Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.01.2018 року у справі №743/1548/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2019 року

Київ

справа №743/1548/17

адміністративне провадження №К/9901/49256/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Соколова В. М., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 13 листопада 2017 року (суддя Жовток Є. В. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (судді Сорочко Є. О., Земляна Г. В., Ісаєнко Ю. А.) у справі № 743/1548/17 за позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У листопаді 2017 року Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - УДМС України в Чернігівській області, позивач) звернулося до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (далі - відповідач) про продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з 15 листопада 2017 року до 14 лютого 2017 року включно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2017 року громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 примусового видворено за межі території України, а ухвалою цього ж суду від 22 лютого 2017 року задоволено клопотання про затримання відповідача з поміщенням до тимчасового пункту перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на шість місяців.

Однак, у зв'язку з відсутністю у відповідача документа, який надає право виїзду з України, та неодержання інформації з країни громадянської належності відповідача (про встановлення особи, належності до громадянства), позивач просить продовжити строк його затримання.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ріпкинський районний суд Чернігівської області постановою від 13 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, в задоволенні позову відмовив.

Зазначені судові рішення мотивовані тим, що в позовній заяві УДМС України в Чернігівській області просить продовжити строк затримання відповідача до 14 лютого 2017 року включно, тобто до календарної дати, яка вже минула. Протягом розгляду справи представник позивача не скористався своїм правом збільшити розмір позовних вимог, змінити підставу або предмет позову. Тому, враховуючи положення частини 2 статті 11 КАС України, підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 13 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року УДМС України в Чернігівській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі.

Аргументи скаржника полягають у тому, що відсутність у громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 дійсного паспортного документу та документів, які надають йому право перетнути державний кордон України, перешкоджає вільному залишенню ним території України, а УДМС України в Чернігівській області позбавлене можливості виконати судове рішення про примусове видворення іноземця, який продовжує незаконного перебувати на території України. Скаржник вказує, що судами не враховані пояснення представника УДМС України в Чернігівській області про те, що зазначення у прохальній частині позовної заяви дати "14 лютого 2017 року" є технічною опискою, а позовною вимогою є продовження строку затримання відповідача до 14 лютого 2018 року. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не застосовані положення нормативно-правових актів.

Позиція інших учасників справи

Відповідач - громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 не скористався правом подання відзиву на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 02 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О. В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І. Л., Шарапи В. М. відкрив касаційне провадження за скаргою УДМС України в Чернігівській області.

07 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 07 червня 2019 року № 654/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

21 лютого 2017 року поліцейськими відділу по боротьбі зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції в Чернігівській області був виявлений громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, який знаходився без документів, що посвідчують його особу та право проживання в Україні.

21 лютого 2017 року начальником УДМС України в Чернігівській області прийнято рішення № 4 про примусове повернення з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 та зобов'язано останнього покинути територію України до 22 лютого 2017 року із забороною в'їзду в Україну протягом трьох років.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2017 року у справі №743/218/17 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України до 21 серпня 2017 року.

Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2017 року у справі № 743/218/17 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 примусово видворено за межі території України.

28 березня 2017 року відповідач звернувся до УДМС України в Чернігівській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням УДМС України в Чернігівській області від 27 квітня 2017 року № 43 громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ріпкинський районний суд Чернігівської області постановою від 15 серпня 2017 року продовжив строк затримання відповідача до 15 листопада 2017 року.

Листами від 15 березня 2017 року №74.01/05-5586, від 27 липня 2017 року №
74.01/05-15267 та від 26 жовтня 2017 року УДМС України в Чернігівській області зверталося до Почесного консула Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш в Україні та МЗС України з метою встановлення особи ОСОБА_1 та його належності до громадянства, проте відповіді на вказані листи не надійшли.

Ураховуючи незаконність перебування відповідача на території України та неможливості примусового його видворення з огляду на відсутність необхідних документів, позивач звернувся до суду з позовом про продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції; далі - КАС України) принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) гласність і відкритість адміністративного процесу; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених КАС України; 7) обов'язковість судових рішень.

В силу статті 159 КАС України (у зазначеній вище редакції) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічні положення містяться у статті 242 КАС України в редакції, яка набрала чинності 15 грудня 2017, та діяла на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Зокрема, згідно з частинами першою-четвертою указаної статті рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному статті 242 КАС України.

Отже, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

За змістом оскаржуваних судових рішень, єдиною підставою для відмови в задоволенні позову УДМС України в Чернігівській області є те, що в позовній заяві позивач просить продовжити строк затримання відповідача до 14 лютого 2017 року, тобто, до дати, яка вже минула. При цьому, заяву про зміну або збільшення позовних вимог позивач не подав.

Колегія суддів вважає, що є очевидним і логічним той факт, що зазначення позивачем у прохальній частині позовної заяви строку затримання відповідача до 14 лютого 2017 року є технічною опискою, оскільки зі змісту позовної заяви чітко видно, що УДМС України в Чернігівській області просить продовжити строк затримання відповідача на три місяці з 15 листопада 2017 року.

При цьому, колегія суддів констатує, що відмовляючи в задоволенні позову за викладених вище підстав, суд першої інстанції відкрив провадження за позовною заявою УДМС України в Чернігівській області, прохальна частина якої не відповідає обставинам справи.

Суд першої інстанції не скористався правом залишення позовної заяви без руху відповідно до статті 108 КАС України.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції не обґрунтував мотиви відхилення аргументів УДМС України в Чернігівській області, викладених в апеляційній скарзі, стосовно технічної помилки в прохальній частині позовної заяви в даті "14 лютого 2017 року". Апелянт наголошував на тому, що просить продовжити строк затримання відповідача саме до 14 лютого 2018 року включно.

Окрім того, оскаржувані судові рішення взагалі не містять посилання на норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

На думку колегії суддів, установлення невідповідності позовної заяви обставинам справи може мати наслідком прийняття судом процесуальної ухвали згідно з нормами процесуального закону, але ніяк не відмову в задоволенні позову по суті позовних вимог.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право заявника на перегляд справи не може бути обмежене надмірним формалізмом суду в оцінці матеріалів звернення, оскільки такий підхід порушує пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій виявили надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало прийняття необґрунтованих судових рішень.

Згідно Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критеріям обґрунтованості та законності.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову за формальними ознаками, суди не проводили аналіз суті спірних правовідносин, а Верховний Суд позбавлений такої можливості.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 13 листопада 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року - скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Суд під час нового розгляду повинен ретельно дослідити спірні правовідносини із урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам із застосуванням норм матеріального права.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області задовольнити частково.

2. Постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 13 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Ріпкинського районного суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.........................................

В. М. Соколов

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду