ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/2549/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Банаська О.О., Катеринчук Л.Й.

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019

у справі № 910/2549/18

за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Міністерства оборони України

до Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод"

про стягнення 299 841,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до господарського суду з позовом в інтересах Міністерства оборони України з підстав ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про стягнення з Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" 4 941 432,66 грн. неустойки у зв`язку з простроченням виконання ремонту 72 одиниць військової техніки за державним оборонним замовленням № 342/3/5/16/101 від 30.12.2016.

У липні 2019 року прокурор звернувся до суду з заявою про зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені до 283 018,18 грн., штрафу до 16 823,40 грн., посилаючись на те, що спір з приводу ремонту 60 одиниць військової техніки вирішений постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 у справі № 910/2874/18.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2019 у справі № 910/2549/18 (суддя Паламар П.І.) у позові заступника військового прокурора Західного регіону України відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі № 910/2549/18 (колегія суддів: Тищенко А.І. - головуючий, Грек Б.М., Чорногуз М.Г.) (з урахуванням ухвали про виправлення описок від 04.02.2020) рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 у справі №910/2549/18 скасовано. Прийнято нове рішення. Позовні вимоги Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" про стягнення 299 841,58 грн. задоволено частково. Стягнуто з ДП "Львівський бронетанковий завод" на користь Міністерства оборони України 262 659,25 грн. пені, 16 823,40 грн. штрафу. Стягнуто з ДП "Львівський бронетанковий завод" на користь Військової прокуратури Західного регіону України 4 192,24 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 6 288,36 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Повернуто військовій прокуратурі Західного регіону України з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 71 342, 17 грн., сплачений платіжним дорученням № 143 від 02.03.2018, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи (а.с. 100 том 1). Видано наказ.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ДП "Львівський бронетанковий завод" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 у справі №910/2549/18.

Підставами для скасування оскаржуваної постанови заявник касаційної скарги зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки документам, які підтверджують ту обставину, що основною причиною невчасного виконання відповідачем зобов`язань за державним контрактом є поставка для проведення ремонту виробів, що не відповідають умовам укладеного сторонами контракту, що у свою чергу потребувало додаткового часу для її відновлення (у т.ч. закупівлі відсутніх або зламаних вузлів і деталей) або часу для отримання від замовника запасних частин у якості давальницької сировини взамін відсутніх або зламаних деталей або вузлів.

Крім того, на думку ДП "Львівський бронетанковий завод" суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення безпідставно не взяв до уваги такий доказ, як Сертифікат Львівської ТПП України № 8099 про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання у встановлений термін зобов`язань відповідача за Контрактом, проігнорувавши при цьому письмові пояснення ДП "Львівський бронетанковий завод" з цього приводу, зокрема, щодо відсутності на українському ринку необхідних для ремонту виробів запасних частин та деталей, виробником яких є Російська Федерація.

Заявник касаційної скарги також наголошує на необґрунтованості наданого прокурором розрахунку суми штрафних санкцій за порушення терміну виконання робіт, що підлягають стягненню з відповідача, у якому вказано терміни прострочення виконання зобов`язання на кожен виріб в залежності від заводського номеру виробу.

При цьому, зокрема, як зазначає відповідач, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що ні Календарним планом виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням, ні будь-яким іншим документом не встановлено термінів виконання робіт (надання послуг) щодо кожного конкретного виробу.

На переконання скаржника, неправильною є позиція апеляційного суду про те, що відповідач допустив прострочення не в конкретних виробах, а в їх кількості, що мали передаватись за конкретним етапом до певної дати, установленої Календарним планом, оскільки незрозуміло за яким принципом прокурор відніс кожен з 12 виробів до певного етапу виконання робіт.

Відповідач наголошує, що оскільки балансова вартість виробів є різною, а терміни здачі конкретних виробів (їх етапи) сторонами Контракту визначені не були, то розрахунок прокурора є безпідставним.

Разом з тим, ДП "Львівський бронетанковий завод" не погоджується також і з висновком апеляційного суду про наявність підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом та зазначає, що прокурором не надано належних і допустимих доказів наявності обставин, з якими ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" пов`язує можливість прокурора здійснювати представництво інтересів держави в суді.

На думку відповідача, відсутність позову оборонного відомства, або відсутність відповіді на претензію позивача, не свідчить про неналежний захист ним (оборонним відомством) своїх інтересів.

Згідно з ч. 4 ст. 301 ГПК України, перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/2549/18 за касаційною скаргою ДП "Львівський бронетанковий завод" визначено склад колегії суддів: Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), судді: Погребняк В.Я., Катеринчук Л.Й., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.02.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 910/2549/18 касаційну скаргу ДП "Львівський бронетанковий завод" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 залишено без руху.

У зв`язку з відпусткою судді Погребняка В.Я., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/2549/18 за касаційною скаргою ДП "Львівський бронетанковий завод" визначено склад колегії суддів: Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), судді: Катеринчук Л.Й., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.03.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 910/2549/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Львівський бронетанковий завод" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі № 910/2549/18; призначено розгляд справи за касаційною скаргою ДП "Львівський бронетанковий завод" у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Від заступника військового прокурора Західного регіону України до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі № 910/2549/18 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова є законною, обґрунтованою та ухвалена відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

ДП "Львівський бронетанковий завод" звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з запереченням на відзив на касаційну скаргу та просило врахувати його під час розгляду справи та прийнятті рішення.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доводи відзиву на касаційну скаргу та заперечення на відзив на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги заступника військового прокурора Західного регіону України, який звернувся до суду в інтересах Міністерства оборони України, про стягнення з ДП "Львівський бронетанковий завод" 4 941 432,66 грн. неустойки за порушення виконання зобов`язань за укладеним сторонами державним контрактом.

В обґрунтування позовних вимог заступник військового прокурора Західного регіону України посилався на те, що ДП "Львівський бронетанковий завод" (як виконавець) неналежним чином виконував перед Міністерством оборони України (як замовником) умови державного контракту № 342/3/5/16/101 від 30.12.2016 (далі - Контракт) щодо своєчасного виконання робіт з ремонту 72 одиниць військової техніки, у зв`язку з чим відповідачу на підставі п. 7.2 Контракту нараховано 4 6208 17,56 грн. пені та 320 615,10 грн. штрафу, які підлягають стягненню на користь Міністерства оборони України.

У процесі розгляду справи прокурор пояснив, що спір з приводу ремонту 60 одиниць військової техніки вирішений постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 у справі № 910/2874/18, у зв`язку з чим заявою № 05/2-393в від 11.07.2019 прокурор зменшив розмір заявлених до стягнення сум пені до 283 018,18 грн., штрафу до 16 823,40 грн., посилаючись на прострочення виконання відповідачем ремонту решти техніки, з яких: одного виробу - на 97 днів, одного - на 67 днів, трьох - на 18 днів, одного - на 13 днів, трьох - на 11 днів.

ДП "Львівський бронетанковий завод" у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на неможливість виконання зобов`язання внаслідок прострочення позивача.

Крім того, відповідач вказував на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів Міністерства оборони України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності чітко визначених строків ремонту кожного виробу, а також прострочення позивача, виконання відповідачем свого обов`язку з ремонту виробів, переданих на підставі нарядів № 19/17/52 від 13.01.2017 та № 75/17/270 від 13.02.201, є належним та таким, що відповідає умовам укладеного між сторонами Контракту.

Крім того, встановивши, що за нарядом № 134/17/54 від 17.03.2017 мало місце прострочення позивача (кредитора) на 177 календарних днів, місцевий суд дійшов висновку, що здійснення відповідачем ремонту із затримкою 90 та 92 дні також є належним виконанням своїх обов`язків.

При цьому, судом першої інстанції було відхилено як необґрунтовані заперечення відповідача щодо наявності передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом, посилаючись на те, що представництво прокурора в суді зумовлене порушенням інтересів держави, які полягають у забезпеченні виконання зобов`язання за спірним контрактом, посилення відповідальності за невиконання зобов`язання з ремонту військової техніки для потреб держави та ефективного використання бюджетних коштів.

Водночас, апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для звернення прокурора з позовом у даній справі, дійшов висновку, що відповідач допустив прострочення ремонту не конкретних виробів, а їх кількості, що мали передаватись за конкретним етапом до певної дати, установленої Календарним планом.

Встановивши, що відповідач допустив прострочення строку повернення з ремонту по 7 виробам (за нарядом № 19/17/52 від 13.01.2017 та за нарядом 75/17/27 від 13.02.2017), керуючись ст.549 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо нарахування штрафних санкцій.

Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду не погоджується із вказаними висновками місцевого та апеляційного судів, оскільки вони є передчасними, зробленими без належної оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.12.2016 між Міністерством оборони України (замовником) та ДП "Львівський бронетанковий завод" (виконавцем) був укладений Контракт №342/3/5/16/101, за умовами п.1.1 якого (з урахуванням змін та доповнень) виконавець зобов`язаний надати замовнику послуги з регламентованого ремонту виробів за номенклатурою, етапами, в обсягах та у строки, які зазначені в Календарному плані виконання робіт (Додаток 1 до Контракту), а замовник зобов`язаний їх прийняти через Головне військове представництво Міністерства оборони України та вантажоодержувача і оплатити їх.

Відповідно до умов п. 3.1 Контракту, поставка виробів в ремонт до виконавця здійснюється представниками замовника не пізніше 20 робочих днів після укладення контракту (за письмовим погодженням замовника із виконавцем - не пізніше 10 діб до початку чергового етапу надання послуг, у кількості, що підлягає ремонту за зазначеним етапом). Приймання передавання передача виробів для проведення ремонту, їх отримання після проведення ремонту здійснюється у порядку, визначеному згідно вимог "Інструкції про порядок передачі озброєння, військової техніки і майна в ремонт", затвердженої наказом Міністра оборони України № 505 від 31 липня 2012 р., "Керівництвом з організації експлуатації бронетанкового озброєння та техніки у Збройних Силах України в мирний час, введеного в дію наказом Міністра оборони України № 665 від 25 грудня 2009 р. та оформлюється нарядом на ремонт та/або актом приймання передавання за участю представника військової частини (здавальника).

Судами встановлено , що у п. 4 Контракту сторони погодили, що строк виконання робіт у цілому та кожного етапу окремо визначається Календарним планом виконання робіт.

Як вбачається із матеріалів справи, Календарним планом виконання робіт (Додаток 1 до Контракту) передбачено, що виконавець зобов`язується поетапно надати замовнику послуги з регламентного ремонту виробів, а саме із зазначенням конкретних дат та кількості одиниць виробів переданих на ремонт по кожному етапу, а всього 72 одиниці.

Відповідно до ч.1 ст. 173, ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач трьома нарядами передав відповідачеві вироби для ремонту: за нарядом № 19/17/52 від 13.01.2017 - 52 одиниці, за нарядом № 75/17/270 від 13.02.2017 - 4 одиниці, за нарядом № 134/17/54 від 17.03.2017- 25 одиниць (з яких 8 не прийнято в ремонт).

Спір у даній справі стосується виконання ремонту 12-ти із 72-х одиниць виробів, а саме: у встановленні наявності або відсутності прострочення строків виконання ремонтних робіт, встановленні наявності або відсутності підстав нарахування пені та штрафу за таке прострочення.

Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно норм ч. ч. 2, 3 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що при розгляді справи господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження та оцінки судом, адже жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, при розгляді даної справи суд першої інстанції не надав належної правової оцінки всім обставинам справи, чим порушив приписи наведених вище норм та, зокрема, ст. 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.

Так, суд першої інстанції, визначаючи дату передачі позивачем виробів в ремонт відповідачу, зокрема, на підставі наряду № 134/17/54 від 17.03.2017, виходив з того, що вироби були передані в ремонт 26.07.2017, з них два вироби передані з простроченням на 177 календарних днів.

При цьому зі змісту прийнятого рішення вбачається, що господарським судом не встановлено дату передачі позивачем виробів відповідачу на підставі нарядів № 19/17/52 від 13.01.2017 та № 75/17/270 від 13.02.2017, водночас встановлено, що 7 виробів відремонтовані і повернуті відповідачем позивачу у строк, визначений Календарним планом.

Виходячи з того, що за умовами абз. 2 п. 7.3 Контракту, виконавець звільняється від відповідальності за прострочення строку проведення ремонту виробів у разі неможливості замовника надати вироби для проведення ремонту або затримки їх надання в ремонт і у такому випадку строк виконання робіт з ремонту виробів підлягає продовженню на строк затримки, тобто дата передачі виробів в ремонт безпосередньо впливає на виникнення у відповідача можливості розпочати ремонтні роботи, належне з`ясування обставин та дати передачі виробів в ремонт є обов`язковим при розгляді спору у даній справі.

Апеляційний суд на наведені недоліки рішення суду першої інстанції уваги не звернув та їх не усунув. При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не дослідив всі обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, що є порушенням вимог ст. 269 ГПК України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові.

Так, при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за порушення строків ремонту виробів, суд апеляційної інстанції послався на передачу виробів в ремонт за нарядами № 19/17 від 13.01.2017, № 75/17 від 13.02.2017, №134/17 від 17.03.2017 (відповідні дати зазначені друкованим способом на першій сторінці нарядів).

Однак, апеляційний суд не звернув уваги, що наряди №19/17 і №134/17 містять і інші дати, виконані рукописним способом поряд з підписом представника виконавця, який приймав вироби, а наряд № 75/17 дати, зазначеної представником виконавця, взагалі не містить.

Матеріали справи свідчать про те, що встановивши прострочення відповідачем строку повернення з ремонту 7 виробів, переданих за нарядами № 19/17/52 від 13.01.2017 та № 75/17/27 від 13.02.2017, апеляційний суд не встановив дату передання виробів у ремонт, що, як було зазначено вище, є обов`язковим при розгляді питання про покладення на виконавця відповідальності за прострочення строку проведення ремонту виробів.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не обґрунтували позицію стосовно того, коли саме позивач передав вироби в ремонт відповідачу, без чого неможливо встановити прострочення передбачених Контрактом строків надання виробів у ремонт з боку позивача, а відтак, наявності чи відсутності прострочення відповідача.

Разом з тим, і рішення суду першої інстанції, і постанова апеляційного суду не містять належного мотивування визначення ними кількості днів прострочення обов`язків кожної із сторін Контракту.

При цьому, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції не зазначив конкретних підстав для скасування судового рішення згідно з ст. 277 ГПК України та не обґрунтував, зокрема, у чому полягає невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, або які обставини, що мають значення для справи, не були з`ясовані місцевим судом.

Згідно зі ст. ст. 7, 13 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх фізичних та юридичних осіб перед законом і судом, змагальності сторін та відповідно до принципу пропорційності.

Разом з тим, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, у порушення наведених норм процесуального законодавства, не надав жодної оцінки аргументам відповідача, наведеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, апеляційний господарський суд, які і суд першої інстанції не дослідив і не надав належної правової оцінки всім обставинам справи, наявним у справі доказам та доводам сторін, які мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Статтею 236 ГПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

Аналогічно, у даній справі, ненадання судом належної оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

У зв`язку з зазначеним, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустилися суди першої та апеляційної інстанцій, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі про стягнення з відповідача штрафних санкцій за прострочення виконання Контракту.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).

Встановивши зазначені порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 та рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2019 у справі № 910/2549/18 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до Господарського суду м. Києва.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, зокрема, встановити дати виконання позивачем умов Контракту щодо передачі виробів відповідачеві для здійснення ремонтних робіт, перевірити доданий до позовної заяви розрахунок, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Разом з тим, викладені ДП "Львівський бронетанковий завод" у касаційній скарзі аргументи про те, що відсутність позову оборонного відомства, або відсутність відповіді на претензію позивача, не свідчить про неналежний захист ним (оборонним відомством) своїх інтересів, а відтак, і не надає прокурору підстави для звернення до суду з даним позовом, колегія Касаційного господарського суду відхиляє з огляду на наступне.

Так, "неналежність" здійснення захисту інтересів держави відповідним органом може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 № 914/882/17, від 22.10.2019 №926/979/19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладене, оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/2549/18 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст.129 ГПК України судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 та рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2019 у справі № 910/2549/18 скасувати.

Справу №910/2549/18 передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя- Ткаченко Н.Г.

Судді- Катеринчук Л.Й.

Банасько О.О.