Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.09.2018 року у справі №904/9428/13
Постанова ВГСУ від 29.07.2015 року у справі №904/9428/13
Постанова ВГСУ від 24.12.2014 року у справі №904/9428/13
Ухвала КГС ВП від 19.03.2018 року у справі №904/9428/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/9428/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В.(головуючий), Селіваненка В.П. та Сухового В.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 (головуючий суддя - Сизько І.А., судді Кузнецова І.Л., Джихур О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (далі - позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі - відповідач),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "ІК Актив",

Криворізька міська рада,

про стягнення 1 600 000,00 грн неустойки за несвоєчасне повернення предмета оренди.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до відповідача про стягнення неустойки у розмірі 1 600 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договори суборенди від 04.01.2010 № 04/01/10-01 та від 04.01.2010 № 04/01/10, які припинили свою дію 31.12.2012. Станом на 01.12.2013 відповідачем орендоване майно за даними договорами не повернуто, плата за користування майном не здійснюється, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу неустойку в розмірі 1 600 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку в розмірі 1 600 000,00 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 у справі №904/9428/13 змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МІК", с.Надеждівка Криворізького району Дніпропетровської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія", м.Дніпропетровськ неустойку в розмірі 1 287 040 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 25 740,80 грн., про що видати наказ. В решті позову відмовити».

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду справи постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 у справі № 904/9428/13 змінено, а саме зменшено суму стягнення неустойки з відповідача на користь позивача з 1 600 000,00 грн до 800 000,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 в частині відмови в стягненні неустойки в розмірі 800 000,00 грн скасовано, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 в цій частині залишено в силі.

19.12.2016 року відповідач звернувся до суду із заявою про роз'яснення рішення в частині того, чи є заборгованість, стягнена за рішенням суду у даній справі, неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), чи іншим видом господарсько-правової відповідальності.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 заяву відповідача про роз'яснення рішення господарського суду від 20.02.2014 у справі № 904/9428/13 задоволено. Роз'яснено, що заборгованість, стягнена за рішенням суду у даній справі, не є неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 ЦК України, а є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення та є різновидом збитків.

Відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 про роз'яснення рішення господарського суду від 20.02.2014.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 апеляційну скаргу відповідача на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016, про роз`яснення рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 повернуто скаржникові без розгляду.

Ухвала обґрунтована тим, що скаржником не було сплачено судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою, що стало підставою для її повернення на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017).

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 та розглянути і скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016.

Так, згідно з доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, апеляційний господарський суд, повертаючи апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016, позбавив відповідача права на доступ до правосуддя, забезпеченого Конституцією України та іншими законодавчими актами.

У відзиві на касаційну скаргу Криворізька міська рада просить прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства та зазначає, що вони не є стороною правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

Розгляд касаційної скарги відповідача здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 94 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) до скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Згідно з частиною другою статті 44 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок та розмір сплати судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011.

Підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено розмір ставки судового збору з апеляційної скарги на ухвалу господарського суду, а саме: 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 01 січня 2017 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі який становить 1600,00 грн.

Відповідне положення стосується подання апеляційних скарг на будь-які ухвали господарського суду незалежно від того, чи передбачено справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

Враховуючи викладене, судовий збір при зверненні з апеляційною скаргою мав обчислюватись та сплачуватись до спеціального фонду Державного бюджету України з врахуванням вимог вказаних норм Закону України "Про судовий збір", а саме у розмірі 1600 грн.

Судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали встановлено, що відповідачем при зверненні з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду від 26.12.2016 не було додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Водночас відповідач просив звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на відсутність коштів для сплати судового збору у зв`язку з порушенням господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі про банкрутство відповідача та на відсутність коштів у директора ТОВ "МІК" як у фізичної особи у зв`язку зі станом здоров`я, що позбавляє відповідача можливості сплатити судовий збір за цією справою.

За приписами статті 8 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Даною нормою передбачено право, а не обов'язок суду щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.

Таким чином, єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Отже, за приписами зазначеної норми, відстрочення або звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від сплати судового збору.

Натомість, апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач в обґрунтування свого клопотання про звільнення від сплати судового збору зазначав про відсутність коштів для сплати судового збору, проте, не надав доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджав сплаті судового збору. Водночас судом зазначено і про те, що відповідачем у справі є юридична особа, а не фізична особа-підприємець, а відтак відповідні докази повинні підтверджувати майновий стан саме відповідача.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору та, як наслідок, відхилив вказане клопотання відповідача.

Відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає поверненню на підставі пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), оскільки скаржником до апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, а доводи клопотання про звільнення від сплати судового збору є необґрунтовані та не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені права на доступ до правосуддя, забезпечені Конституцією України та іншими законодавчими актами, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними доводами суду апеляційної інстанції.

Водночас доводи та вимоги касаційної скарги в частині скасування ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 про роз'яснення рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2017 залишаються Касаційним господарським судом без розгляду, оскільки відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Проте з матеріалів справи вбачається, що зазначена ухвала суду в апеляційному порядку не переглядалась.

Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до приписів статті 309 ГПК України у відповідній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 у справі № 904/9428/13 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Суховий