.2016 ТОВ "Лекс Грант" перерахувало ПАТ КБ "Приватбанк" грошові кошти у сумі 233 686 563,32 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 09.11.2016 № 88 на суму 88 753 750,00 грн, від 09.11.2016 № 89 на суму 66 309 563,38 грн, від 09.11.2016 № 90 на суму 78 623 249,94 грн.

4.4. Позивач (в обґрунтування позову) послався на те, що відповідач порушив умови договору поруки, оскільки не надав позивачеві належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами; не отримавши документи, необхідні для стягнення грошових коштів з боржника, та не маючи можливості використати правочини, які забезпечували виконання зобов`язань з боку боржника, позивач втратив зацікавленість у подальшому виконанні договору поруки та зазнав значних збитків.

У зв`язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов договору (ненаданням належним чином завірених копій документів на підтвердження обов`язків боржника за кредитними договорами) позивач просив розірвати договір поруки у судовому порядку.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 зазначеного Кодексу передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1, 2 статті 556 зазначеного Кодексу до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

5.2. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Господарськими судами встановлено, що у матеріалах справи немає доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача із вимогою про надання документів, передбачених договором поруки, або доказів наявності вини відповідача у ненаданні таких документів, що, у свою чергу, свідчить про недоведеність істотного порушення умов договору поруки відповідачем і недотримання прав позивача у цьому випадку.

Водночас колегія суддів зауважує, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та не залежить від отримання поручителем документів, які підтверджують таке право.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України.

За змістом статті 188 цього Кодексу зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як уже зазначалося, сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою. Однак, як з`ясував суд апеляційної інстанції, належних і допустимих доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору від 08.11.2016 відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору у матеріалах справи немає.

5.3. За змістом статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з`ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та наявні у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки від 08.11.2016 із підстав, заявлених у позові, та свідчили би про істотність порушення відповідачем умов договору у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанцій з`ясували, що позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем зобов`язань за спірним договором поруки, внаслідок якого позивач зазнав значних збитків. Наявності складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов`язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками, вина) позивач також не обґрунтував і не довів. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.

Ураховуючи наведені положення законодавства, а також обставини, установлені судами, зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки із заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про розірвання спірного договору.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень не вбачається.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Серявін та інші проти України" наголошено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/5372/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак