Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2019 року

Київ

справа №826/3793/17

адміністративне провадження №К/9901/53392/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД»

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2018 (суддя - Келеберда В.І.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 (судді -Шелест С.Б., Кузьмишин О.М., Пилипенко О.Є.)

у справі № 826/3793/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - ДПІ), в якому просило:

- визнати незаконним та скасувати рішення ДПІ від 11.08.2016 №27735/10/26-55-08-05;

- зобов'язати ДПІ прийняти податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за липень 2016 року з додатками та доповненням до неї з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 11.08.2016.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що ДПІ безпідставно відмовила Товариству у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2016 року з додатками та доповненням до неї.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 11.08.2016 Товариство подало ДПІ у паперовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2016 року разом з додатками № 2, 3, 4, 5 та доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість.

При цьому, в тексті податкової декларації Товариство у графі 04 зазначило індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 33546852657.

Листом від 13.09.2016 ДПІ проінформувала позивача про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2016 року у зв'язку з тим, що свідоцтво платника податку на додану вартітсь Товариства анульоване 25.06.2016. Крім того, листом ДФС України від 14.05.2015 № 17098/7/99-99-11-03-01-17 надано роз'яснення щодо порядку та термінів подання податкової звітності від платників податків, яким анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

На час виникнення спірних правовідносин питання складання, подання платниками податків податкової звітності до контролюючих органів, перевірки останніми наявності та достовірності заповнення всіх обов'язкових реквізитів податкової звітності, тощо, внормовувались положенням Глави 2 Податкового кодексу України (у відповідній редакції).

Згідно з пунктом 184.5. статті 184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Відповідно до пункту 184.6. цієї статті у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Сторонами не заперечується та обставина, що 25.06.2016 позивачу анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість, отже на час подання у серпні 2016 року декларації з податку на додану вартість за липень 2016 року позивач, крім іншого, був позбавлений індивідуального податкового номеру платника податку на додану вартість 33546852657.

Пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України обумовлено, що під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Оскільки пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України передбачено наявність такого обов'язкового реквізиту податкової декларації як індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, контролюючий орган при прийнятті податкової звітності повинен перевірити наявність та достовірність у податній декларації цього реквізиту.

З огляду на наведене анулювання реєстрації особи як платника податку унеможливлює прийняття поданої Товариством у серпні 2016 року податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2016 року, відтак судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що у спірних правовідносинах ДПІ діяла відповідно до вимог чинного законодавства, у межах своєї компетенції та без порушень законних прав та інтересів позивача, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом з аналогічних питань у постанові від 21.08.2018 у справі № 810/3508/17.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що касаційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права, що регламентують спірні правовідносини та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова