Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.07.2018 року у справі №804/6857/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2019 року

Київ

справа №804/6857/17

адміністративне провадження №К/9901/54926/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа на стороні відповідача: Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018 (колегія суддів у складі: Божко Л.А., Панченко О.М., Дурасова Ю.В.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, Новомосковський РВ ГУ ДМС в Дніпропетровській області), де третя особа на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (далі - третя особа, ГУ ДМС в Дніпропетровській області), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки; зобов`язати відповідача оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі паспортної книжечки.

Позов мотивовано тим, що позивач 11.10.2017 звернувся до Новомосковського РВ ГУ ДМС в Дніпропетровській області з заявою про видачу неповнолітньому ОСОБА_2 паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, на що отримав відмову, яка мотивована запровадженням внутрішніх паспортів у формі ID-картки та відсутністю бланків паспортів зразка 1994 року. Вважає, що відповідач порушує права та інтереси неповнолітнього ОСОБА_2 , відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 29.11.2017 адміністративний позов задовольнив повністю.

Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що Законом України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) передбачено можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки. Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб`єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 03.05.2018 скасував постанову суду першої інстанції і прийняв нову, якою відмовив у задоволенні вказаного позову.

Проаналізувавши положення статей 13, 14, 15, 16, 21 Закону № 5492-VI, а також положення пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302), суд апеляційної інстанції констатував, що на момент звернення позивача за паспортом (11.10.2017) відповідач повністю забезпечений обладнанням для виготовлення паспорту громадянина України у вигляді ID картки. Таким чином, відповідач зобов`язаний забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: здійснювати видачу паспортів у вигляді картки.

З приводу релігійних переконань заявника як аргументу, яким він доводив своє право на те, щоб отримати документ, який посвідчує громадянство України, у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи позивача щодо дискримінації громадян за релігійною чи віковою ознакою з боку відповідача нічим не підтверджені.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Звертає увагу на те, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції є чинними Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII) та Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 № 320 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.07.2012 за № 1089/21401 (далі - Порядок № 320), які передбачають існування паспорту у формі книжечки.

Наголошує на тому, що відповідачем порушені підстави відмови у видачі паспорту особі у формі книжечки, закріплені у статті 16 Закону № 5492-VI, які є вичерпними та поширеному тлумаченню не підлягають.

Позиція інших учасників справи

ГУ ДМС України в Дніпропетровській області у відзиві на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі.

Рух касаційної скарги

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.07.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30.07.2019 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 .

11.10.2017 ОСОБА_2 , а також його батьки: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у зв`язку з досягненням сином - ОСОБА_2 шістнадцятирічного віку, звернулися із спільною заявою до начальника Новомосковського РВ ДМС України в Дніпропетровській області Підгорної В.Г. про видачу ОСОБА_2 паспорту громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, а не у формі ID-картки.

Відповідач листом від 12.10.2017 № 1235/11308 повідомив ОСОБА_2 , що Законом № 5492-VI передбачено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорту громадянина України, зразки бланків якого затверджено Постановою № 302, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланку паспорту громадянина України у формі книжечки, але прийняття документів для оформлення паспорту громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланку якого затверджено постановою, з 01.11.2016 - припиняється і на момент звернення ОСОБА_2 до відділу ДМС, зразки бланків вже використані в повному обсязі, в зв`язку з чим не має можливості оформити паспорт у формі книжечки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 9 Конвенції передбачає, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 21 Конституції України визначено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами першою та другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною другою статті 32 Конституції України передбачено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частин першої та другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній до 15.12.2017). Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-XII) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Частина перша статті 4 Закону № 987-XII передбачає, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.

Згідно з частиною шостою статті 7 Закону № 5492-VI забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя. Окремі види даних про стан здоров`я та про засудження до кримінального покарання можуть вимагатися лише у разі, якщо вони є підставою для видачі документа, що посвідчує особу.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Частинами першою та другою статті 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, четвертої та п`ятої 16 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом. Головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів. За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб`єктом.

Частиною сьомою статті 16 Закону № 5492-VI визначено, що уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Частиною сьомою статті 21 Закону № 5492-VI передбачено, що до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім`я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».

Відповідно до пунктів 1, 3, 5, 8 Положення № 2503-XII паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що неповнолітньому сину ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовили у видачі паспорта громадянина України у вигляді (формі) паспортної книжечки.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що у 11.10.2017 позивач разом з сином звернулися до Новомосковського РВ ДМУ України в Дніпропетровській області із заявою про видачу неповнолітньому ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року, позаяк вони через свої релігійні переконання не хочуть, щоб вказаний документ позивачу оформляли засобами Реєстру.

Беручи до уваги суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо релігійних переконань заявників та відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство (як-от Положення про паспорт) дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просить позивач), а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№ 806/3265/17).

Зважаючи на положення статті 291 КАС України (в чинній редакції) правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 у згаданій зразковій справі, є обов`язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.

На дату постановлення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, які є предметом перегляду в цій справі, вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі ще не було. Більш того, на дату надходження цього позову до суду першої інстанції, як і на дату ухвалення цим судом рішення КАС України діяв в іншій редакції, і такого правового інституту як «типова справа» та «зразкова справа» не існувало.

Утім, на стадії касаційного перегляду судових рішень в цій справі процесуальний закон діє в новій редакції, і одним із нововведень, започаткованих з 15.12.2017, є, зокрема, правовий механізм розгляду зразкової справи, який має на меті, серед іншого, сприяти однаковому застосуванню положень законодавства у подібних правовідносинах у спорах, які виникають за однакового правового регулювання і з однакових (подібних, аналогічних) підстав.

За правилами статті 291 КАС України (в чинній редакції) суди повинні враховувати висновки Верховного Суду у зразковій справі під час ухвалення рішення у типовій справі.

Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій, зокрема апеляційний суд, об`єктивно не могли виконати вказаної вимоги процесуального закону. Але позаяк ця справа наділена усіма ознаками типової справи, яку Верховний Суд розглянув як зразкову та ухвалив у ній постанову (за наслідками апеляційного перегляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018), касаційний суд, оскільки він переглядає рішення судів попередніх інстанцій і в межах доводів касаційної скарги повинен перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, при ухваленні в межах своїх повноважень судового рішення також зобов`язаний враховувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № Пз/9901/2/18 (№ 806/3265/17).

Щодо останніх, то вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14.07.2016 № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

З огляду на викладені мотиви Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову про часткове задоволення позову, яким:

- визнала протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_4 (сторони у зразковій справі) паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;

- зобов`язала Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Позовні вимоги у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, аналогічні тим, що були предметом розгляду у зразковій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції в цій справі не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № Пз/9901/2/18 (№ 806/3265/17; постанова від 19.09.2018), така підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі, позаяк висновки цього суду узгоджуються з тим, як Верховний Суд вирішив аналогічний спір у згаданій зразковій справі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів скасовує рішення апеляційного суду, не повертаючи справу на новий розгляд, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати підлягають новому розподілу.

Відповідно до квитанції від 30.06.2018 № 0.0.1073075892.1 ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1280,00 грн., який належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (частина перша статті 139 КАС України).

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018 - скасувати.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 - залишити в силі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Шевченка, 39) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень 00 копійок, сплачений квитанцією від 30.06.2018 № 0.0.1073075892.1.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк