Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.01.2018 року у справі №826/16141/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №826/16141/16

адміністративне провадження №К/9901/7966/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 (головуючий суддя: Губська Л.В., судді: Вівдиченко Т.Р., Федотов І.В.)

у справі № 826/16141/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у місті Києві

про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

І. Суть справи

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якому, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

1) визнати протиправними і скасувати наказ від 21.09.2016 № 531 у частині, якою до позивача за порушення службової дисципліни застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, та наказ від 22.09.2016 № 786 о/с в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції інспектора - чергового чергової частини відділу моніторингу Печерського управління поліції ОСОБА_1 . ;

2) зобов`язати відповідача поновити позивача на службі в Національній поліції на посаді інспектора - чергового чергової частини відділу моніторингу Печерського управління поліції;

3) зобов`язати відповідача на користь позивача виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.09.2016 до дати фактичного поновлення на службі;

4) стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Позивач зазначає, що не вчиняв дисциплінарного проступку, за який передбачено такий вид дисциплінарної відповідальності як звільнення. Крім цього, при проведенні службового розслідування відповідач порушив право позивача на участь у його проведенні, а про проведення такого розслідування позивач не був повідомлений завчасно.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 27.09.2017 у задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивував правомірністю оспорюваних наказів про звільнення з огляду на встановлення факту вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення - невиконання службових обов`язків за займаною посадою без поважних причин.

Київський апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 20.12.2017 скасував постанову суду першої інстанції, позов задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував наказ від 21.09.2016 № 531 в частині, якою до ОСОБА_1 за порушення службової дисципліни застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з поліції. Визнав протиправним і скасував наказ від 22.09.2016 №786 о/с в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції інспектора - чергового чергової частини відділу моніторингу Печерського управління поліції ОСОБА_1 Зобов`язав Головне управління Національної поліції у місті Києві поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора - чергового чергової частини відділу моніторингу Печерського управління поліції. Стягнув з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.09.2016 до 20.12.2017 в сумі 78774,81 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовив.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідач не довів суду причину застосування до позивача за вчинення дисциплінарного проступку найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в позові. Відповідач посилається на порушення апеляційним судом норм пункту 5 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Дисциплінарний статут), статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Також відповідач вважає, що він правомірно притягнув позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з огляду на встановлення фактів невиходу позивача на службу 08-09 серпня 2016 року.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 07.11.2015 позивач проходив службу в органах Національної поліції на посаді старшого інспектора чергової частини відділу моніторингу Печерського управління поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції в місті Києві від 16.08.2016 № 714 призначено службове розслідування за фактом відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин 08 та 09 серпня 2016 року. За його результатами складено Висновок службового розслідування щодо невиходу на службу без поважних причин інспектора-чергового чергової частини відділу моніторингу Печерського управління поліції ГУНП у місті Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 Заступник Голови Національної поліції України - начальник ГУ НП у місті Києві Крищенко А .Є. затвердив цей висновок 13.09.2016.

Згідно із вказаним висновком комісія встановила, що за службовою необхідністю та з метою забезпечення своєчасного реагування на заяви і повідомлення громадян про правопорушення та інші події, ГУ НП у місті Києві видало наказ від 02.06.2016 № 510 о/с «Про тимчасове виконання обов`язків». Цим наказом у період з 06 червня до 06 серпня 2016 року на позивача тимчасово покладені обов`язки інспектора-чергового відділу служби « 102» управління інформаційної підтримки та координації поліції « 102». Враховуючи те, що 06 та 07 серпня 2016 року були вихідними днями тижня (субота та неділя), позивач повинен був 08 серпня 2016 року прибути до Печерського управління поліції ГУ НП у місті Києві. Однак, 08 та 09 серпня 2016 року позивач без поважних причин не приступив до виконання службових обов`язків.

За результатами службового розслідування запропоновано: за вчинення дисциплінарного проступку - невиконання службових обов`язків за займаною посадою без поважних причин 08-09 серпня 2016 року - внаслідок порушення вимог абзацу першого частини першої статті 7 Дисциплінарного статуту, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» та Присяги працівника поліції, накласти на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

На підставі вказаного висновку наказом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 21.09.2016 № 531 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з поліції. Наказом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 22.09.2016 № 786 о/с «Щодо особового складу» позивача з 30 вересня 2016 року звільнено зі служби в поліції. Як правову підставу звільнення, вказано пункт 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 цього Закону поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Частиною 2 статті 19 цього Закону встановлено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (пункт 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»).

Особливий характер служби в поліції містить такі спеціальні умови для певних категорій поліцейських: 1) службу у святкові та вихідні дні; 2) службу позмінно; 3) службу з нерівномірним графіком; 4) службу в нічний час (частина перша статті 91 вказаного Закону).

Стаття 1 Дисциплінарного статуту передбачає, що службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначені види дисциплінарних стягнень, які можуть накладатися на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, а саме: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до абзацу першого статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо (абзац десятий цієї статті).

Абзацом п`ятнадцятим встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

При розгляді справи апеляційний суд зробив висновок, що відповідач не довів обґрунтованості і пропорційності застосування до позивача за вчинений ним дисциплінарний проступок такого найсуворішого дисциплінарного стягнення, як звільнення зі служби в поліції. Відповідно, суб`єкт владних повноважень, яким є відповідач, не виконав свій процесуальний обов`язок, встановлений частиною другою статті 77 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення).

Зокрема, відповідач у судовому процесі не довів обставин ознайомлення позивача з графіком чергувань на серпень 2016, який був затверджений 29.07.2016, тобто у період перебування позивача у службовому відрядженні, яке тривало до 06.08.2016. Апеляційний суд взяв до уваги позитивну характеристику позивача за місцем його роботи й ту обставину, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відбулося вперше.

Також апеляційний суд звернув увагу на розбіжності у висновку про проведення службового розслідування щодо надання пояснень позивачем при його проведенні - вказано як про надані пояснення, так і про відмову позивача у їх наданні.

Наведені висновки апеляційного суду відповідають пункту 8 частини другої статті 2 КАС України, якою встановлено обов`язок суду перевіряти рішення суб`єкта владних повноважень на дотримання ним необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Також апеляційний суд правильно застосував норми статті 235 Кодексу законів про працю України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 (далі - Порядок), в тому числі в частині задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оспорюючи правильність проведеного апеляційним судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач у касаційній скарзі вказує про неврахування судом можливих доходів позивача, які він міг отримувати під час вимушеного прогулу. Проте, відповідач не наводить жодного доказу отримання позивачем таких доходів. Тому, Верховний Суд відхиляє цей аргумент відповідача.

Верховний Суд також відхиляє аргументи відповідача про неврахування апеляційним судом при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу сум податків і зборів, які мають бути утримані з суми виплати. Такі доводи відповідача зроблені без врахування норм пункту 3 розділу ІІІ вказаного Порядку. Згідно з абзацом третім цього пункту всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відтак, визначені апеляційним судом до стягнення з роботодавця на користь працівника суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу обраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.

Вказана правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц та від 18.04.2019 у справі № 812/2/16, тому є обов`язковою для врахування Верховним Судом при вирішенні цієї справи відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

У силу норм частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, отже судове рішення у частині відмови у задоволенні позову не підлягає касаційному перегляду.

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Н.М. Мартинюк

Судді А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко