Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 липня 2019 року

Київ

справа №814/2840/15

адміністративне провадження №К/9901/4495/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,

суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 814/2840/15

за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» Северіна Юрія Петровича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року (прийняту у складі судді - Гордієнко Т.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Градовського Ю.М., суддів: Кравченка К.В., Лук`янчук О.В.),

у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» Северіна Юрія Петровича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив: визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» Северіна Юрія Петровича щодо відмови у прийнятті заяви з кредиторськими вимогами, у зв`язку із закінченням граничного терміну прийняття заяв; зобов`язати відповідачів включити вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» по договору №1990005161 від 07 липня 2014 року про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2014 року та віднести вимоги до відповідної черги в порядку, встановленому чинним законодавством.

2. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він пропустив 30-денний строк для подання заяви про включення кредитором, оскільки знаходився на стаціонарному лікуванні з 25.05.2015р. по 30.06.2015р., а тому відповідач відповідно до частини 2 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» може внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 20 листопада 2016 року Миколаївський окружний адміністративний суд вирішив у задоволенні позову відмовити.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 вказаного Закону. Відтак, будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Частиною 2 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачені повноваження Фонду та не передбачені підстави для можливості поновити строк на пред`явлення кредиторських вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 02 березня 2016 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015р. - залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Постанова суду постановлена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 05 квітня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року.

10. 21 квітня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі)

11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Касатор стверджує, що подання кредитором вимог до банку після спливу строку встановленого законодавцем при умові доведення поважності причин пропуску такого строку не може бути підставою для позбавлення його законних прав на задоволення таких вимог у порядку встановленому законом.

Позивач зазначає, що пропуск 30-денного строку на подання заяви про включення його як кредитора банку до реєстру кредиторів зумовили виняткові обставини, а тому суди повинні були захистити порушене право позивача.

Б. Доводи відповідача у справі (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб)

12. У запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ОСОБА_1 та АТ «Імексбанк» був укладений договір №1990004711 від 19.05.2014р. про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу від 20.01.2014р., договір №1990004129 від 03.01.2014р. про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу від 11.10.2013р., договір №1990004130 від 03.01.2014р. про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу від 11.10.2013р., договір №1990005161 від 07.07.2014р. про приєднання до публічного договору №1 банківського депозиту від 20.01.2014р. Загальна сума кредиторських вимог з урахуванням гривневого еквіваленту доларових вкладів становить 357001,28грн. В межах суми відшкодування коштів за вкладами гарантованої Фондом позивачу були гроші частково повернути та залишок непогашеної суми кредиторських вимог позивача складає 156703,81 грн.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 21.05.2015р. №330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.05.2015р. №105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

В газеті «Голос України» від 29.05.2015р. опубліковано оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, призначення уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам.

Позивач з 25.05.2015р. по 30.06.2015р. знаходився на стаціонарному лікуванні, що підтверджується довідкою лікарні.

08.07.2015р. позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою про включення його до реєстру вимог кредиторів.

23.07.2015р. уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» своїм листом №4618 повідомив позивача, що його вимоги не розглядаються та вважаються погашеними в зв`язку з пропуском встановленого Законом строку на їх подання.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Верховного Суду, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про включення кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» .

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

На підставі частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості. Зокрема, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і фізичною особою договору, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що спір про акцептування вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. У свою чергу, враховуючи суб`єктний склад правовідносин, даний спір належить до підвідомчості судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 та від 22 серпня 2018 року у справі № 809/654/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 813/799/16.

15. Статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції) передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і, зокрема, закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

16. Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій були порушені правила юрисдикції, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року, та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року у справі №814/2840/15 скасувати.

3. Провадження у справі №814/2840/15 закрити.

4. Роз`яснити позивачу право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді А. І. Рибачук

Л. В. Тацій