Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2018 року

Київ

справа №804/6297/17

адміністративне провадження №К/9901/49811/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду в складі колегії суддів: Кононенко О.В., Ількова В.В., Сидоренко Д.В. від 19 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Панченко О.М., Іванова С.М., Чередниченка В.Є. від 14 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, у якому просив: визнати протиправними листи Державної фіскальної служби України від 01 березня 2017 року № 2967/5//99-99-04-04-02-14 та від 03 квітня 2017 року № 4617/5/99-99-04-04-02-14 щодо відмови у нарахуванні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2; зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області подати до Державної фіскальної служби України висновок щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов'язків, що призвело до встановлення II групи інвалідності відповідно до статті 356 Податкового кодексу України та статті 23 Закону України "Про міліцію"; зобов'язати Державну фіскальну службу України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов'язків, що призвело до встановлення II групи інвалідності відповідно до статті 356 Податкового кодексу України та статті 23 Закону України "Про міліцію.

Позовна заява мотивована тим, що після звільнення зі служби в органах податкової міліції та встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", однак виплату такої допомоги відповідачем протиправно не здійснено.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що після звільнення із служби в органах податкової міліції та встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року та постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що на момент звернення позивача з позовом Закон України "Про міліцію", яким передбачено соціальний захист працівників міліції та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі/смерті або каліцтва працівника міліції та компенсації заподіяння шкоди майну, з 07 листопада 2015 року, втратив чинність, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, у якому вказується на необґрунтованість доводів касаційної скарги та законність рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах податкової міліції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 10 січня 2017 № 17-о, відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, ОСОБА_2 звільнений з органів податкової міліції за підпунктом "Б" пункту 64 (через хворобу).

Відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 18 січня 2017 року серії 12 ААА № 639070 позивачу встановлена друга група інвалідності з 27 грудня 2016 року у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби.

20 лютого 2017 року позивач звернувся до відділу по роботі із персоналом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області із заявою та документами, необхідними для призначення одноразової грошової допомоги, однак йому було відмовлено в прийнятті документів, необхідних для направлення до Державної фіскальної служби України висновку про можливість проведення одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов'язків, що призвело до встановлення II групи інвалідності.

У зв'язку із відмовою прийняти документи, позивач звертався до Державної фіскальної служби України із заявами про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням за час проходження служби інвалідності. Проте, листами Державної фіскальної служби України від 01 березня 2017 року № 2967/5//99-99-04-04-02-14 та від 03 квітня 2017 року № 4617/5/99-99-04-04-02-14 позивачу було відмовлено у виплаті грошової допомоги. Відмови мотивовані тим, що Закон України "Про міліцію" втратив чинність.

Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Згідно з частиною шостою статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача із заявою про здійснення виплати одноразової грошової допомоги) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання статті 23 Закону України "Про міліцію", Кабінет Міністрів України 12 травня 2007 року затвердив Порядок № 707.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 707 одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Закон України "Про міліцію" втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року. При цьому у пункті 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за позивачем, якому під час перебування на службі в органі податкової міліції, встановлено інвалідність, у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з проходженням служби, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України "Про міліцію".

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а та від 19 квітня 2018 року у справі № 822/31/18.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І.Гриців

Н.В. Коваленко