Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.09.2019 року у справі №743/719/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2019 року

Київ

справа №743/719/17

адміністративне провадження №К/9901/24029/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів: Губської О. А., Калашнікової О. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою Олександрівського районного відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області

на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 6 червня 2017 року (головуючий суддя - Павленко О. В.,)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року (у складі головуючого судді - Кучми А. Ю., суддів: Аліменка В. О., Безименної Н. В. )

у справі № 743/719/17

за позовом Олександрівського районного відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - Олександрівський РВ УДМС України в Запорізькій області)

до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1

про продовження строку затримання,

УСТАНОВИЛ:

I. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2017 року Олександрівський РВ УДМС України в Запорізькій області звернувся до суду з вказаним позовом.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 7 грудня 2016 року, громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1, примусово видворено за межі території України та задоволено клопотання про затримання відповідача з поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк не більше 6 (шести) місяців.

3. У зв'язку з відсутністю коштів у громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 на придбання авіаквитка та з метою завершення процедури примусового видворення за межі України, позивач просить продовжити строк його затримання.

4. Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 6 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

5. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що для забезпечення виконання постанови Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 7 грудня 2016 року про примусове видворення відповідача, 14 грудня 2016 року та 17 березня 2017 року, Олександрівським РВ УДМС України в Запорізькій області направлялись листи до Консульського відділу Посольства Республіки Узбекистан в Україні з метою посприяти в придбанні авіаквитка за рахунок державного бюджету та безкоштовного документування сертифікатом на повернення в країну походження, оскільки термін дії паспортного документу громадянина Республіки Узбекистан закінчився 3 листопада 2016 року, а кошти для відшкодування витрат пов'язаних з його видворенням за межі України, у нього відсутні. Проте відповіді на час звернення до суду від консула Республіки Узбекистан не надходило.

7. Позивач зазначає, що відсутність відповідей з Посольства Республіки Узбекистан в Україні є умовою, за якої неможливо забезпечити примусове видворення відповідача за межі України, а відтак відповідає положенням абзацу 3 частини 7 статті 183-7 КАС України (в редакції, що діяла на час звернення до суду).

8. Таким чином, на час звернення до суду постанова Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 7грудня 2016 року про примусове видворення відповідача не виконана.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив того, що відповідач не відмовлявся співпрацювати з Олександрівським РВ УДМС України в Запорізькій області під час процедури його ідентифікації та не перешкоджав оформленню відповідних документів для його примусового видворення. Крім того, судове рішення про його видворення не виконано з причин, що не залежать від відповідача, а отже підстави для продовження терміну його затримання відсутні.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

10. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають суттєве значення для справи. Вважає, що в результаті відмови у задоволенні клопотання про продовження затримання, відповідач був відпущений з ПТПІ у зв'язку з закінченням терміну 6 місяців затримання і на даний час ухиляється від виконання рішення про його примусове видворення.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

12. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - ~law11~).

13. За приписами ~law12~ іноземці або особи без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

14. Іноземці або особи без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (~law13~).

15. Абзацом першим ~law14~ визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

16. Відповідно до абзацу першого ~law15~ іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України.

17. Олександрівський РВ УДМС України в Запорізькій області при зверненні до суду з позовом про продовження строку затримання відповідача, підставою своїх вимог зазначив неотримання відповідей з посольства Республіки Узбекистан щодо сприяння в придбанні авіаквитка для відповідача та безкоштовного документування його сертифікатом на повернення в країну походження.

18. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 183-7 КАС України у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, адміністративний суд, визначений частиною першою цієї статті, за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може затримати іноземця або особу без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

19. Частиною 7 статті 183-7 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців.

20. Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є:1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

21. Таким чином, частиною 7 статті 183-7 КАС України чітко передбачено підстави, за яких можливо продовжити строк затримання іноземців та осіб без громадянства, які є вичерпними та широкому тлумаченню не підлягають.

22. Враховуючи, що відповідач не відмовлявся співпрацювати під час процедури його ідентифікації та не перешкоджав оформленню відповідних документів для його примусового видворення, особу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ідентифіковано за паспортом серії НОМЕР_1, виданого 14 березня 2012 року, а судове рішення про його примусове видворення за межі України з незалежних від нього причин протягом тривалого часу не виконано, підстави для задоволення позовних вимог та продовження строку його затримання відсутні.

23. Додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до ~law16~ при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9,29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

24. Зокрема, відповідно до п "f" частини 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

25. У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року ( № 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

26. З огляду на наведене, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

27. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

28. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Олександрівського районного відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 6 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року у справі № 743/719/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

М. В. Білак

О. А. Губська

О. В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду