Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.11.2018 року у справі №910/19775/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/19775/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр",

представник позивача - Діденко Ю.О. (довіреність № 98/17 від 15.12.2017, ордер КВ № 408013 від 04.12.2018),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про",

представник відповідача - Мичко Н.П. (директор), Бонтлаб В.В. (довіреність б/н від 02.07.2018),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластікс Україна",

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр",

на рішення господарського суду міста Києва

від 26.04.2018

у складі судді: Пінчук В.І.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

від 25.09.2018

у складі колегії суддів: Іоннікової І.А. (головуючий), Тарасенко К.В., Тищенко А.І.,

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластікс Україна",

про стягнення 1 236 864, 44 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про" 1 236 864, 44 грн., з яких:

1 177 470, 72 грн. - доходи одержані від використання майна без достатньої правової підстави за період з травня 2017 року по серпень 2017 року

59 393, 72 грн. - проценти за користування коштами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі № 910/19775/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що оскільки відповідач у період з травня 2017 року по серпень 2017 року використовував об'єкт оренди на умовах укладеного договору, а позивач не мав жодних зауважень, про що свідчить вжиття заходів щодо наступного його схвалення, то відповідач мав відповідне право передати об'єкт оренди в суборенду і отримувати суборенду плату.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 у справі № 910/19775/17 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав на те, що вжиття заходів щодо виставлення відповідних рахунків на оплату та підписання актів надання послуг свідчить про те, що позивачем визнавалось право відповідача користуватись об'єктом оренди відповідно до умов договору оренди нежилого приміщення № 1/03-1/2015 від 01.03.2015, а тому твердження представника позивача про те, що у останнього не було правових підстав користуватися спірним приміщенням та здавати його в суборенду є таким, що суперечить діям самого позивача, пов'язаних з підписанням зазначених документів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2018 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 у справі № 910/19775/17, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" звернулось з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник вказує на помилковість застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та невірне застосування ст.ст. 215, 216, 219, ч. 2 ст. 236, ст. 774 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За твердженням скаржника, до правовідносин, що склались між сторонами мають бути застосовані положення глави 83 ЦК України, в тому числі положення ст. 1214 ЦК України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19775/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.10.2018.

Ухвалою Верховного Суду, у визначеному складі колегії суддів, від 08.11.2018 прийнято справу № 910/19775/17 господарського суду міста Києва до провадження. Відкрито касаційне провадження у справі № 910/19775/17 господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 у справі № 910/19775/17. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 04.12.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 27.11.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін з підстав їх законності та обґрунтованості, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки її доводи є безпідставними, протиправними та необґрунтованими.

У зв'язку з перебування судді Жукова С.В. на лікарняному автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19775/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 03.12.2018 прийнято справу № 910/19775/17 до провадження у новому складі судової колегії та вирішено здійснити розгляд касаційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 08.11.2018 дату - 04.12.2018.

В судове засідання 04.12.2018 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі. Третя особа уповноваженого представника не направила. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги повідомлена належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважного представника третьої особи.

Перевіривши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Про" (орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1/03-1/2015, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове користування частину нежилого приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 82 А, 1 вхід, 1 поверх складського приміщення площею 969,00 кв. м, 2 поверх адміністративні приміщення площею 514,6 кв. м.

За результатами аналізу договорів в квітні 2017 року, позивачем виявлено, що вищезазначений договір суперечить (на думку позивача) вимогам ст. 204, 215, 220, 793 Цивільного кодексу України (договір укладений на строк більше трьох років та не посвідчений нотаріально).

Листом № 75/16-17 від 21.04.2017 позивач повідомив відповідача про нікчемність договору оренди нежилого приміщення № 1/03-1/2015 від 01.03.2015 та вимагав звільнити приміщення у зв'язку з відсутністю у останнього правових підстав для користування ними.

Проте, відповідач приміщення не звільнив та отримав від ТОВ "Пластікс-Україна" кошти в якості орендної плати за спірне приміщення в розмірі 1 177 470, 72 грн. на підставі договору суборенди нежилого приміщення № 1/12-2016 від 07.11.2016 за період з травня 2017 року по серпень 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 у справі № 910/6981/17, визнано недійсним договір оренди нежилого приміщення № 1/03-1/2015 від 01.03.2015.

При цьому, підставою визнання недійсним договору стало порушення ст. 793 ЦК України, а саме, недотримання нотаріальної форми правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення

Проте, ані судом першої, ані апеляційної інстанції не було проаналізовано результати розгляду справи № 910/6981/17, враховуючи предмет спору та можливий вплив на вирішення даної справи по суті в контексті з'ясування моменту виникнення правовідносин за оскаржуваним договором у взаємозв'язку з моментом їх припинення.

При цьому, слід зазначити, що аналіз положень статей 761, 774 ЦК України дозволяє зробити висновок, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема, право передання його в суборенду. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Суб'єктами в кондикційному зобов'язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов'язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником.

У свою чергу, положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи із змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за умов набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого) та набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави, або підстава, на основі якої майно набувалося, згодом відпала. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З урахуванням наведених норм кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

У спірних правовідносинах, вимоги позивача про стягнення з відповідача доходів одержаних від використання майна без достатньої правової підстави, підпадають під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, відновлення порушених прав за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які позивач міг би отримати внаслідок здавання свого майна в оренду за звичайних умов.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах обраний позивачем спосіб захисту спрямований на відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору.

Проте, господарськими судами попередніх інстанцій не було належним чином визначено момент припинення зобов'язань за нікчемним правочином, у зв'язку з чим, судами не надавалась оцінка обґрунтованості заявлених позовних вимог, зокрема, періоду користування майном без достатньої правової підстави та розрахунку суми заявленої позивачем до стягнення.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Відповідно до ч. 3 ст. 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у суді касаційної інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 у справі № 910/19775/17 скасувати і передати справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков