Історія справи

Постанова КАС ВП від 30.05.2023 року у справі №320/5820/22
Постанова КАС ВП від 30.05.2023 року у справі №320/5820/22
Постанова КАС ВП від 30.05.2023 року у справі №320/5820/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року

м. Київ

справа № 320/5820/22

адміністративне провадження № К/990/6604/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 320/5820/22

за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року (суддя Балаклицький А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року (суддя-доповідач - Файдюк В.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Собків Я.М.)

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ДКС України щодо тривалого невиконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року у справі №369/4713/16-а про стягнення 551,21 грн судового збору на користь ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ДКС України відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 46 500,00 грн, завдану внаслідок тривалого невиконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року у справі № 369/4713/16-а про стягнення 551,21 грн судового збору.

Позов мотивовано тим, що в грудні 2016 році позивачка звернулася до Управління ДКС у Києво-Святошинському районі із заявою про примусове виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року у справі №369/4713/16-а про стягнення 551,21 грн судового збору, проте станом на дату звернення з цим позовом до суду виконавчий лист не виконаний, заборгованість за ним обліковується на сайті Казначейства України. ОСОБА_1 зазначає, що тривале невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, порушує конституційні принципи обов`язковості судового рішення та верховенства права. Більше того, невиконання органами казначейства судового рішення упродовж 5,5 років завдало позивачці моральної шкоди, яку вона має право відшкодувати за рахунок держави.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 липня 2022 року відмовив у відкритті провадження у вказаній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В означеній ухвалі місцевий суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, визначеному КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Також цей суд вказав, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправної бездіяльності відповідача, вчиненої або не вчиненої на виконання рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. Відтак, спір у справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення. За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то вона повинна була звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. У зв`язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що спірні правовідносини між сторонами знаходяться на стадії виконання судового рішення, однак не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що приписами частини першої статті 383 КАС України передбачено, що особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Відтак, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов

У підсумку Шостий апеляційний адміністративний суд резюмував, що належним способом захисту прав позивача у спірних відносинах є звернення до суду із заявою про визнання неправомірними дій відповідача в рамках процедури судового контролю. Отже, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. З огляду на це, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства згідно з пунктом частини першої статті 170 КАС України, на чому правильно наголосив суд першої інстанції.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

23 лютого 2023 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій, скаржниця просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі № 320/5820/22 позивачка вважає незаконними, прийнятими з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 328 КАС України є підставами для скасування цих судових рішень і направлення справи на розгляд по суті заявлених позовних вимог до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка зазначає, що предмет і підстави позову у справі № 320/5820/22 не тотожні з предметом і підставами позову у справі № 369/4713/16-а, навіть особа - відповідач є різними суб`єктами владних повноважень. Тому така процесуальна підстава як наявність судового рішення, що набрало законної сили, між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яку застосував суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, відсутня. До того ж, суди обох інстанцій допустили розбіжність в обґрунтуванні та застосуванні юридичної підстави для відмови у відкритті провадження у справі. Так, якщо місцевий суд уважав, що правовою підставою для цього є пункт 2 частини першої статті 170 КАС України, то апеляційний суд застосував норму пункту 1 частини першої цієї статті, відповідно до якої суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Також, на переконання скаржниці, безпідставним є висновок Київського окружного адміністративного суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до оскарження бездіяльності ДКС України щодо невиконання вищевказаного виконавчого листа та спонукання виконати рішення у справі № 369/4713/16-а, оскільки позивачка не просила суд зобов`язати Казначейство виконати судове рішення у справі № 369/4713/16-а.

Стосовно посилань судів попередніх інстанцій на положення статті 383 КАС України позивачка вважає, що приписи цієї статті не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки предметом позову є саме зобов`язання Казначейства відшкодувати їй моральну шкоду, завдану тривалим невиконанням судового рішення, а не оскарження конкретних рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі № 369/4713/16-а на виконання постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 серпня 2016 року. У цьому зв`язку скаржниця звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово розглядав справи, де предметом позову була позовна вимога про відшкодування Казначейством моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням судового рішення.

Окрім того, ухвала місцевого суду від 14 липня 2022 року в електронній формі підписана та внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень не суддею, а помічником судді, що є достатньою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

За наведених мотивів касатор стверджує, що за наявності істотних порушень норм процесуального права, оскаржуваними рішеннями суди незаконно відмовили ОСОБА_1 у розгляді її позовної заяви по суті, одночасно відмовивши їй у доступі до правосуддя, порушивши статтю 55 Конституції України. При цьому відмова в доступі до правосуддя прийнята не «судом, встановленим законом», а неуповноваженою на це особою (помічником судді).

Ухвалою від 14 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою від 29 травня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини

24 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - Управління), в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення Управління про відмову в призначенні пенсії за вислугою років; зобов`язати Управління призначити і виплатити пенсію з 12 лютого 2016 року; стягнути з Управління 551,21 грн судового збору.

Постановою Києво-Святошинського районного суду від 15 серпня 2016 року у справі №369/4713/16-а позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року у цій справі апеляційну скаргу Управління на постанову Києво-Святошинського районного суду повернуто апелянту.

Постанова Києво-Святошинського районного суду від 15 серпня 2016 року набрала законної сили 18 жовтня 2016 року.

02 листопада 2016 року Києво-Святошинським районним судом видано два виконавчих листа у справі № 369/4713/16-а, один із яких - про стягнення з Управління судового збору в сумі 551,21 грн, інший - про зобов`язання Управління призначити і виплатити пенсію.

26 грудня 2016 року позивачка звернулася до Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - УДКС у Києво-Святошинському районі) із заявою про примусове виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду від 02 листопада 2016 року про стягнення 551,21 грн судового збору.

Листом УДКС у Києво-Святошинському районі від 10 січня 2017 року № 03-04/ТІ позивачку повідомлено про відкладення безспірного списання коштів, у зв`язку із помилкою у даті розгляду справи, зазначеної у пред`явленому виконавчому листі, на що остання надіслала копію ухвали суду про виправлення описки у виконавчому листі та уточнила реквізити банківського рахунку.

Листом УДКС у Києво-Святошинському районі від 27 грудня 2016 року № 03-04/1472 Управління зобов`язано протягом 5 днів надати інформацію про здійсненні заходи щодо виконання виконавчого листа про стягнення 551,21 грн. судового збору.

Листом від 29 грудня 2016 року № 12144/04 Управління повідомило УДКС у Києво-Святошинському районі про те, що оскільки у Пенсійному фонді не передбачено бюджетні призначення на виплату стягнутих сум за рішенням суду, виплата суми згідно виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/4713/16-а може буту здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.

Листом від 21 лютого 2017 року № 03-06/187, на підставі пункту 33 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджет, або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (зі змінами), УДКС у Києво-Святошинському районі надіслало до Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області (далі - ГУДКСУ у Київській області) виконавчий лист від 02 листопада 2016 року № 369/4713/16-а про стягнення 551,21 грн для виконання.

Листом від 05 листопада 2018 року № 13-04/1987-6174 ГУДКСУ у Київській області повідомило ОСОБА_1 про те, що Управління не обслуговується в органах Казначейства, а тому останні позбавлені можливості вчинити будь-які дії та заходи, передбачені Порядком. Також у цьому листі вказано, що в Управлінні відсутнє фінансування, тому погашення заборгованості за виконавчим документом здійснюватиметься у третю чергу за бюджетною програмою КПКВ 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (далі - Програма).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня .2016 року № 988 боржника за цим виконавчим листом реорганізовано шляхом злиття з іншим управлінням Пенсійного фонду та утворено нову юридичну особу публічного права - Києво-Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року у справі № 369/4713/16-а замінено боржника у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду від 02 листопада 2016 року № 369/4713/16-а про стягнення 551,21 грн, а саме, Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі на Києво-Святошинське об`єднане Управління Пенсійного Фонду України у Київській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 628 Києво-Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 369/4713/16-а замінено боржника у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду від 02 листопада 2016 року № 369/4713/16-а про стягнення 551,21 грн, а саме, Києво-Святошинське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Станом на дату звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду виконавчий лист у справі №369/4713/16-а про стягнення 551,21 грн судового збору не виконаний.

V. Джерела права й акти їх застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку визначені Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження (далі - Закон №1404-VIII), який набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень, за якими боржником є держава, її державні органи, покладається на органи державної виконавчої служби.

Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За приписами частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI у редакції Закону №1404-VIII) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI заборгованість погашається в такій черговості:

у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника;

у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами;

у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено у Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011року № 845 (далі - Порядок № 845).

Визначення «безспірного списання» міститься у пункті 2 Порядку № 845 та означає операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Так, відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 47 Порядку № 845 передбачено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих, зокрема, органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1- 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

VІ. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає наступне.

Системний аналіз положень статей 2, 4 та 19 КАС України свідчить, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

З матеріалів цієї справи слідує, що предметом спірних правовідносин є невчинення ДКС України дій (бездіяльність) щодо виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року у справі №369/4713/16-а про стягнення на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 551,21 грн.

На тлі цього принагідно зазначити, що нормами процесуального закону законодавець передбачив декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах:

- зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (стаття 382 КАС України);

- визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).

Отже КАС України встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , дійшли до висновку про те, що у даному випадку позивачка повинна була звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, оскільки спірні правовідносини у справі № 369/4713/16-а перейшли на стадію виконання судового рішення.

Між тим, вищенаведена позиція судів обох інстанцій про те, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення, а тому позивачці, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, слід було звернутися до суду першої інстанції з заявою у порядку, передбаченому статтею 383 КАС, є помилковою, оскільки ОСОБА_1 обрано саме такий (шляхом звернення до суду з позовом до ДКС України про визнання бездіяльності протиправною) спосіб захисту порушеного права.

До того ж, як слушно зауважує позивачка, вона мала б право звернутися до суду з заявою у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, лише тоді, коли б ці дії вчинялись саме УПФУ у Києво-Святошинському районі Київської області - відповідачем у справі № 369/4713/16-а. Втім, позовну заяву подано саме до ДКС України, яка не є відповідачем у справі № 369/4713/16-а, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 383 КАС України.

За таких обставин суд апеляційної інстанцій зробив помилковий висновок про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і не належить до компетенції адміністративного суду.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 823/1818/17, від 16 квітня 2020 року у справі № 818/1814/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 640/15135/21, від 27 січня 2022 року у справі № 640/14575/21.

Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що Київський окружний адміністративний суд, висновуючи вищевказаний висновок, застосував за наслідками розгляду позовної заяви ОСОБА_1 наслідок, передбачений пунктом 2 частини першої статті 170 КАС України, що не узгоджується з позицією цього суду, викладеною у мотивувальній частині ухвали від 14 липня 2022 року.

Шостий апеляційний адміністративний суд, у свою чергу, означеної процесуальної посилки місцевого суду не виправив, однак застосований ним наслідок розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , а саме пункт 1 частини першої статті 170 КАС України, відповідає мотивувальній частині постанови від 04 жовтня 2022 року.

Підсумовуючи наведене Суд констатує, що під час вирішення питання про відкриття провадження у справі Київський окружний адміністративний суд неправильно застосував норми процесуального закону та не врахував існуючої правозастосовну практику Верховного Суду у цій категорії справ, що призвело до постановлення незаконної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, допущених судом першої інстанції порушень вимог закону не виправив.

Що стосується доводів касаційної скарги про наявність підстав для скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року з підстави, визначеної пунктом 5 частини третьої статті 353 КАС України, то колегія суддів вказує наступне.

Так, відповідно до названої процесуальної норми, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні.

Перевіривши матеріали справи Суд установив, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі (арк. 41- 44) містить підпис судді Балаклицького А.І., який визначений протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2022 року для розгляду справи № 320/5820/22.

Водночас Суд не заперечує, що до касаційної скарги ОСОБА_1 додано копію листа Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року № 02-8/7198/22, підписаного керівником апарату Т. Геліч, яким підтверджено обставини підписання електронного примірника ухвали Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі № 320/5820/22 помічником судді Балаклицького А.І.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Тобто, об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Таким чином, оскільки в справі № 320/5820/22 наявний оригінал ухвали Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року, підписаний суддею Балаклицького А.І., а надання оцінки діям помічника останнього знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, колегія суддів не вбачає за можливе прийняти рішення про скасування цієї ухвали з підстави, визначеної пунктом 5 частини третьої статті 353 КАС України.

Поряд з цим Суд констатує, що покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи заявника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

За правилами частин першої та четвертої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на це касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

Ураховуючи відсутність документального підтвердження понесених учасниками справи витрат під час касаційного розгляду справи, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року скасувати.

Справу № 320/5820/22 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк