Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2018 року

Київ

справа №825/1376/16

адміністративне провадження №К/9901/11549/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року (суддя: Бородавкіна С.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року (судді: Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі №825/1376/16 за позовом ОСОБА_2 до Деснянського районного відділу у м. Чернігові управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, треті особи: ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, Орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради, про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до адміністративного суду з позовом до Деснянського районного відділу у м. Чернігові Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просила визнати незаконною та скасувати реєстрацію місця проживання у АДРЕСА_2: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, залишеною без змін, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, адміністративний позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, а справу направити на новий розгляд.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого суди дійшли хибного висновку про порушення нею строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Заперечень на касаційну скаргу від інших учасників процесу не надходило.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк для звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом та не надано доказів поважності причин пропуску даного строку.

Суд першої інстанції погодився із вказаними висновками суду першої інстанції.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, тут та далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 18.09.2013 позивачем було надано згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 та її малолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1.

Позивач вказує, що не усвідомлювала наслідків такої реєстрації у зв'язку із юридичною необізнаністю і вважала її тимчасовою.

Сторонами не заперечується, що з 2014 року позивач неодноразово зверталась до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовами, в тому числі і щодо виселення ОСОБА_3 та її дітей із квартири.

Так, зокрема, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.03.2015 №750/13051/14 (провадження № 2/750/480/15) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення встановлено, що реєстрація у спірній квартирі відповідача та її малолітніх дітей відбувалась на підставі письмової заяви ОСОБА_2 від 18.09.2013, поданої начальникові Деснянського РВ у м. Чернігові УДМС в Чернігівській області.

Однак, з адміністративним позовом про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання у АДРЕСА_23: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивач звернулась лише 28.07.2016, що підтверджується відміткою канцелярії суду про отримання позову.

При цьому позивач як в позовній заяві, так і в апеляційній та касаційній скаргах не наводить будь-яких пояснень та доказів щодо наявності поважних причин такого тривалого пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

Суд касаційної інстанції акцентує увагу на тому, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, -колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог ст.100 КАС України.

Стосовно посилань скаржника на те, що представнику позивача стало відомо про порушення прав довірителя на початку лютого 2016 року, після ознайомлення з матеріалами справи № 750/11479/15-ц (провадження №2/750/320/160), колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки початок перебігу строку звернення особи з позовом до суду розпочинається з дня коли особа (позивач) повинна була дізнатися (дізналась) про порушення своїх прав (свобод чи інтересів), а не з дня, коли її представник/представники фактично дізнались про порушені права довірителя.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції Закону №2234-VIII від 07.01.2018) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року у справі № 825/1376/16 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуючий суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець