Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.03.2020 року у справі №917/841/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 917/841/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Оболонської сільської ради Семенівського району

Полтавської області - Пироженка О.М.,

Приватного сільськогосподарського підприємства «Оболонь» - Близнюка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Оболонь»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 (у складі колегії суддів: Попков Д.О. (головуючий), Стойка О.В., Пушай В.І.)

та рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2019 (суддя Погрібна С.В.)

у справі № 917/841/19

за позовом Оболонської сільської ради Семенівського району Полтавської області

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Оболонь»

про припинення права постійного користування землею, вилучення державного акта на право постійного користування землею та скасування його державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Оболонська сільська рада Семенівського району Полтавської області (далі - Оболонська сільрада) звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Оболонь» (далі - ПСП «Оболонь»), у якому просила:

- визнати припиненим право постійного користування землею Колективного сільськогосподарського підприємства «Оболонське» (далі - КСП «Оболонське»), що посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ №001698, виданим КСП «Оболонське» Оболонською сільською радою народних депутатів Семенівського району Полтавської області про надання останньому у постійне користування 787,5 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення колективного сільського господарства, відповідно до рішення Оболонської сільської ради народних депутатів від 27.12.1995 № 6, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1 від 17.01.1996;

- вилучити зазначений державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 001698, виданий КСП «Оболонське»;

- скасувати державну реєстрацію державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-ПЛ № 001698, виданого КСП «Оболонське».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що реорганізація КСП «Оболонське» шляхом перетворення на ПСП «Оболонь» із скасуванням державної реєстрації КСП «Оболонське» є припиненням діяльності останнього та, відповідно, підставою для припинення права користування земельною ділянкою відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ №001698. Крім того, відповідач з моменту його державної реєстрації, тобто з 2000 року, не вносить плату за землю у вигляді земельного податку, що відповідно до положень статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК) також є підставою для припинення права постійного користування землею.

ПСП «Оболонь», заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.10.2019 позов задоволено частково. Визнано припиненим право постійного користування землею КСП «Оболонське», що посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 001698, який видано КСП «Оболонське» Оболонською сільською радою народних депутатів Семенівського району Полтавської області про надання останньому у постійне користування 787,5 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення колективного сільського господарства, відповідно до рішення Оболонської сільської ради народних депутатів від 27.12.1995 № 6, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером № 1 від 17.01.1996. Скасовано державну реєстрацію зазначеного державного акта. У решті позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано доведеністю позовних вимог в частині, яка задоволена судом, а також відсутністю правових підстав для застосування строку позовної давності.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2019 залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, 14.02.2020 ПСП «Оболонь» подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Оболонської сільради відмовити. Разом із тим скаржником порушено питання про передачу зазначеної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 917/841/19 за касаційною скаргою ПСП «Оболонь» з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Оболонська сільрада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

02.06.2020 на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення ПСП «Оболонь», які за своїм змістом є доповненням до касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 298 ГПК особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

З огляду на те, що строк на касаційне оскарження судових рішень у цій справі закінчився 25.02.2020, а зазначені доповнення подані відповідачем поза межами строку на касаційне оскарження, то відповідно до положень статей 118, 298 ГПК суд касаційної інстанції залишає зазначені доповнення до касаційної скарги без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі рішення Оболонської сільської ради народних депутатів Семенівського району Полтавської області від 27.12.1995 № 6 КСП «Оболонське» видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 001698, відповідно до якого підприємству надано в постійне користування 787,5 га землі в межах згідно з планом землекористування. Держаний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1.

На підставі рішення засновника Кочерги І.О. від 26.01.2000 розпорядженням Голови Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області від 08.02.2000 № 49 «Про перереєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб» відповідно до Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 740, у зв`язку зі зміною назви, організаційно-правової форми, форми власності суб`єктів підприємницької діяльності та на основі поданих документів, скасовано державну реєстрацію КСП «Оболонське» шляхом перереєстрації його в ПСП «Оболонь».

Як свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація ПСП «Оболонь» відбулася 08.02.2000.

У статуті ПСП «Оболонь», зареєстрованому 08.02.2000, містяться положення, за якими це підприємство створено згідно з рішенням засновника Кочерги І.О. (пункт 1.2) без будь-яких посилань на волевиявлення/участі КСП «Оболонське» чи його членів, а у розділі 6, яким урегульовано питання власності, майна і доходів підприємства, не міститься жодної вказівки про набуття (наявності) підприємством на момент його створення будь-якого майна (в тому числі на праві постійного користування), окрім внеску засновника до статутного фонду у розмірі 700,00 грн.

Розпорядженням Голови Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області від 11.04.2000 № 125 «Про внесення доповнень до статутів ПСП «Оболонь» та ПОП імені Чапаєва», відповідно до Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 740, та на підставі поданих документів доповнено розділ «Загальні положення» статуту ПСП «Оболонь» положеннями щодо визначення ПСП «Оболонь» правонаступником КСП «Оболонське».

Також судом встановлено відсутність у Державному реєстрі відомостей щодо реєстрації змін землекористувача за державним актом на право постійного користування, як і відомостей стосовно використання ПСП «Оболонь» з 08.02.2000 земельних ділянок, відображених у державному акті.

Разом із тим частина земельної ділянки (340 га) була надана ПСП «Оболонь» у користування на умовах договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Оболонської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 16.05.2019 № 295 з 2000 року до теперішнього часу від ПСП «Оболонь» кошти від сплати земельного податку на розрахунковий рахунок сільської ради не надходили.

У зазначеній справі Оболонська сільрада звернулася до суду з позовом, предметом якого є вимога про визнання припиненим права постійного користування землею КСП «Оболонське» відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 001698, а також вилучення цього державного акта та скасування його державної реєстрації, обґрунтована тим, що право постійного користування землею КСП «Оболонське», посвідчене цим державним актом, припинено внаслідок перереєстрації цього підприємство в ПСП «Оболонь» (тобто внаслідок припиненням діяльності підприємства), останнім державний акт на право постійного користування спірними земельними ділянками оформлений не був, а підприємство, починаючи з 2000 року, не сплачує плату за землю у вигляді земельного податку, що також відноситься до підстав, визначених законом, за якими право користування земельною ділянкою припиняється.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено частково, виходив із того, що положеннями частини 6 статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначено, що у разі перетворення (як вид реорганізації) одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Однак за змістом частини 2 статті 23 та частини 1 статті 31 зазначеного Закону, окрім суду, рішення про реорганізацію шляхом перетворення КСП у ПСП, має право приймати виключно вищий орган самоврядування КСП - загальні збори або збори уповноважених. Проте, матеріали справи не містять доказів ухвалення належним суб`єктом - вищим органом управління КСП - рішення про його перетворення у ПСП. ПСП «Оболонь» за відсутності належних для цього підстав було зареєстроване як правонаступник КСП «Оболонське», хоча така реєстраційна дія мала опосередковувати лише створення самостійної юридичної особи - приватного підприємства, що не може мати статусу правонаступника КСП; відносно ПСП «Оболонське» уповноваженим органом не ухвалювалося до запровадження статті 92 ЗК у редакції від 25.10.2001 рішення про надання права постійного користування на спірну земельну ділянку. Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування позовної давності, оскільки за встановлених обставин право на позов у позивача виникло з 26.02.2018, тому строк позовної давності не пропущено.

У поданій касаційній скарзі ПСП «Оболонь», послалося на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 37 ЦК (у редакції 1963 року), статей 104, 108 ЦК, статті 8 Закону України «Про підприємництво», Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 740 та не врахував висновків Верховного Суду при вирішенні справ у подібних правовідносинах, зокрема, пов`язаних з реорганізацією (перетворенням) підприємства та переходом до правонаступника прав і обов`язків реорганізованого підприємства, викладених у постановах від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, від 23.01.2020 у справі № 921/75/19; також судами при вирішенні справи неправильно застосовано положення статті 27 ЗК (у редакції від 18.12.1990), статей 256, 261, 267 ЦК без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.11.2018 у справі № 921/62/17-г/17, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17 (щодо визначення моменту виникнення права на позов).

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У касаційній скарзі ПСП «Оболонь» наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, від 23.01.2020 у справі № 921/75/19, від 01.11.2018 у справі № 921/62/17-г/17, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17.

Так, у постанові від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими задоволено позов керуючого санацією СТОВ про визнання недійсним договору оренди водного об`єкта та земель водного фонду, укладеного між відповідачами, погодився з висновками судів про невідповідність оспорюваного договору оренди вимогам закону та порушення прав СТОВ, оскільки підтверджено правонаступництво СТОВ щодо прав колгоспу, якому у 1995 році було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Касаційний суд врахував, що СТОВ зареєстровано внаслідок ланцюга перетворень та судами при розгляді справи не було встановлено порушень законодавства під час таких перетворень.

У справі № 921/710/17-г/6, Верховний Суд поставною від 02.04.2019 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову Ради до Товариства про стягнення збитків з огляду на встановлені обставини користування відповідачем земельною ділянкою на законних підставах, право постійного користування якою перейшло до відповідача в порядку правонаступництва. Свій висновок суд касаційної інстанції обґрунтував тим, що правонаступництво відповідача відбулося відповідно до чинного законодавства за рішенням засновників; право постійного користування земельною ділянкою визнано за відповідачем і судовим рішенням; у відповідача відсутня заборгованість зі сплати земельного податку.

У справі № 921/75/19, у якій предметом позову є вимога Товариства про визнання протиправними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру, акта приймання-передачі земельних ділянок, скасування права комунальної власності та визнання права власності на земельну ділянку. Верховний Суд постановою від 23.01.2020 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову. При цьому касаційний суд виходив із того, що позивач є правонаступником усіх майнових/немайнових прав юридичної особи, якій було видано державний акт на право колективної власності на землю у 1995 році, врахував відсутність доказів припинення права власності на цю земельну ділянку відповідно до статті 140 ЗК та обставини сплати позивачем земельного податку за спірну земельну ділянку. Обставин порушення законодавства при проведенні реорганізації юридичної особи, якій було видано державний акт на право колективної власності на землю, судами встановлено не було.

У постанові Верховного Суду від 01.11.2018 у справі № 921/62/17-г/17 суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позову обласної спілки споживчих товариств та визнання недійсним рішення селищної ради про прийняття у фонд селища земельної ділянки, яка була надана у 1995 році в постійне користування господарству облспоживспілки та на яку було видано державний акт. При цьому касаційний суд виходив із того, що підприємство, яке отримало державний акт на право постійного користування землею, було неодноразово реорганізовано зі створенням правонаступників відповідно до діючого законодавства, а останній правонаступник сплачував земельний податок за спірну земельну ділянку. Селищна рада припинила право постійного користування спірною земельною ділянкою без заяви користувача цієї земельної ділянки (яке могло бути прийнято лише правлінням облспоживспілки) та з порушенням статей 27, 29 ЗК у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення.

У постанові від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, висновками у якій ПСП «Оболонь» також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову прокурора, заявленого в інтересах держави в особі уповноваженого органу, про визнання незаконними розпоряджень про передачу у власність земельних ділянок та витребування на користь держави цих земельних ділянок, між іншим, зазначив, що відповідно до статті 261 ЦК початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати свої права в примусовому порядку через суд, тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу.

Натомість у справі № 917/841/19, в якій подано касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції на підставі оцінки наявних у справі доказів та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку, що відповідачем належними і допустимими доказами не доведено факт правонаступництва ПСП «Оболонь» щодо права користування спірною земельною ділянкою, яка на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ №001698 перебувала у користуванні КСП «Оболонське», діяльність якого припинена у встановленому порядку в 2000 році. Такого висновку апеляційний суд дійшов, встановивши, що підставою створення ПСП є рішення засновника від 26.01.2000, а не рішення вищого органу самоврядування КСП, як це передбачено статтями 23, 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», а тому не відбулося правонаступництва ПСП щодо прав КСП.

При цьому встановлення судом апеляційної інстанції у межах розгляду цієї справи обставин того, що правонаступництва ПСП щодо прав КСП не відбулося, чим, зокрема, було обґрунтовано позовні вимоги Оболонської сільради, що в подальшому було покладено в основу судового рішення про визнання припиненим права постійного користування землею КСП «Оболонське», узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, за змістом якого обставини, які входять до предмета доказування у справі, можуть бути встановлені господарським судом самостійно, а позивач у межах розгляду справи вправі посилатися, зокрема, на незаконність розпорядження райдержадміністрації без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

При вирішенні цієї справи судами попередніх інстанцій також установлено та взято до уваги обставини несплати відповідачем земельного податку, перебування частини спірної земельної ділянки в оренді відповідача, що у сукупності з встановленими у справі обставинами стало підставою для ухвалення судами рішення про припинення права постійного користування землею КСП «Оболонське», що посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 001698 щодо земельної ділянки площею 787,5 га, який видано КСП «Оболонське» Оболонською сільською радою народних депутатів Семенівського району Полтавської області відповідно до рішення Оболонської сільської ради народних депутатів від 27.12.1995 № 6, і скасування державної реєстрації цього акта. Водночас висновки суду про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності, зумовлено встановленими обставинами виникнення у позивача права на позов з 26.02.2018, що не свідчить про пропуск позовної давності.

Аналіз висновків, зроблених у постанові Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі № 917/841/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах № 911/2726/17, № 921/710/17-г/6, № 921/75/19, № 921/62/17-г/17, № 911/926/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 917/841/19 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК у частині оскарження ПСП «Оболонь» постанови Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2019 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Крім того, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, суд касаційної інстанції, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку Верховного Суду, виходить із такого.

У касаційній скарзі ПСП «Оболонь» посилається, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосовано положення статті 37 ЦК України (в редакції 1963 року), щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах, відсутній висновок Верховного Суду, оскільки ця норма, на думку скаржника, на час перереєстрації КСП «Оболонське» у ПСП «Оболонь» не визначала, що перереєстрація є припиненням юридичної особи, тому документи, які вимагаються саме при реорганізації підприємства (передавальний баланс, акт) не мають складатися при перереєстрації такого підприємства, отже, висновок суду про ненадання суду документа на підтвердження переходу до ПСП «Оболонь» прав КСП «Оболонське» в порядку правонаступництва, обов`язковість складання якого не передбачена чинним на той час законодавством, є безпідставним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 37 ЦК (у редакції 1963 року; чинного на час скасування державної реєстрації КСП «Оболонське» та державної реєстрації ПСП «Оболонь») юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства, у тому числі порядок реорганізації та ліквідації цього підприємства, визначено Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (тут і далі - у редакції, чинній на час скасування державної реєстрації КСП «Оболонське»).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» колективне сільськогосподарське підприємство (далі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

За змістом статті 23 зазначеного Закону вищим органом самоврядування у підприємстві є загальні збори його членів або збори уповноважених. У період між зборами справами підприємства керує правління. Повноваження загальних зборів (зборів уповноважених) і правління визначаються статутом підприємства. Загальні збори (збори уповноважених): приймають статут підприємства, вносять до нього зміни та доповнення; вирішують питання про обрання правління, його голови та ревізійної комісії підприємства; приймають рішення про реорганізацію і ліквідацію підприємства, про його участь в акціонерних товариствах, корпораціях, асоціаціях, концернах та інших об`єднаннях; вирішують інші важливі питання діяльності підприємства.

Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду.

Заперечуючи проти позову, ПСП «Оболонь» послалося на наявність у нього права постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку переходу до нього прав первісного набувача такого права КСП «Оболонське».

Судом апеляційної інстанції установлено, що редакція статуту ПСП «Оболонь», яка була зареєстрована 08.02.2000 (співпадає з датою державної реєстрації відповідача як юридичної особи), містить положення про його створення відповідно до рішення від 26.01.2000 № 1 засновника Кочерги І.О. (пункт 1.2) без будь-якої згадки щодо волевиявлення/участі КСП «Оболонське» чи його членів у прийнятті такого рішення.

За змістом розділу 6 цього статуту, у якому містяться положення щодо власності, майна і доходів підприємства, не наведено жодної інформації про набуття (наявності) підприємством на момент його створення будь-якого майна (у тому числі на праві постійного користування), окрім внеску засновника до статутного фонду у розмірі 700,00 грн.

На підставі заяви засновника ПСП «Оболонь» Кочерги І.О. від 13.08.2002 про передачу прав і обов`язків засновника підприємства на користь громадянина Зорі П.І. та заяви останнього про включення до державного реєстру як засновника ПСП «Оболонь», розпорядженням голови Семенівської районної держаної адміністрації Полтавської області від 13.08.2002 № 382 внесено відповідні зміни до реєстраційних документів відповідача.

Як свідчить зміст виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.04.2017, державну реєстрацію ПСП «Оболонь» проведено 08.02.2000.

Будь-яких обставин того, що загальними зборами КСП «Оболонське» або зборами уповноважених цього підприємства приймалося відповідне рішення про перетворення КСП у ПСП з правом правонаступництва, а також того, що ПСП «Оболонь» створено внаслідок реорганізації КСП «Оболонське» відповідно до вимог чинного та той час законодавства, обставин переходу прав і обов`язків КСП до ПСП «Оболонь», у тому числі права користування спірною земельною ділянкою, судами попередніх інстанцій встановлено не було, а відповідачем належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин не надано.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що одноособове рішення засновника ПСП «Оболонь» Кочерги І.О. від 26.01.2000 про створення приватного сільськогосподарського підприємства в силу положень Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» не є оформлене у встановленому порядку волевиявлення саме КСП «Оболонське» на реорганізацію або зміну організаційно-правової форми підприємства, а відтак відсутні підстави вважати, що до ПСП «Оболонь» перейшло право користування спірною земельною ділянкою, набуте КСП «Оболонське» на підставі рішення Оболонської сільської ради від 27.12.1995 № 6 та підтверджене державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ №001698.

Судом апеляційної інстанції відхилено посилання ПСП «Оболонь» на обставини, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі № 816/2385/17, які, на думку відповідача, відповідно до частини 4 статті 75 ГПК не потребують доказування при розгляді цієї справи, оскільки у справі № 816/2385/17 суди не встановлювали обставин та не досліджували і не аналізували наявності відповідних підстав для реєстрації ПСП «Оболонь» як правонаступника КСП «Оболонське», які можуть мати преюдиціальне значення відповідно до статті 75 ГПК для вирішення цієї справи, а лише здійснили правову оцінку обставин справи № 816/2385/17 у межах наявної у цій справі доказової бази, що не може вважатися преюдицією. При цьому, за висновками суду, судові акти, які лише констатують/відтворюють зміст певного письмового доказу, не є самостійним джерелом доказування у розумінні частини 4 статті 75 ГПК.

Разом із тим за змістом статті 3 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими рішеннями державних, господарських та інших органів. Порядок державної реєстрації визначається Законом України «Про підприємництво».

У статті 8 Закону України «Про підприємництво» (у редакції, чинній на час скасування державної реєстрації КСП «Оболонське» та державної реєстрації ПСП «Оболонь) встановлено, що у разі зміни назви, організаційно-правової форми суб`єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб`єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов`язані подати документи для перереєстрації (частина 11); перереєстрація суб`єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації (частина12); для державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подається, зокрема, рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом (частина 2).

Аналогічні за змістом положення щодо перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності містилися і у Положенні про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 740 (чинної на час скасування державної реєстрації КСП «Оболонське» та державної реєстрації ПСП «Оболонь).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правомірно зауважив, що наведені вимоги законодавства про реєстрацію як обов`язкової підстави для вчинення відповідних реєстраційних дій з перереєстрації КСП у ПСП визначали необхідність наявності відповідного рішення уповноваженого органу КСП (чого у цій справі встановлено не було), а не одноособового рішення громадянина про створення приватного підприємства, що фактично відбулося у цьому випадку при реєстрації відповідача як юридичної особи.

Оскільки судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не встановлено обставин припинення КСП «Оболонське» шляхом реорганізації, у тому числі наявності відповідного рішення загальних зборів членів або зборів уповноважених КСП відповідно до положень Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», суд апеляційної інстанції безпідставно послався на положення статті 37 ЦК (у редакції 1963 року).

Разом із тим посилання суду апеляційної інстанції на положення статті 37 ЦК (у редакції 1963 року) та відсутність передавального балансу (акта) між органом припинення КСП та засновниками ПСП відповідно до статті 37 ЦК (у редакції 1963 року) не призвело до постановлення незаконного рішення та не спростовує висновків суду, що перетворення КСП у ПСП з подальшим правонаступництвом прав та обов`язків колективного підприємства не відбулося.

Доводи касаційної скарги ПСП «Оболонь» щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статей 104, 108 ЦК у чинній редакції, якими урегульовано питання припинення, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до статті 5 ЦК акт цивільного законодавства регулює відносини, які виникли з дня набрання ним чинності та не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, тому положення статей 104, 108 ЦК, який набрав чинності 01.01.2004, не може бути застосовано до відносин скасування державної реєстрації КСП «Оболонське» та державної реєстрації ПСП «Оболонь», які відбулися у 2000 році, тим більше ці положення ЦК судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин при вирішенні справи не застосовувалися.

За таких обставин, доводи щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції наведених положень законодавства не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи.

Посилання у касаційній скарзі ПСП «Оболонь» на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 816/1618/17 не заслуговують на увагу, оскільки висновки цього суду стосуються іншого предмета позову, а наведені скаржником аргументи з цього приводу виходять за межі підстав і випадків, які зазначені у касаційній скарзі, та на підставах яких відкрито касаційне провадження.

У касаційній скарзі ПСП «Оболонь» заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК, оскільки, на думку скаржника, справа містить виключну правову проблему.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Суд відхиляє зазначене клопотання відповідача, оскільки у справі, яка розглядається, немає ознак виключної правової проблеми, а наведені доводи не є належним обґрунтуванням існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, а також того, як вирішення проблеми у справі вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

У зв`язку з наведеним при вирішенні цієї справи суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цих судів суду про наявність підстав для часткового задоволення позову є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ПСП «Оболонь» про неправильне застосування судами норм матеріального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу ПСП «Оболонь» у частині оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2019 у справі № 917/841/19 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 917/841/19 у частині оскарження Приватним сільськогосподарським підприємством «Оболонь» постанови Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2019 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Оболонь» у частині оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2019 у справі № 917/841/19 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2019 у справі № 917/841/19 залишити без змін.

4. Поновити дію рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2019 у справі № 917/841/19.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий