Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.11.2019 року у справі №804/16382/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2019 року

Київ

справа №804/16382/15

адміністративне провадження №К/9901/10430/18, К/9901/10433/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н. М., суддів Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційні скарги ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2016 року (головуючий суддя - Прокопчук Т. С., судді - Божко Л. А., Лукманова О. М. )

та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року (головуючий суддя - Олійник В. М., судді - Турлакова Н. В., Царікова О. В. )

і постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2016 року (головуючий суддя - Прокопчук Т. С., судді - Божко Л. А., Лукманова О. М. )

у справі №804/16382/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області

про скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2015 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - "ГУ МВС України в Донецькій області"), Міністерства внутрішніх справ України (далі - "МВС України"), Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - "ГУ ДКС України в Донецькій області"), в якому просила:

- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУ МВС України в Донецькій області №365 о/с від 6 листопада 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "г" старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-245430) слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління з 6 листопада 2015 року;

- зобов'язати МВС України працевлаштувати ОСОБА_1 до слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності на посаду в органах внутрішніх справ;

- зобов'язати МВС України виплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі - 327,04 грн., моральну шкоду у розмірі - 30000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона працювала на посаді слідчого Єнакієвського МВ УМВС України в Донецькій області у званні старшого лейтенанта міліції та з серпня 2013 року відповідно до вимог статті 179 Кодексу Законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі - "КЗпП України") перебувала у відпустці у зв'язку із вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після пологів у лютому 2014 року позивач написала рапорт і за власним бажанням залишилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Проте, у зв'язку зі знаходженням міста Єнакієво Донецької області не під контролем держави Україна і неможливістю повернення на роботу до Єнакієвсього міського відділу міліції, 30 жовтня 2014 року ОСОБА_1 самостійно звернулась до ГУ МВС України в Дніпропетровській області про її переведення і призначення на посаду слідчого Жовтневого РВ ГУ МВС України міста Дніпропетровська. Згодом її документи направили до Управління МВС України в Донецькій області, звідки відповіді не надходило. Однак, потім позивачу було відмовлено у призначенні її на посаду слідчого і переведення на роботу в поліцію. 4 грудня 2015 року вона поштою отримала від Маріупольського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області витяг з наказу №365 о/с від 6 листопада 2015 року ГУ МВС України в Донецькій області без підпису начальника генерал-майора міліції Аброськіна В. В. про її звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил з постановкою на військовий облік за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - "Положення №114"). Також зазначила про наявність у неї матеріальної і моральної шкоди, які підлягають відшкодуванню, у зв'язку з протиправним вивільненням.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 15 березня 2016 року позов задовольнив частково:

- визнав протиправним і скасував наказ начальника ГУ МВС України в Донецькій області №365 о/с від 6 листопада 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за пунктом "г" старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління з 6 листопада 2015 року;

- зобов'язав МВС України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду в органах внутрішніх справ.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

За висновком суду першої інстанції, оскільки на момент винесення оскаржуваного наказу 6 листопада 2015 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у випадку повної ліквідації установи її мало бути обов'язково працевлаштовано. Позивача було попереджено за два місяця про наступне звільнення за нормами Закону України "Про Національну поліцію", але жодної пропозиції щодо подальшого працевлаштування від керівництва ГУ МВС України в Донецькій області, МВС України не надходило. У зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ із порушенням чинного законодавства. Стосовно вимог позивача про виплату на її користь 327,04 грн матеріальної шкоди і моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн, то суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги задоволенню не підлягають з огляду на їх недоведеність.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 липня 2016 року постанову суду першої інстанції змінив, виключивши абзац третій резолютивної частини постанови, а саме: "Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду в органах внутрішніх справ". В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року залишив без змін.

Апеляційний суд зазначив, що згідно із заявою ОСОБА_1 щодо прийняття на службу до органів поліції від 4 червня 2015 року остання використала своє право на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, що свідчить про надання нею згоди проходити подальшу службу в Національній поліції України, а відповідач ГУ МВС України в Донецькій області заяву позивача в передбаченому чинним законодавством порядку не розглянув, та не прийняв відповідне рішення, натомість протиправно звільнив позивача зі служби через скорочення штатів. Викладене свідчить, що ГУ МВС України в Донецькій області при звільненні позивача з займаної посади за пунктом 64 "г" Положення №114 порушені приписи чинного законодавства. Одночасно, суд апеляційної інстанції вказав на те, що задовольняючи позовні вимоги в частині покладання на МВС України обов'язку працевлаштувати позивача на посаду в органах внутрішніх справ, суд першої інстанції не врахував, що з набранням чинності Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - "Закон України "Про Національну поліцію") втратив чинність Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року N565-XII. Згідно наказу ~organization14~ від 30 жовтня 2015 року №1312 всі посади ГУ МВС України по Донецькій області скорочені. В силу викладеного, суд апеляційної інстанції зазначив, що задоволення позову в частині покладання на МВС України обов'язку працевлаштувати позивача на посаду в органах внутрішніх справ без перевірки відповідності позивача умовам, передбаченим Законом України "Про Національну поліцію", що пред'являються до осіб, які призначаються на посаду поліцейського, суперечить чинному законодавству, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що вона не повинна проходити конкурсну процедуру при прийнятті на службу до органів поліції, а повинна бути зарахована згідно наказу про призначення, як і були призначені інші колишні працівники міліції. Вважає, що є всі законодавчі підстави для покладення на МВС України зобов'язання із працевлаштування колишнього міліціонера до органів поліції.

В касаційній скарзі ГУ МВС України в Донецькій області просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи порушено норми матеріально права, допущено невідповідність фактичним обставинам справи, не надано оцінки належності та допустимості кожного доказу окремо.

Зокрема, скаржник зазначає, що застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин положень норм КЗпП України є необґрунтованим.

Вказує, що позивач не подавала заяву на проходження подальшої служби в поліції чи проходження конкурсу в порядку, визначеному пунктом 9 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію", а вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі - не є його обов'язком.

ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу ГУ МВС України в Донецькій області, в якому остання вказує на безпідставність наведених в ній доводів. Просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення.

МВС України подало заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, у яких вказує, що позивач не проходила службу безпосередньо в МВС України, воно не приймало її на роботу та не звільняло і не є її роботодавцем, тому працевлаштовувати позивача в новоутвореній установі - не є його обов'язком. Просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

ОСОБА_1 подала свої заперечення на касаційну скаргу ГУ МВС України в Донецькій області, у яких просить відмовити задоволенні касаційної скарги останнього.

Зазначає, що пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29 липня 1991 року визначено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством. Тобто, на вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу розповсюджуються гарантії, які визначені, в тому числі, трудовим законодавством і Кодексом законів про працю України (далі також - "КЗпП України").

У статтях 179, 184 КЗпП України встановлена заборона звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років за ініціативою роботодавця, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Відтак, на думку позивача, відповідачі були зобов'язані працевлаштувати її відповідно до перехідних положень Закону України "Про національну поліцію".

ГУ МВС України в Донецькій області та ГУ ДКС України в Донецькій області не надали відзивів на касаційні скарги.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Єнакіївського міського відділу у званні старшого лейтенанта міліції.

З серпня 2013 року на підставі статті 179 КЗпП України позивач перебувала у відпустці, у зв'язку із вагітністю, пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наказом МВС України від 24 жовтня 2014 року №1135 "Про організаційно-штатні зміни в ГУ МВС України в Донецькій і Луганській областях, УМВС України на Донецькій залізниці" штати Єнакіївського МВ та підпорядковані йому підрозділи внутрішніх справ були скасовані.

3 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ МВС України в Донецькій області з рапортом на ім'я начальника Головного управління з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків. Одночасно позивач подала рапорти про призначення її на посаду слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області та надання їй відпустки для догляду за дитиною у період з 3 листопада 2015 року до 31 жовтня 2016 року.

ГУ МВС України в Донецькій області рапорти позивача були задоволені. Наказом від 3 листопада 2015 року №335 о/с після визначення її такою, що приступила до виконання службових обов'язків, вона була призначена на посаду слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління.

З 3 листопада 2015 року ОСОБА_1 було надано відпустку для догляду за дитиною на період з 3 листопада 2015 року до 31 жовтня 2016 року.

6 листопада 2015 року ОСОБА_1 була звільнена зі служби наказом ГУ МВС України в Донецькій області №365 о/с за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення №114.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Стаття 19 Конституції України: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 6 статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пункт 8 розділу XI Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію": з дня опублікування Закону України "Про національну поліцію" всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пункт 9 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію": працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Закону України "Про національну поліцію", упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону України "Про національну поліцію" можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Пункт 10 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію": працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Пункт 11 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію": перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" Пункт 11 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію": перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень".

Пункт 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114): Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Пункт 24 Положення №114: у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Підпункт "г" пункту 64 Положення №114: особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Частина 3 статті 184 Кодексу законів про працю України: звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 3 статті 341 КАС України).

Відповідно до наведених приписів законодавства, працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.

У першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива є обов'язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення №114.

У другому випадку необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

З наведеного випливає, що лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" щодо звільнення особи за скороченням штатів.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

З огляду на приписи частини 2 статті 77 КАС України, Верховний Суд вважає, що під час розгляду цієї справи відповідачами не надано жодних належних доказів, які б підтверджували пропонування позивачу посади в органах Національної поліції і її відмови від цих посад.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі

Враховуючи приписи пункту 17 Положення №114 щодо розповсюдження на вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу прав і пільг, встановлених законодавством, то в спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Частина 3 статті 184 Кодексу законів про працю України надає гарантію щодо обмежень на звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Зі змісту встановлених судами попередніх інстанцій обставин випливає, що ГУ МВС України в Донецькій області не виконало вказаного обов'язку, тобто позивачу при звільненні не було запропоновано іншу посаду.

Подання ГУ МВС України в Донецькій області інформації про заплановане масове вивільнення працівників не звільнює останнього від обов'язку додержання прав і гарантій позивача, передбачених законодавством.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 6 листопада 2015 року №365о/с, яким позивача звільнено зі служби в міліції, та наявність у відповідача обов'язку вжити заходи щодо працевлаштування позивача.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 проходила службу на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області, Верховний Суд вважає, що саме ГУ МВС України в Донецькій області, тобто той орган, який здійснював працевлаштування позивача до органів внутрішніх справ та, відповідно, вивільнення, зобов'язаний вжити заходи щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №805/475/16-а, від 24 липня 2019 року у справі №820/3205/16, від 6 вересня 2019 року № 816/4740/15.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання ГУ МВС України в Донецькій області працевлаштувати ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 і Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року і постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду в органах внутрішніх справ скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вжити заходи щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року і постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.........................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду