Історія справи

Постанова КГС ВП від 11.11.2021 року у справі №910/11069/21
Постанова КГС ВП від 11.04.2022 року у справі №910/11069/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11069/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Кропивної Л. В., Пашкіної С. А., Сітайло Л. Г.

від 19.08.2021

за заявою ОСОБА_1

про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_1

до:
1. Акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк";

2. Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод

про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та припинення права власності

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст заяви

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк", Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод у якому просив:

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від
30.03.2020, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний інвестиційний банк" та Орендним підприємством Ужгородський коньячний завод, предметом якого є нежитлове приміщення, загальною площею 683,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею Алісою Михайлівною;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 51815924 від 30.03.2020, прийняте приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею Алісою Михайлівною, на підставі якого право власності на Приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 850395180000) було зареєстроване за Орендним підприємством Ужгородський коньячний завод;

- припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод на Приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 850395180000), зареєстроване на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею Алісою Михайлівною за реєстраційним номером 90.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення поданого ним позову і просив суд:

- накласти арешт на Приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 850395180000), власником якого є Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод;

- заборонити будь-яким державним реєстраторам у розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вчиняти будь-які дії з державної реєстрації права власності та/або інших речових прав на нерухоме майно, крім як на виконання судових рішень, які набрали законної сили, стосовно Приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 850395180000).

Зазначив, що ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 є власниками опосередкованої істотної участі у розмірі 100% статутного капіталу Акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк" через: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Латуж", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Плодоовоч-Уж", 3) Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод, що підтверджується рішенням Національного банку України від 19.05.2017 року № 163 "Про погодження набуття істотної участі в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний інвестиційний банк".

В свою чергу, акціонерами Банку є: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Латуж", яке володіє пакетом акцій в розмірі 32,9380% статутного капіталу, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Плодоовоч-Уж", яке володіє пакетом акцій в розмірі 25,00% статутного капіталу, 3) Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод, яке володіє пакетом акцій в розмірі 42,0620% статутного капіталу, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Враховуючи приписи статті 2, п. 2 ч. 1 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", позивач вказав, що вказані акціонери Банку мають істотну участь в ньому, оскільки володіють пакетом акцій в розмірі більше 10% статутного капіталу Банку.

30.03.2020 Акціонерне товариство "Комерційний інвестиційний банк", в якому інший власник опосередкованої істотної участі - ОСОБА_2 є головою Наглядової ради, уклав із одним із своїх акціонерів - Орендним підприємством Ужгородський коньячний завод, де керівником та кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_2, Договір купівлі-продажу, на підставі якого за заниженою ціною (ціною, яка не є ринковою) на користь Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод було відчужене спірне приміщення.

Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод та ОСОБА_2 є пов'язаними із Банком особами в розумінні пункту 2 частини 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Ціна, за якою було продане спірне приміщення, становить 27 958 365,60 грн, що суттєво нижче ринкової, відтак позивач вважає, що ціна, за якою Банк продав пов'язаній особі спірне приміщення не є ринковою, а умови Договору купівлі-продажу не є поточними ринковими умовами.

Відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами, не можуть передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами. Угоди, укладені банком із пов'язаними з банком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення.

Відтак, на думку позивача, наявні підстави для визнання Договору купівлі-продажу недійсним, прямо передбачені визначені статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно з приписами статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у випадку неплатоспроможності Банку позивач, як власник опосередкованої істотної участі в банку та пов'язана з Банком особа, несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

У зв'язку з цим ОСОБА_1, як власник опосередкованої істотної участі в банку звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на приміщення за Орендним підприємством Ужгородський коньячний завод, припинення права власності на спірне приміщення за Орендним підприємством Ужгородський коньячний завод.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод має намір продати спірне приміщення про що свідчить оголошення, розміщене з квітня 2021 року на веб-сайті 100realtv. ua.

2. Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.07.2021 у справі № 910/11069/21 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив. Вжив заходів забезпечення позову, а саме:

- наклав арешт на нежитлове приміщення загальною площею 683,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 850395180000), власником якого є Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод (Україна, 88014, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Тімірязєва, буд. 19; ідентифікаційний код 00412122);

- заборонив будь-яким державним реєстраторам у розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вчиняти будь-які дії з державної реєстрації права власності та/або інших речових прав на нерухоме майно, крім як на виконання судових рішень, які набрали законної сили, стосовно нежитлового приміщення загальною площею 683,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 850395180000).

Місцевий господарський суд виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами обґрунтував причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.08.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 910/11069/21 скасував.

Відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Апеляційний господарський суд зазначив, що фізична особа ОСОБА_1 не мала господарської процесуальної дієздатності на подання до господарського суду вимоги про визнання недійсним договору, укладеного між юридичними особами, та похідних від неї вимог щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій.

Відсутність у фізичної особи господарської процесуальної дієздатності означає відсутність у неї права і на подання інших заяв, у тому числі про вжиття тимчасових заходів про забезпечення позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 у справі № 910/11069/21, у якій просив її скасувати, ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 910/11069/21 залишити в силі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявником зазначено що постанова суду апеляційної інстанції прийнята із неправильним застосуванням норм матеріального права та грубим порушенням норм процесуального права, а також без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, що є безумовними підставами для її скасування.

Також зазначив, що в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції викладено висновки про порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених в статтях 20, 21, 22, 23 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для передачі даної касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду в силу приписів частини 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначив, що заява про забезпечення позову була подана із дотриманням вимог частини 5 статті 139 Господарського процесуального кодексу України.

У позивача наявна господарська процесуальна дієздатність і при поданні позову були дотримані правила суб'єктної і предметної юрисдикції; оскільки він звертається до суду не як фізична особа, а як власник істотної опосередкованої участі банку (через ланцюг володіння корпоративними правами) та пов'язана з банком особа, що несе відповідальність за дії або бездіяльність, які можуть призвести до завдання банку шкоди або довести його до неплатоспроможності, отже правова природа цих правовідносин вочевидь є корпоративною. Це узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суду викладеною у постановах від 31.10.2018 у справі № 757/75148/17-ц та від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, згідно з якою позови Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов'язаних з неплатоспроможними банками осіб (у тому числі власників істотної участі) подаються до господарських судів.

А також зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв'язку з відмовою у задоволенні клопотання про огляд доказів.

5. Узагальнена позиція інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив її відхилити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Зазначив, що корпоративні права, згідно з пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства", - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства. Які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Позивачем не доведено наявності у нього корпоративних прав щодо Акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк". Предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, а не спір з приводу порушених прав позивача, визначених статтею 25 Закону України "Про акціонерні товариства".

У наведених позивачем постановах Великої Палати Верховного Суду підставою звернення є частина 12 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а тому вони не можуть бути враховані при вирішенні даного спору.

6. Розгляд клопотань.

Скаржник заявив клопотання про передачу справи № 910/11069/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки постанова суду апеляційної інстанції оскаржується з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

Суд касаційної інстанції відхиляє клопотання позивача про передачу справи № 910/11069/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду за частиною 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до частини 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України лише за відсутності всіх трьох указаних у цій частині випадків. Якщо наявний хоча б один з них, справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Подібні висновки наведені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від
13.01.2020 у справі № Б-39/02-09 та від 22.09.2020 у справі № 916/3322/19.

Скаржник не обґрунтовував порушення судом апеляційної інстанції правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як передбачено пунктом 2 частини 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, а також не довів наявності інших випадків для такої передачі.

Таким чином передбачені частиною 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України підстави для передачі справи № 910/11069/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

7. Позиція Верховного Суду.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо суті касаційної скарги

Апеляційний господарський суд скасував ухвалу місцевого господарського суду від
14.07.2021 у справі №910/11069/21 про забезпечення позову виключно з підстав порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20, 21, 22, 23 Господарського процесуального кодексу України.

Висновків щодо законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції по суті заяви про забезпечення позову постанова апеляційного господарського суду не містить, відповідно доводи касаційної скарги та викладені у відзиві на касаційну скаргу заперечення щодо наявності/відсутності підстав для забезпечення позову судом касаційної інстанції не перевіряються. Також в постанові суду апеляційної інстанції не зазначено до якої юрисдикції належить вирішення даного спору.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Такими превентивними, передбаченими законом, заходами запобігання правопорушення є, зокрема, заходи забезпечення позову визначені главою 10 розділу І Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими частиною 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими частиною 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.

Отже розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд до суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду за умови дотримання яких здійснюється її розгляд по суті.

Тобто першочерговою у будь якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку (юрисдикції) звернення із заявою про забезпечення позову до суду.

Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі № 916/142/19.

Ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за пунктами 1,3 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач, звертаючись з позовом про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, обґрунтував належність цього спору до юрисдикції господарських судів, тим, що даний спір є найбільш наближеним до спору, що виникає з корпоративних відносин.

Позивачем зазначено, що у даному випадку оспорюваний договір купівлі-продажу об'єкта нерухомості прямо суперечить статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та порушує права ОСОБА_1 як власника опосередкованої істотної участі в банку і пов'язаної з банком особи.

Згідно з рішенням Національного Банку України № 163 від 19.05.2017 погоджено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набуття спільної опосередкованої участі у розмірі 100 % статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк" через: 1) ТОВ "Латуж", якому належатиме 32,938 % статутного капіталу банку (98 % статутного капіталу ТОВ "Латуж" належить ОСОБА_2); 2) ТОВ "Плодоовоч-Уж", якому належатиме 25% статутного капіталу банку (94,7470 % статутного капіталу ТОВ "Плодоовоч-Уж" належить ТОВ "Латуж"); 3) ОП "Ужгородський коньячний завод", якому належатиме 42,0620 % акцій банку (ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснюють вирішальний вплив на діяльність та управління ОП "Ужгородський коньячний завод" незалежно від формального володіння).

Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність":

істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;

ланцюг володіння корпоративними правами юридичної особи - інформація про склад ключових учасників юридичної особи, яка включає інформацію про ключових учасників першого і кожного наступного рівня володіння корпоративними правами юридичної особи;

структура власності юридичної особи - система взаємовідносин юридичних та фізичних осіб, що дає змогу визначити:

1) всіх ключових учасників (включаючи публічні компанії) і контролерів такої юридичної особи;

2) всіх ключових учасників кожної юридичної особи, яка існує у ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;

3) всіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь у такій юридичній особі;

4) відносини контролю щодо цієї юридичної особи між усіма особами, зазначеними у пунктах 1-3 цього визначення.

Відповідно до положень статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для цілей статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" пов'язаними з банком особами є, зокрема, особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку.

Статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Отже, у даному випадку, спір стосується реалізації прав та виконання обов'язків позивача на управління банком, як власника спільної опосередкованої участі у розмірі 100 % статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк", тобто є таким що виникає з корпоративних правовідносин і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, як і його заява про забезпечення позову, подана одночасно з поданням позовної заяви.

Таким чином, з урахуванням суті (змісту, характеру), суб'єктного складу спірних правовідносин, суд першої інстанції з дотриманням норм процесуального права розглянув заяву про забезпечення позову подану одночасно з поданням позовної заяви про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень у порядку господарського судочинства, а висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача господарської процесуальної дієздатності є помилковими.

Однак, зважаючи, що по суті заяви про забезпечення позову рішення суду першої інстанції апеляційним господарським судом не переглядалось, Верховний Суд позбавлений можливості зробити висновок про обґрунтованість заяви про забезпечення позову та наявності підстав для її задоволення, у зв'язку з чим справа підлягає передачі до апеляційного господарського суду для здійснення перегляду ухвали місцевого господарського суду від 14.07.2021 про забезпечення позову по суті.

8. Висновки Верховного Суду

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Враховуючи вищевикладене, межі перегляду справи судом касаційної інстанції, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є такими, що не відповідає положенням процесуального законодавства, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду про задоволення заяви позивача про забезпечення позову по суті.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 у справі № 910/11069/21 скасувати.

3. Справу № 910/11069/21 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець