Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 160/1375/23

адміністративне провадження № К/990/19545/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 (головуючий суддя - О.В. Врона)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 (головуючий суддя - О.В. Головко, судді - Т.І. Ясенова, А.В. Суховаров)

у справі № 160/1375/23

за позовом ОСОБА_1

до Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області

про визнання дій протиправними, визнання паспорта громадянина недійсним,

установив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати дії Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області щодо видачі ІD-паспорту ОСОБА_2 № НОМЕР_1, виданий 20.12.2021 органом 1212 з відсутнім РНОКПП протиправними;

- визнати ІD-паспорт громадянина України ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , виданий 20.12.2021 органом 1212 недійсним з моменту його видачі.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач виражає сумніви щодо факту самостійного отримання ІD-паспорту ОСОБА_2 , який є рідним дядьком позивача, та законності видачу такого паспорту, оскільки ІD-паспорт не містить РНОКПП.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та визнання паспорту громадянина недійсним.

4. При постановленні ухвали суд першої інстанції виходив з того, що позивач у позовній заяві не зазначив обґрунтування порушення саме його прав, свобод та інтересів діями відповідача, а вказав лише про порушення прав іншої сторонньої йому особи.

5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

6. Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем оскаржуються правочини, вчинені ОСОБА_2 на підставі паспорту у формі ID-картки, а тому спір щодо недійсності паспорту у формі ID-картки має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст касаційної скарги

7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що ним у позові чітко зазначено у чому полягає порушення прав саме позивача, а саме те, що внаслідок протиправних дій відповідача було видано недійсний паспорт, на підставі якого було вчинено правочини, чи порушено спадкові права позивача.

Позиція інших учасників справи

9. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого, відповідно до положень частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційних скарг

10. Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

11. Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Оцінка Верховного Суду

12. Частинами першою та другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Відповідно до частини першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

14. На переконання Верховного Суду рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам процесуального закону не відповідають з огляду на таке.

15. Як зазначалося вище, суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі. При цьому зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції неможливо встановити на підставі якої норми закону суд відмовив позивачу у відкритті провадження у справі, в мотивувальній частині ухвали не зазначено мотивів, з яких суд дійшов висновків щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження.

16. В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа взагалі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на думку суду апеляційної інстанції вимоги, заявлені позивачем, мають розглядатися в порядку цивільного судочинства. При цьому, залишив рішення суду першої інстанції без змін, хоча жодних мотивів щодо правильності/неправильності висновків суду першої інстанції, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить.

17. Так, з матеріалів справи встановлено, що звернення позивача до суду обумовлено протиправними діями відповідача щодо видачі паспорту громадянина України (ID-картки) ОСОБА_2 , який, як вказує позивач, є його рідним дядьком.

18. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

19. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

20. Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

21. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

22. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

23. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

24. При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. При цьому відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

25. Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

26. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

27. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

28. Таким чином, формальне посилання суду першої інстанції на стадії прийняття позовної заяви на необґрунтування позивачем порушення його прав є передчасним, оскільки такі обставини у даному випадку можуть бути підтверджені або спростовані при розгляді справи по суті.

29. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у даній адміністративній справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

30. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

31. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 у справі № 160/1375/23 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк