Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №425/1477/17

адміністративне провадження №К/9901/44232/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Анцупової Т.О., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №425/1477/17

за позовом ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії за віком, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Рубіжанського міськрайонного суду Луганської області від 20 липня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Мирошникової О.Ш., та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Компанієць І.Д., суддів Гаврищук Т.Г., Ястребової Л.В.,

в с т а н о в и в :

21 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому просила суд:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати пенсії з 01.01.2017;

- зобов'язати відповідача з 01.01.2017 поновити нарахування та виплату пенсії за віком;

- звернути постанову до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Постановою Рубіжанського міськрайонного суду Луганської області від 20 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що з урахуванням вимог Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" були підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та, у зв'язку з цим, припинення виплати пенсії, оскільки за даними СБУ позивач повернулась до покинутого місця проживання.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, з огляду на нижченаведене.

Суди встановили, що згідно довідки від 9 лютого 2015 року № 917004625 позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка перемістилася з м. Стаханов Луганської області до м. Рубіжне.

За заявою позивача пенсійна справа взята на облік в Управлінні та остання отримувала пенсію щомісяця.

Проте з 1 січня 2017 року відповідач припинив виплачувати пенсію позивачу, посилаючись на лист УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області про зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи на підставі листа СБУ від 4 листопада 2016 року щодо повернення кола осіб до покинутого місця постійного проживання, серед яких за порядковим номером 964 вказана ОСОБА_2

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірним у даній справі є правомірність припинення відповідачем виплати пенсії позивачу з січня 2017 року.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про те, що припинення позивачу виплати пенсії у зв'язку із скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації Об'єднаного штабу ЦУ Служби безпеки України в районі проведення АТО від 04.11.2016 з причини повернення до покинутого місця постійного проживання, суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеними в частині першій статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є вичерпними та передбачають можливості припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом, які в межах розгляду даної справи не встановлені.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням нижченаведеного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51- 54).

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Разом з цим, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Прийняття законодавцем Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в Законі № 1058-IV.

Аналогічних висновків дійшов Касаційний адміністративний суд, ухвалюючи 03.05.2018 рішення у зразковій справі № 805/402/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для призупинення позивачу виплати пенсії. Зупинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є підставою для призупинення виплати пенсії, передбаченою ст.49 Закону № 1058, а тому суди дійшли вірного висновку про необґрунтованість дій відповідача та наявність підстав для поновлення позивачу виплати пенсії.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують.

За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, Суд приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Рубіжанського міськрайонного суду Луганської області від 20 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року у справі №425/1477/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

Т.О. Анцупова

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду