Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.06.2019 року у справі №826/3689/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 826/3689/16

адміністративне провадження № К/9901/11964/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/3689/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу у м. Києві Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві про визнання протиправним та скасування дозволу на імміграцію,

за касаційною скаргою Деснянського районного відділу у м. Києві Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Парінов А. Б., Беспалов О. О., Губська О. А.) від 30 серпня 2016 року,

УСТАНОВИЛ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Деснянського районного відділу у м. Києві Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Деснянського районного відділу у м.

Києві Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 від 20 січня 2016 року № 4/261-16.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним, оскільки з його змісту не зрозумілим є висновок уповноваженого органу про порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та відповідно прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Деснянського районного відділу у м.

Києві Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 від 20 січня 2016 року № 4/261-16.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 30 вересня 2016 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року та залишити в силі Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника Деснянського районного відділу у м. Києві Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві.

7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

8.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10.30 січня 2018 року касаційну скаргу Деснянського районного відділу у м.

Києві Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі № 826/3689/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Шарапа В. М. - головуючий суддя, Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.).

11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 531/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2019 року у цій справі визначено склад колегії суддів: Губська О. А. (головуючий суддя), Білак М. В., Калашнікова О. В.

13. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року прийнято до провадження касаційну скаргу представника Деснянського районного відділу у м. Києві Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року.

14. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року № 702/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку з постановленням Верховним Судом 11 червня 2019 року ухвали № К/9901/11964/18 про відведення судді-доповідача Губської О. А. від розгляду матеріалів касаційної скарги Деснянського районного відділу у місті Києві Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі № 826/3689/16.

15. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 червня 2019 року у цій справі визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. (головуючий суддя), Дашутін І. В., Шишов О. О.

16. Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 як громадянин Латвійської республіки 27 травня 2006 року на підставі п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" (поза квотою імміграції, як син громадянина України - ОСОБА_5), отримав дозвіл на імміграцію в Україну.

18. В адміністративному позові позивач зазначає, що в Україні постійно проживає його родина, зокрема, його батько громадянин України ОСОБА_5 та громадяни Латвійської республіки - мати ОСОБА_6 і рідний брат ОСОБА_7.

19.05 червня 2010 року позивач отримав тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану ВГІРФО Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, з терміном дії - безстроково.

20.25 січня 2016 року Деснянським районним відділом в м. Києві Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві на адресу позивача направлено лист від 21 січня 2016 року № 4/269-16, яким повідомлено, що 20 січня 2016 року відповідачем прийнято рішення № 4/261-16 про скасування дозволу на імміграцію в України, виданого 27 травня 2006 року, та про необхідність для позивача знятися з реєстраційного обліку та вжити заходи, передбачені ст. 13 Закону України "Про імміграцію".

21. Вважаючи незаконним рішення відповідача щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходив з того, що оскільки на момент народження ОСОБА_1 в м. Рига ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько - ОСОБА_5, був громадянином України, то позивач, відповідно до ст. 7 Закону України "Про громадянство України", є громадянином України.

23. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки, як станом на дату отримання дозволу про імміграцію (27 травня 2006 року), так і станом на дату отримання тимчасової посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_2 (05 червня 2010 року) позивач, в розумінні імміграційного законодавства України, не підпадав під визначення особи-іммігранта (будучи при цьому громадянином України за народженням), то існували наявні підстави для скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, виданого 27 травня 2006 року.

Відтак, оскаржуване рішення відповідача № 4/261-16 від 20 січня 2016 року є законним.

24. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що позивач є громадянином України за народженням, оскільки ст. 14 "Про громадянство України" врегульовано порядок набуття громадянства України дитиною у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

Дитина, яка є особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, батьки якої перебувають у громадянстві України, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків.

Дитина, яка є іноземцем, один із батьків якої є громадянином України, а другий - іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Судом встановлено, що докази реєстрації позивача громадянином України відсутні, він є громадянином Латвійської республіки.

25. Крім цього, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що при прийнятті рішення Деснянським районним відділом в м. Києві Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 від 20 січні 2016 року № 4/261-16 не дотримано п. 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983, згідно з яким ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання, оскільки у позивача не було відібрано пояснень, що мали бути враховані при прийнятті рішення.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

26. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

27. Зокрема, скаржник зазначив, що суть встановленого порушення полягає в тому, що позивач має подвійне громадянство, в тому числі, громадянство України з посиланням на ст. 7 Закону України "Про громадянство України".

28. Форма рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідає формі, наведеній у рекомендаціях ДМС України від 16 липня 2018 року №
8.1/2975-18. Також відповідачем дотримана процедура прийняття спірного рішення.

Відтак, мотиви апеляційного суду, щодо незрозумілості підстав для висновку про порушення законодавства у рішенні міграційного органу, є помилковими.

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

29. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

31. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

32. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

33. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

34. Згідно ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

35. Відповідно до ст. 14 Закону України "Про імміграцію" особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.

36. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про громадянство України" громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

37. Згідно пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-III громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

38. Відповідно до статті 6 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року № 2235-III громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

39. Положеннями ст. 7 Закону України "Про громадянство України" передбачено, що особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

40. ст. 7 Закону України "Про громадянство України" врегульовано порядок набуття громадянства України дитиною у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

Дитина, яка є особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, батьки якої перебувають у громадянстві України, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків.

Дитина, яка є іноземцем, один із батьків якої є громадянином України, а другий - іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

41. Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин; далі - Порядок № 1983).

42. Відповідно до п. 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі.

Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

43. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу (п. 22 Порядку № 1983).

44. Згідно з п. 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

45. Відповідно до п. 24 Порядку № 1983 рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

46. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з такого.

47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час прийняття рішення щодо видачі дозволу на імміграцію в Україну, відповідачем здійснено відповідну перевірку законності перебування позивача на території України та, відповідно, не було встановлено підстав відмови у наданні дозволу на імміграції в Україні.

Крім цього, на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не виявив.

48. Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що у оскаржуваному рішенні відповідача відсутні підстави для висновку про порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та, як наслідок, обґрунтовані підстави для прийняття зазначеного рішення, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.

49. Проаналізувавши норми, що регулюють спірні правовідносини, а також зважаючи на фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що у рішенні про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 20 січня 2016 року № 4/261-16, не міститься посилань на конкретні обставини, встановлені щодо ОСОБА_1, які відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" можуть бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

50. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

51. Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

52. У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім'ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв'язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі "Moustaquim v. Belgium". ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.

53. У ст. 8 Конвенції не йдеться про право проживати або залишатися в конкретній державі. Проте вислання є втручанням у право на сімейне життя, якщо близькі члени родини депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. У таких випадках депортація повинна бути виправданою (рішення у справі "Moustaquim v. Belgium").

54. Стаття 1 конвенції вимагає від держав гарантувати права та свободи не лише громадянам, а кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією. Яскравими прикладами того, як цей принцип реалізується на практиці, можуть служити заяви, де мовиться про порушення права на сімейне життя у зв'язку з діями держави, спрямованими на депортацію з недоговірної держави особи, яка влаштувала життя з громадянином/громадянкою договірної держави, або на скасування даного цій особі дозволу на проживання.

55. У цій справі, відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов'язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім'ю, інтереси для добробуту дітей позивача та міцність соціальних, культурних і родинних зв'язків у сім'ї позивача.

56. Так, у Суду немає сумніву, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" є безальтернативний обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.

57. Крім цього, Суд зазначає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.

58. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

59. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, Суд доходить висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

60. Матеріалами справи підтверджено, що мати позивача має громадянство Латвійської республіки, батько є громадянином України. Докази реєстрації ОСОБА_1 громадянином України відсутні, він є громадянином Латвійської республіки.

61. Отже, Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя.

62. Аналіз обставин прийняття рішення від 20 січня 2016 року № 4/261-16 про скасування позивачу дозволу на імміграцію дають підстави для висновку, що при його прийнятті порушено принцип верховенства права.

63. Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

64. Згідно ст. 120 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

65. Враховуючи те, що право позивача, яке є складовою принципу верховенства права, було порушено, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість прийняття відповідачем рішення від 20 січня 2016 року № 4/261-16 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1.

66. Отже, враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про задоволення позовних вимог.

67. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

68. З огляду на викладене, висновки апеляційного суду є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

69. Оскільки Суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Деснянського районного відділу у м. Києві Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов